Розділ 19 міжнародне космічне право

19.1. Міжнародне космічне право та його джерела

Слід зазначити, що космічний простір, розташований у юридич­ному і фізичному смислі за межами земного повітряного простору і простирається безкрайно, не маючи ніякої межі, не пристосований для життя і діяльності людини, а також інших живих істот, крім спеціальних апаратів і пристроїв, причому на обмежений час. Тому в наш час для держав немає сенсу оголошувати територіальні пре­тензії на певні ділянки таких просторів.

У результаті такої обмеженої функціональності, юридичний статус космічного простору з початку космічної діяльності склався як статус міжнародного простору, тобто простору, на який не поширюється суверенітет або юрисдикція будь-якої держави. Право­вий режим космічного простору (практично в межах усієї Сонячної системи) також типовий для міжнародного простору.

Міжнародне космічне право — галузь сучасного міжнародного права, що регулює діяльність держав з дослідження і використання космічного простору, встановлює його правовий режим.

Потреба міжнародного правового регулювання космічної діяль­ності була породжена науково-технічним прогресом, що призвів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі, який ознаменував початок освоєння людством космічного простору.

Космічною діяльністю займається нині дуже обмежена кількість високорозвинених держав і держав, що мають відповідні можливос­ті. Саме вони і є основними суб'єктами міжнародного космічного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності від початку стало здійснюватися шляхом укладання, головним чином універсаль­них міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких договорів належить Організації

Об'єднаних Націй в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу — Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його підкомітету з правових питань.

Як відзначалося раніше, космічний простір — це недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої визначаються міжнародним правом. В основу правового режиму космічного простору покладено вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори, у тому числі Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання косміч­ного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року. Такими договорами є також Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, 1968 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 року.

Виходячи з положень цих універсальних міжнародних угод, багато держав уклали угоди про науково-технічне співробітництво у сфері космічної діяльності, їх кількість перевищує десятки, якщо не сотні, і продовжує безупинно зростати.

До джерел міжнародного космічного права універсального харак­теру належать також договори, що частково регулюють і космічну діяльність. Це, наприклад, Договір про заборону випробувань ядер­ної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного права належать міжнародні договори двостороннього характеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укладена джентльменська угода про не- розміщення в космічному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значення цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998 році Російська Федерація, США, країни, що входять у Європейське космічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про створення Міжнародної космічної станції.

19.2. Основні принципи космічної діяльності

В основу міжнародного космічного права покладено принцип пов'язаної з дослідженням космосу діяльності і використання космічного простору, включаючи розташовані в межах Сонячної системи небесні тіла.

Цей принцип має системний характер, і з нього можна виді­лити ряд інших принципів:

— здійснення діяльності з дослідження і використання космосу і небесних тіл відповідно до принципів міжнародного права;

— свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл;

— заборона національного присвоєння космічного простору і небесних тіл;

— часткова демілітаризація космічного простору і повна демі­літаризація небесних тіл;

— збереження суверенних прав держав на космічні об'єкти, що запускаються ними;

— запобігання наслідків потенційно шкідливих експериментів у космічному просторі та на небесних тілах;

— надання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лиха, вимушеної посадки;

— сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослі­дженні і використанні космічного простору і небесних тіл;

— міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі.

Зазначені принципи, що стосуються правового режиму косміч­ного простору, передбачені Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, вклю­чаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року. Деякі такі принципи були конкретизовані і розвинені в інших універсальних угодах, що згадувалися вище, зокрема в Угоді про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року.

Відповідно до статті І Договору 1967 року дослідження і вико­ристання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку. Він відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації.

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відповідно до статті II Договору не підлягає національному присво­єнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом ви­користання або окупації, ні будь-якими іншими способами. Таким чином, чітко встановлюється, що космічний простір є недержавною, міжнародною територією (практично в межах Сонячної системи), правовий режим якої встановлюється відповідними положеннями міжнародного права. В основі такого режиму — положення про свободу дослідження і використання космічного простору всіма державами на благо й в інтересах усього людства. Результати кос­мічної діяльності є загальним надбанням людства.

Далі в Договорі встановлюється, що норми космічного права є інтегральною частиною міжнародного права в цілому і повинні за­стосовуватися з урахуванням інших його положень. Відповідно до статті III Договору держави-учасниці (практично всі держави світу) здійснюють космічну діяльність «відповідно до міжнародного пра­ва, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і порозуміння».

Для розвитку цього положення стаття IV Договору передбачає, що держави-учасниці «зобов'язуються не виводити на орбіту Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати зброю на небесних ті­лах і не розміщати таку зброю в космічному просторі яким-небудь іншим чином».

Місяць та інші небесні тіла «використовуються всіма держава­ми — учасницями Договору винятково в мирних цілях...»

Таким чином, одним із принципів космічного права є принцип демілітаризації космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, хоча це не настільки очевидно й загальновизнано, оскільки мають місце різноманітні тлумачення відповідних поло­жень Договору, зокрема того, чи стосуються вони будь-яких видів зброї або тільки зброї масового знищення.

Наступний основоположний принцип космічного права — міжна­родна відповідальність держави за будь-яку космічну діяльність, здійснювану підїі керівництвом. Держави — учасниці Договору, говорить його стаття VI, несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі незалежно від того, здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридич­ними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність проводилася відповідно до положень, що містяться в цьому договорі. У разі діяльності в космічному просторі міжнародної організації від­повідальність за виконання договору несуть, поряд із міжнародною організацією, також держави, що беруть участь у ній.

Розвиваючи зазначені положення, стаття VII Договору передба­чає, що кожна держава, яка здійснює або організує запуск об'єкта в космічний простір, а також держава, із території або з установок якої провадиться запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за збитки, заподіяні такими об'єктами або їхніми складовими частинами на Землі, у повітряному або космічному просторі іншої держави, її фізичним або юридичним особам.

Ці положення діють з урахуванням того, що, відповідно до статті VIII Договору, держава — учасниця Договору, у регістр якого запи­саний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, що характерно і для інших міжнародних просторів.

Держави — учасниці Договору згідно зі статтею IX здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого за­бруднення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини.

Нарешті, держави — учасниці Договору розглядають космонав­тів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу у випадку аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці або у відкритому морі. Космонавти, що здійсню­ють таку вимушену посадку, повинні бути в безпеці і негайно повер­нені державі, у регістр якої занесений їхній космічний корабель.

Такі основні принципи космічної.діяльності. Як уже зазнача­лося, вони уточнені й розвинені в інших джерелах міжнародного космічного права і міжнародного права в цілому.

19.3. Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності

Космічна діяльність держав безупинно розширюється в міру роз­витку науково-технічних можливостей дослідження і використання космічного простору, що породжує нові потреби в міжнародно- правовому регулюванні такої діяльності і з урахуванням відповідних зобов'язань держав у регулюванні їхнім національним правом.

З огляду на інтенсивний розвиток науково-технічної революції прогнозоване переселення людей на інші космічні тіла, проблема ви­користання міжнародного космічного простору і його міжнародно- правової регламентації актуалізується.

У процесі інтенсивної діяльності з освоєння космічного простору усе частіше стикаються інтереси держав, що об'єктивно утруднює міжнародно-правове регулювання різних аспектів використання міжнародного космічного простору. Проте на цей час державами вироблені основні шляхи і напрямки космічної діяльності, які або знайшли своє адекватне нормативне закріплення в міжнародних договорах багатостороннього характеру, або робота з міжнародної регламентації таких напрямків уже ведеться. До таких видів ді­яльності належать:

— безпосереднє телевізійне віщання з космічних супутників;

— дистанційне зондування землі з використанням супутників;

— геостаціонарна орбіта;

— використання в космосі ядерних джерел енергії;

— вивчення проблем охорони біосфери землі;

— міжнародний контракт із використанням космічних засо­бів;

— медичні та біологічні дослідження і спостереження;

— вивчення ресурсів інших планет із метою вивчення можли­востей їхньої експлуатації;

— космічна метеорологія та ін.

Водночас слід зазначити, що ряд положень багатьох міжна­родних угод потребує певного роз'яснення і конкретизації. Так, наприклад, цього вимагає ряд положень Договору про принципи космічної діяльності.

Відповідно до цього міжнародного акта держава, у регістрі якої записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрис­дикцію (владні правомочності) стосовно таких об'єктів, включаючи їхній екіпаж, під час перебування в космічному просторі. Тому реє­страція космічних об'єктів набуває дуже суттєвого значення.

З урахуванням цього була розроблена й укладена Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року. Конвенція встановлює:

а) термін «держава, що запускає» означає: держава, яка здій­снює або організує запуск космічного об'єкта, і держава, із території якої або з установок якої здійснюється запуск кос­мічного об'єкта,

б) термін «косм ічний об'єкт» включає складові частини косміч­

ного об'єкта, а також засоби доставки його і його частини;

в) термін «державареєстрації» означає державу, що запускає, у регістр якої занесений космічний об'єкт згідно зі статтею II Конвенції.

