Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розвиток та діяльність Греко-Католицької Церкви у міжвоєнній Польщі (1918-1939).






Статус Греко-католицької церкви, не відокремленої від держави, визначався рядом нормативно-правових актів: березневою 1921 р. і квітневою 1935 р. конституціями, конкордатом 1925 р. між Апостольською столицею та Польською державою. Греко-католицький обряд визнавався рівним із латинським, хоча насправді останній займав домінуючу позицію. У складних повоєнних умовах Польська держава чинила тиск на національне життя українського населення. Одним з проявів цього було ігнорування прав українців у гідному соціальному захисті. За таких обставин церква, основна функція якої душпастирська праця, взяла на себе відповідальне завдання – збереження українського генофонду – організацію соціальної опіки над вірними. Церква виступила ініціатором заснування мережі опікунсько-виховних закладів. Діяльність цих установ матеріально забезпечували як особисто А.Шептицький, так і адміністрація столових маєтків митрополії, релігійні товариства. Церковні структури мали значну фінансову перевагу над державними у підтримці чисельних закладів для українських дітей. У процесі опіки в сиротинцях найбільшою активністю відзначилися чернечі об’єднання сестер-василіанок, сестер-служебниць, сестер-йосафаток, сестер-студиток. У Другій Речі Посполитій дошкільні опікунсько-виховні заклади інтернатного типу з українською мовою навчання стали важливими осередками, що плекали повагу до рідної мови, традицій, запобігали зростанню дитячої злочинності та впливу вулиці.У міжвоєнний період церква виконувала функції, які залишилися поза увагою державних структур по відношенню до українського населення. У зв’язку з соціальними та природними катаклізмами стрімко зростала кількість малозабезпечених громадян. Закликаючи вірних розвивати принципи гуманності, любові до ближнього, ГКЦ підтримувала соціально незахищені верстви населення, розв’язувала проблеми, спричинені Першою світовою та польсько-українською 1918-1919 рр. війнами. Допомога церкви проявилась у створенні фондів опіки над воїнами Української Галицької Армії, армії Української Народної Республіки, інвалідами

Значну увагу Греко-католицька церква приділяла підтримці голодуючих. Галицький єпископат неодноразово створював комітети допомоги для жертв голодоморів 1921-1923 рр. та 1932-1933 рр., спланованих радянським урядом. Духовенство очолило акцію, спрямовану на допомогу безробітним і вбогим, кількість яких значно збільшилось у зв’язку із світовою економічною кризою кінця 1920-х – початку 1930-х років. Під патронатом церковних ієрархів Андрея Шептицького, Йосафата Коциловського, Григорія Хомишина у кожній єпархії функціонували Українські комітети допомоги безробітним і вбогим. Поза увагою церкви не залишилась доля безпритульних, службовців, немічних старців, для яких були об лаштовані будинки-інтернати. Греко-католицька церква піклувалася за найвищі людські цінності – життя і здоров’я, які становлять для суспільства велику економічну вартість. Свідченням цього стало відкриття при сприянні духовенства Шпиталю ім. Митрополита А.Шептицького, який забезпечував медичну допомогу не лише українському населенню, а й тим прошаркам, які її найбільше потребували. Церковні структури активно включились в процес антиалкогольної боротьби на західноукраїнських землях, поглиблюючи ідею тверезості на теренах Галицької митрополії. Завдяки підтримці та авторитетові церкви було досягнуто реальних успіхів в " отверезінні" українського селянства. Місії тверезості можна вважати першими масовими маніфестаціями галицького українства, які за своїм характером і значенням виходили за межі суто релігійних і антиалкогольних акцій, а відігравали важливу роль у його національній самоорганізації та піднесенні громадянської активності, сприяли покращенню соціально-економічного становища та морально-психологічного оздоровлення нації. Політичні реалії міжвоєнного періоду не давали українцям Галичини підстав сподіватися на гармонійний розвиток і освіту. Соціальне зубожіння населення супроводжувалося падінням освітнього рівня. Митрополит Андрей Шептицький постійно виділяв кошти для підтримки, насамперед, галицьких освітніх осередків. Створені церквою навчальні заклади різних типів відзначалися високими показниками в системі національної освіти. До виховного процесу в цих установах були залучені як представники церкви, так і світські культурні діячі і науковці. Греко-католицьке духовенство, незважаючи на організаційні протиріччя між ієрархами, надавало значну матеріальну підтримку товариству " Рідна школа". Беручи до уваги мізерне фінансування педагогічного об’єднання державою, церква проводила щорічне доброчинне збирання коштів у повітах Галицької митрополії. Греко-католицька церква стала меценатом малозабезпеченої молоді, допомагаючи їй у здобутті світської освіти, як в Галичині, так і за її межами.Представники церкви розгорнули активну діяльність у галузі опіки і виховання молодого покоління. Священики, незважаючи на постійне перевартоування влади, виступали організаторами молодіжних спортивних товариств " Сокіл", " Січ", " Пласт", " Орли". Духовенство і чернечі об’єднання поширювали серед підростаючого покоління християнські засади, гармонійно виховували громадян, вірних своїй етнічній приналежності. Морально-релігійний вишкіл, окрім формування світогляду та утвердження національних переконань, передбачав вироблення в людині потреби до самореалізації шляхом здійснення багатосторонньої доброчинної діяльності. Зважаючи на недостатню освіченість майбутніх душпастирів у питаннях збереження пам’яток національної культури, керівництво Богословської академії у Львові запровадило викладання мистецтва і археології. Йосип Сліпий організував музей церковного мистецтва при академії, цінна колекція експонатів якого стала вагомим вкладом духовенства для розвитку національної культури в міжвоєнний період. У 1930-х роках діяльність Греко-католицької церкви значно активізувалась у співпраці з громадськими організаціями. Свідченням цього стало зростання кількості новостворених локальних музейних товариств, які представляли матеріальну культуру всіх куточків Галичини. Висока особиста культура, європейська освіченість глави Греко-католицької церкви наклали відбиток на національно-культурний процес у складний період входження західноукраїнських земель до складу Польщі. Митрополит розумів, що повернення до власних традиційних джерел у розвитку мистецтва є запорукою національної самобутності. Греко-католицька церква і особисто А.Шептицький надавали значну матеріальну допомогу Національному музею у Львові. Митрополит сформував матеріальну базу наукової інституції. Духівництво стало активним учасником колекціонування і комплектування збірок. У меценатських заходах глава Греко-католицької церкви стверджував потребу пошуку власних, національних шляхів духовного й естетичного розвитку. Матеріальною підтримкою церкви користувалися обдарована молодь, мистецькі осередки як в Галичині, так і за її межами. Запозичуючи нові тенденції у мистецтві за кордоном, стипендіати митрополита підвищували рівень своїх знань, українська культура позбавлялася провінційності, виходячи на європейський щабель розвитку.

