Назвіть авторів і розкрийте зміст Автохтонної (синтезованої) концепції походження слов'ян.

Друга теорія — автохтонна, або аборигенна, стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. По історичній вертикалі зміцнювались культури, але етнос залишався той самий. Численні дослідження О.Шахматова, О.Преснякова, В.Хвойки, В.Грекова, П.Третьякова, Б.Рибакова, В.Петрова дають підстави вважати автохтонну теорію максимально наближеною до істини.

Те, що народ на цій території жив і займався матеріальним виробництвом, засвідчують численні писемні, лінгвістичні, археологічні, культурні пам'ятки, а також прямо й опосередковано історичні хроніки стародавніх авторів — Йордана, Прокопія Ке-сарійського, Менандра Протиктора, Феофілакта Сімоката, Мав-рикія Стратега, Нестора.

Отже, слов'яни — це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я. Зазначимо, що " Повість временних літ" виводить праукраїнські слов'янські племена з-над Дунаю. Тезу про " дунайську епоху" в житті праукраїнських слов'ян висунув ще М.Драгоманов у 70-х роках XIX ст., а М.Грушевський називає добу українського розвитку (IV —IX ст.н.е.) " чорноморсько-дунайською".

Висувалася також як компромісна гіпотеза про прабатьківщину слов'ян між Дніпром і Віслою. Ю.Кухаренко, І.Русанова вважали, що вона — на західному Поліссі; І.Ляпушкін — на Прикарпатті; І.Вернер — у верхів'ях Дніпра, Десни й Угри; А.Попов — у нижній течії Дунаю; М.Рудницький — на південному узбережжі Балтійського моря.

Отже, на підставі аналізу пам'яток, джерел, історичних хронік і наукових розвідок можна визначити спільні ознаки на користь автохтонного походження українців. Головні з них такі: спільний фізично-етнічний тип; мовний фактор, ґрунтовно досліджений і вивчений мовознавцями, зокрема топоніми і гідроніми; археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні тільки для однієї території; основні види господарської діяльності — землеробство і скотарство, що спостерігаються по всій історичній вертикалі; мистецькі твори, зокрема кераміка, які мають характерні ознаки лише певного географічного ареалу; світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонувала впродовж тривалого часу в праслов'янських і слов'янських народів.

45. Новітні концепції походження слов'ян (І.Русакова, В.Седов, В.Баран)

В останні десятиліття експедиційні дослідження українських археологів значно розширили наукову базу. На думку цих вчених, історія слов'ян починається з позднелатенского періоду. На думку В.Д. Барана, складання ранньосередньовічних слов'янських культур було результатом інтеграції декількох культур римського часу: празько-корчацької культури склалася на основі черняхівської культури Верхнього Подністров'я і Західного Побужжя за участю елементів пшеворської і київської культур; пеньковская культура склалася в умовах злиття елементів київської та черняхівської культур з кочівницькими культурами; колочинская культура виникла при взаємодії позднезарубинецких і київських елементів з балтійськими. Провідна роль у становленні слов'янства, на думку В.Д. Барана, належала київській культурі. Концепція слов'янського етногенезу викладена В.Д. Бараном, Р. В. Терпиловський та Д.М. Козаком. Рання історія слов'ян, на їхню думку, починається з перших століть нашої ери, коли відомості про слов'ян, званих тоді венедами, з'являються в працях античних авторів. Венеди жили на схід від Вісли, їм належали зарубинецька і пшеворська культури Волинського регіону. Надалі зі слов'янами пов'язані зарубинецька і позднезарубинецкая культури, а через них - київська і частково черняхівська, на основі яких формувалися ранньосередньовічні слов'янські культури.

В останні десятиліття проблем етногенезу слов'ян присвячено ряд робіт В.В. Сєдова. Найдавнішою слов'янською культурою він вважає культуру підкльошових поховань (400-100 рр. до н. Е.), оскільки саме починаючи з цієї культури простежуються елементи спадкоємності в еволюційному розвитку старожитностей аж до достовірно слов'янської епохи раннього середньовіччя. Культура підкльошових поховань відповідає першому етапу історії праслов'янської мови за періодизації Ф.П. Філіна. У кінці II ст. до н.е. під сильним впливом кельтським культура підкльошових поховань трансформується в нову, що отримала назву пшеворської. У складі пшеворської культури виділяються два регіони: західний - Одерський, заселений, головним чином, східнонімецьким населенням, і східний - Вісленскій, де переважаючим етносом були слов'яни. Хронологічно пшеворська культура відповідає, згідно періодизації Ф.П. Філіна, середнього етапу розвитку праслов'янської мови. Зарубинецьку культуру, що сформувалася за участю прийшлих подклешевой-поморських племен та місцевих милоградських і пізньоскіфських, він вважає особливої ​ ​ в мовному відношенні групою, яка займала проміжне становище між праслов'янським і западнобалтскім мовами. З пшеворської культурою пов'язана своїм походженням слов'янська празько-корчацької культури. На думку В.В. Сєдова, слов'яни становили один з компонентів поліетнічної черняхівської культури.