Предпосылки реформирования экономики.

Країни з транзитивною економікою — колишні соціалістичні країни, в яких відбувається перехід від командно-адміністративних методів господарювання до сучасних ринкових. До них належать республіки колишнього СРСР, країни Центральної Європи, Монголія, Китай, В'єтнам. Хоч Китай у своєму розвитку спирається на комуністичну ідеологію, за мету продовжує мати побудову комунізму, — все ж таки за характером реформ він є країною з транзитивною економікою. Нині тільки Куба та Корейська Народно-Демократична Республіка залишаються типово соціалістичними країнами з класичною для соціалістичної системи політикою управління економікою.

Соціалістична система, яка панувала в економіці певної групи країн понад 70 років, виявилася неефективною наприкінці XX ст. Слід зауважити, що на стадії індустріалізації (орієнтовно з кінця 20-х до кінця 50-х рр. минулого століття) в соціалістичній ек. системі були й позитивні надбання в окремих сферах і напрямах. Централізація управління та жорстке планування дозволяли широко маневрувати ресурсами і спрямовувати їх на найважливіші об'єкти. Мобілізація ресурсів тривалий час сприяла досягненню високих темпів розвитку індустрії. При в цілому невисокому рівні матеріального забезпечення населення вдалося запобігти глибокому соц. розшаруванню.

Але в умовах НТР, коли світова економіка вступає в постіндустріальну стадію розвитку, соціалістична ек. система виявилася неконкурентоспроможною. Темпи ВВП та приросту промислової продукції поступово спадали. Починаючи з 2-ої пол. 60-х рр. сукупна частка соціалістичних країн у світовій економіці зменшується. За рівнем ПТ і за якістю продукції (за винятком вузької галузі аерокосмічного і військово-технічного виробництва) соці­алістичні країни суттєво відставали від розвинутих країн.

Адміністративно-командна система управління економікою виявила свою негнучкість щодо здатності опанування надбанням НТП. Згідно з теорією, що панувала, про пріоритетність виробництва засобів виробництва осн. наголос більше робився на нарощуванні потенціалу важкої індустрії. Це призводило не тільки до занепаду сфери послуг, а й спричинювало деструкцію народного господарства в цілому. Незважаючи на досить великі вливання коштів у НДДКР, соціалістичні країни дедалі помітніше відставали від західних країн у розвитку наукоємного виробництва. Жодна із соціалістичних країн не перейшла до постіндустріальної стадії розвитку.

Соціалістична система господарства оволоділа економікою різних країн неоднаковою мірою. Найбільш глибоко і послідовно вона реалізувалася в СРСР, що пояснюється також і тривалістю її існування. Ця обставина багато в чому визначає той факт, що в колишніх радянських республіках (у т.ч. в Україні) перебудова економіки на ринкових засадах здійснюється значно важче, ніж у країнах Центральної Європи. На початку 90-х рр. в СРСР серед ек. активного населення вже не було поколінь, які пам'ятали б оперативні засоби господарювання в умовах ринкової економіки. Ментальність значної частини населення країни була антиринковою. Ось чому в умовах перехідного періоду наші бізнесмени в багатьох випадках виявили безпорадність, урядовці — непорозуміння ситуації, певні частини населення та чиновництва — потайний і явний опір реформам.

Найбільш крайніх і спотворених форм адміністративно-командна система набула в Китаї в 60-х рр., у період «великого стрибка» і «культурної революції». Колективізація відбувалася у формі комун, у яких усуспільнення поширювалося не тільки на засоби виробництва, а в багатьох випадках і на особисті речі селян. Комуна вважалася самодостатньою господарською одиницею, здатною забезпечити своїх членів усім необхідним. Більше того, в с/г комунах насаджувалися примітивні промислові підприємства, які нічого спільного не мали з АПК. Продукція таких підприємств була надзвичайно низької якості, по суті, малопридатна для використання. Таким чином, розтринькувалися ресурси, а віддачі не було.

ПТ в усіх секторах економіки була дуже низькою. В країні існувала розподільча система найпоширеніших продуктів споживання. В зовнішньоек. політиці уряд додержувався автаркії, тобто опори на власні сили при максимальному скороченні обсягів зовнішньої торгівлі. Така політика призвела до голоду нечуваних масштабів, що охопив десятки мільйонів людей.

У соціалістичних країнах Центральної Європи (а також у Литві, Латвії, Естонії) запровадження соціалістичної системи відбулося значно пізніше і в більшості країн було не таким глибоким і всеосяжним, як в СРСР. Так, у Польщі та Югославії не було здійснено колективізації с/г, в цій сфері панувала дрібна приватна власність. У Чехословаччині та Угорщині земля не була націоналізована, і поряд з колективними с/г існував і приватний сектор. У цих країнах також дозволялося займатися дрібним приватним бізнесом у сфері послуг (торгівля, перукарні, кав'ярні). В Югославії соціалістичні методи управління економікою багато в чому відрізнялися від канонічної системи, що панувала в інших країнах. Державні підприємства тут мали значний ступінь самоуправління і свободу у визначенні номенклатури своєї продукції, її реалізації та ціноутворення. В країні існувала конкуренція підприємств, централізація управління економікою була не такою жорсткою, як в СРСР. З іншою боку, в Югославії зростало безробіття та інфляція.

Гальмування ек. розвитку соціалістичних країн розпочалося ще в 60-х рр. У той час його могли розглядіти лише фахівці, оскільки за рахунок кількісного нарощування виробничих потужностей у промисловості загальні макроек. показники цих країн виглядали пристойно. Але вже детальний аналіз виявляв структурні негаразди. Відсутність ринкового регулятора призводила до того, що вироблялася велика кількість продукції, яка не знаходила збуту; в той же час відчувався гострий дефіцит багатьох видів продукції. Продукція ставала дедалі більш матеріало- та енергомісткою. Віддача на вкладання в осн. фонди падала, знижувалася ПТ. Спадали темпи зростання нац. доходу. Якщо в 1971 — 1975 рр його середньорічні темпи в країнах Ради Економічної Взаємодопомоги становили 6, 4 %, то в 1976 — 1980 рр. вони знизилися до 4, 1 %, у 1981 — 1985 рр. — до 3, 3 %.

У 80-х рр. криза ек. системи соціалізму вже стала очевидною. Осн. макроек. показники почали стрімко падати. Так, вироблений нац. доход в Україні в 1990 р. порівняно з попереднім роком скоротився на 3, 6 %, а в 1991 р. — ще на 13, 4 %. Дедалі більшим ставав розрив з розвинутими країнами у використанні наслідків НТП. Стало зрозумілим, що ті позитивні фактори, що стимулювали екстенсивний розвиток ек. системи соціалізму, вже вичерпано. Перехід до ринкової системи господарювання став об'єктивним і неминучим. Настав час обирати принципово нові стратегії ек. розвитку.