Не залишилась поза увагою ГКЦ і культурно-просвітницька діяльність. Церква спрямовувала зусилля на відновлення діяльності товариства " Просвіта" у повітах митрополії, надбання якого знищили Перша світова війна, і польська влада під час пацифікаційного процесу. Поряд із мережею " Просвіти" у Станіславській єпархії були засновані парохіальні читальні товариства " Скала", які подекуди конкурували між собою, але на загал працювали в одному напрямі, поширюючи просвіту серед українського населення. Діяльність церкви особливо активізувалась із створенням у 1930 р. Українського католицького союзу, метою якого проголошувалось всестороннє добро українського народу в християнському розумінні цього слова. Значною матеріальною допомогою церкви і особисто митрополита користувалися українські релігійні, науково-популярні, дитячі видання.

Одним із аспектів діяльності церкви була допомога у розвитку вітчизняних наукових досліджень, оскільки гордістю і багатством кожної нації є її інтелектуальний потенціал. З початку 1920-х років Греко-католицька церква активно співпрацювала з Науковим товариством імені Т.Шевченка. Матеріальна підтримка і серйозне зацікавлення А.Шептицьким археологічних заходів на території Станіславської єпархії допомогли виявити цінні раритети давньої української культури. Щорічні розкопки призвели до зростання кількості експонатів у музеї НТШ. Наукові пошуки фундаментів літописного Успенського собору старого Галича в умовах пацифікації викликали хвилю національно-патріотичного піднесення. Церква сприяла розвитку науково-довартоної роботи в столових маєтках митрополії. Це проявилося у створенні заповідних зон на території мальовничих гірських масивів Станіславської єпархії. Церковні структури вели плідну співпрацю з краєзнавчо-туристичною організацією" Плай”, результатом якої стала організація першої високогірної туристичної бази в межах столових угідь.

За підтримки А.Шептицького наприкінці 1930-х років було закуплено лісові масиви для науково-довартоних станцій Львівського політехнічного і Українського лісотехнічного інститутів. Організація лісництв дозволяла займатися глибокими науковими проблемами, готувати кваліфіковані кадри.Важливу роботу у довартоженні церковної історії проводило засноване 1923 р. у Львові Богословське наукове товариство. Організація згуртувала науковців-богословів, плекала розвиток богословських наук, підвищувала рівень освіти духівництва. Відкрита у 1928 р. Львівська Богословська академія стала європейським вищим навчальним закладом, де на відповідному рівні велася як навчально-виховна, так і науково-довартона робота викладачів та студентів. Значну увагу Греко-католицька церква приділяла діяльності бібліотеки і архіву при митрополичому ординаріаті, де було зібрано і систематизовано каталоги цінних документальних даних. Митрополит сприяв пошуку джерел до історії церкви, вважаючи такі заходи необхідними для духовного збагачення української нації.Чимало священиків перебували в складі дійсних членів НТШ, що дозволяло підтримувати тісні контакти з представниками світських наукових кіл. Така співпраця сприяла концептуальному поглибленню досліджень рідної історії, філософії, мови. Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Підводячи підсумок, можемо стверджувати, що Греко-католицька церква, яку очолював А.Шептицький, розвинула активну діяльність у період входження українських земель до складу Польської держави. У меценатських заходах церкви проявилися ознаки загальнолюдської гуманності, християнської благодійності, безкорисливої допомоги вірним не лише своєї конфесії, а й відповідальності за всіх, хто потребував нагальної допомоги.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал