Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Греко-Католицька Церква напередодні та під час Першої світової війни. Початок діяльності митрополита Андрея Шептицького.
На початку XX ст. на провідні ролі в національному житті галицьких українців починає виходити інтелігенція. Національний рух уже не потребував політичного проводу Церкви. Перед греко-католицькою спільнотою постала необхідність оновлення. Необхідно було поставити Церкву на належне їй місце в духовному житті. Це важливе завдання стало основним змістом архиєрейського служіння митрополита Андрея (Шептицького) (1865-1944). Майбутній владика народився в 1865 р. і походив із давнього українського шляхетського роду. Завершив правничий факультет Ягелонського університету. В 1888 р. вступив до новіціату ОО. Василіян в Добромилі. В 1892 р. прийняв ієрейські свячення, а в 1899 р. став станіславівським єпископом. В 1901 р. Андрей (Шептицький) був піднесений до гідності галицького митрополита. Впродовж першого деятиліття владика зосереджує свою діяльність на духовних потребах Галицької митрополії. Першим його завданням стала онова греко-католицького чернецтва. За його ініціативи у 1909 р. відбулася у Львові перша капітула (Загальна Рада) Сестер Василіянок. На ній було затверджено конституції Чину на основі уставів укладених митрополитом Йосифом (Велямином Рутським), які переклав на українську мову Андрей (Шептицький). Митрополит також був ініціатором відродження традицій східного монашества в Греко-Католицькій Церкві. В 1898 р. за духовним проводом о. Андрея (Шептицького) твориться монаша спільнота в Волсвині. Незабаром постав перший монастир студитів на Скнилові. В 1905 р. було укладено Типик для студитів, який через п’ять років був опублікований. Ігуменом монастиря студитів став брат митрополита Климентій (Шептицький), архимандритом залишався владика Андрей. Після 1918 р. студитам був переданий Унівський монастир, резиденція галицьких митрополитів. Була також заснована жіноча гілка студитів – Сестри Студитки. Головним їхнім домом став Якторів. В 1913 р. було спроваджено з Бельгії також Отців Редемптористів. Митрополит Андрей (Шептицький) багато уваги приділяв розвитку богословської освіти. Владика, зокрема, доклав багато тарань, щоби в 1907 р. відкрити духовну семінарію в Станіславі. В 1912 р. було встановлено повний курс богословських студій і побудовано семінарію в Перемишлі. Здібніших студентів владика висилав на навчання до Риму, Відня, Інсбруку, Фрайбургу. Активно старався митрополит про гідне обсадження єпископських катедр як в Україні, так і на поселеннях. В 1904 р. за старанням митрополита станіславівським єпископом став ректор Львівської духовної семінарії Григорій (Хомишин). Також за посередництвом митрополита Андрея був призначений перший український греко-католицький єпископ на американському континенті. В 1907 р. ним став владика Сотер (Ортинський). В 1913 р. був створений вже окремий екзархат для укранців в США з центром у Філадельфії. У 1912 р. було висвячено Микиту (Будку) на першого владику для укранців Канади. На перешкоді розвитку Греко-Католицької Церкви стала однак Перша світова війна. Після відступу австрійських військ у вересні 1914 р. у Львів вступили росіяни. У березні наступного року було захоплено Перемишль. Невдовзі після захоплення Львова росіяни арештували митрополита Андрея (Шептицького). Спочатку владика був вивезений до Києва, а згодом переведений на територію Росії. Протягом Першої світової війни митрополит перебував у Курську, Суздалі та Ярославлі. Лише у березні 1917 р., після вибуху ревоюції в Росії, Тимчасовий уряд Керенського звільнив владику із ув’язнення. Протягом усього часу перебування владики в Росії за ним неодноразово заступався Римський Апостольський Престіл, австрійський та німецький уряди. Після звільнення із ув’язненя митрополит прибув до Санкт-Петербурга, де в червні 1917 р. відбувся собор російських греко-католиків. На цьому соборі екзархом був призначений студит Леонтій (Леонід) Фьодоров. Врешті в вересні 1917 р. митрополит через територію Швеції і Німеччини повернувся до Львова.Російські війська перебували в Галичині протягом 1914-1915 рр. В цей час було закрито низку українських газет і журналів, книгарень і видавництв. До Львова приїхав архиєпископ волинський Євлогій (Георгієвський), а з ним і православне духовенство. Існували дві течії стосовно розв’язання релігійного питання: 1) Російська військова адміністрація на чолі з генерал-губернатором Галичини графом Г. Бобринським виступала проти серйозного втручання в релігійний процес; 2) гРосійська партія”, яку очолювали російські громадські діячі і підтримували місцеві москвофіли були схильними до активної місіонерської діяльності. Почалося переслідування греко-католиків, навертання їх на православ'я. До вакантних парафій, настоятелі яких були заслані або виїхали до Австрії (таких було близько 200), призначали православних священиків. Засновували православні церковно-парафіяльні школи.Після повернення австрійських військ розпочалися репресії проти місцевого населення, яке раніше симпатизувало росіянам. В галицьких селах розпочався терор; десятки селян були страчені. Дещо раніше, в 1914 р., австрійці відкрили поблизу Граца концтабір Талергоф для інтернованих, у якому була ув’язнена значна кількість галицьких москвофілів. До 1917 р. через цей табір пройшли близько 20 тис. галичан і буковинців, запідозрених у русофільстві. Австрійська влада арештовувала їх на початку війни з Росією під враженням невдач на фронті. До арештів спричинилася місцева влада, що в Галичині була майже повністю в руках поляків, які використали нагоду для ослаблення українського руху. Тому в Талергофі, крім осіб русофільської орієнтації, перебували чимало національно свідомих українців. У кінці 1914 р. в Талергофі перебувало бл. 8 тис. в’язнів, в листопаді 1916 р. – 2 717 (у тому числі 85% українців; 76% селян та 7% греко-католицьких священиків). Протягом 1914-1916 рр. через табір пройшли 14 тис. в’язнів. Суворий режим, сваволя адміністрації, голод і нестерпні санітарні умови (епідемія плямистого тифу) спричинилися до великої смертності серед в’язнів. Під тиском громадської думки в кінці 1917 р. табір було ліквідовано. Після війни русофільські кола в Галичині створили культ мартирології русофілів у Талергофі. Відбувалися «Талергофські з’їзди» (1928 і 1934 рр.), видавалися «Талергофські збірники».
|