За цією статтею, коли «космічний об'єкт запускається на орбіту навколо Землі або далі в космічний простір», держава, що запускає, реєструє цей космічний об'єкт шляхом запису у свій відповідний регістр і інформує Генерального секретаря ООН про ведення такого регістра.

Генеральний секретар ООН, у свою чергу, веде регістр, у який заноситься інформація, надана державою, що запускає.

Слід враховувати, що зазначені положення поширюються та­кож на будь-яку міжурядову організацію, яка здійснює космічну діяльність із дотриманням відповідних положень Конвенції, вста­новлених у її статті VII.

Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року містить важливі положення, що стосуються принципів космічної діяльності держав відповідно до Договору 1967 року.

Угода оголошує небесні тіла та їхні природні ресурси «спільною спадщиною людства» і передбачає необхідність установити спеці­альний режим експлуатації природних ресурсів Місяця й інших небесних тіл, коли «буде очевидним, що така експлуатація стане можливою найближчим часом».

У даній угоді також передбачено, що поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр чи природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю якоїсь держави, міжна­родної міжурядової або неурядової організації або неурядової уста­нови або будь-якої фізичної особи. Розміщення на поверхні Місяця або в його надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій і споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця або його ділянки.

Водночас Угода передбачає, що держави мають право при про­веденні наукових досліджень збирати на Місяці й інших небесних тілах зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх звідти. Такі зразки залишаються в розпорядженні тих держав, що забез­печили їхній збір, і можуть використовуватися ними для наукових цілей. Але бажаним є надання таких зразків у розпорядження інших зацікавлених держав і міжнародного наукового співтовариства для проведення наукових досліджень.

Дозволяється також використання мінеральних та інших речо­вин Місяця й інших небесних тіл для підтримки життєдіяльності експедицій.

Угода вимагає від держав вживати заходів для запобігання вне­сенню несприятливих змін у навколишнє природне середовище Землі як внаслідок доставки позаземної речовини, так і якимось іншим шляхом.

Цій меті підпорядковані положення Конвенції про заборону воєн­ного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, що забороняють застосування будь-яких науково-технічних засобів, у тому числі й космічних, для впливу на погоду і клімат Землі, якщо такі засоби можуть виклика­ти довгострокові руйнівні або згубні для природи наслідки.

Відповідно до Договору про принципи 1967 року держава, у ре­гістр якої занесений об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і за будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, у тому числі й на небесному тілі. Це означає, зокрема, що юрисдикція держави запуску поширюється на екіпаж запущеного об'єкта неза­лежно від громадянської належності його членів.

Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, 1968 року, передбачає обов'язок кожної її сторони, що одержує відомості або виявляє, що екіпаж космічного корабля зазнав аварії або лиха, чи здійснює вимушену або ненавмисну посадку на території, що пере­буває під її юрисдикцією, у відкритому морі або в будь-якому іншому місці, що не перебуває під юрисдикцією якоїсь держави, негайно сповіщає про це владу, яка здійснила запуск, або негайно доводить це до загального відома, а також інформує про це Генерального секретаря ООН з цією самою метою.

Якщо екіпаж космічного корабля приземлився на територію пев­ної сторони Угоди, вона негайно вживе всіх можливих заходів для його рятування і надання йому всієї необхідної допомоги. Екіпаж корабля має бути також у безпеці і негайно повернутий представ­никам влади, що здійснила запуск.

Якщо кожна сторона Угоди, яка одержує відомості або виявляє, що космічний об'єкт або його складові частини повернулися на Зем­лю на територію, що перебуває під її юрисдикцією або у відкритому морі, або в будь-якому іншому місці, вона інформує про це владу, що здійснила запуск, і Генерального секретаря ООН.

Кожна сторона, у межах юрисдикції якої виявлений космічний об'єкт або його складові частини, на прохання влади, що здійснила заруск, і за її допомогою, якщо її попросять, вживає таких заходів, які вона вважає практично здійсненними для рятування цього об'єкта або його складових частин.

Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 року встановлює, що держава, яка запускає, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за збитки, завдані її космічним об'єктом на поверхні Землі або по­вітряному судну в польоті.

Якщо в будь-якому місці, крім поверхні Землі, космічному об'єкту однієї держави, що запускає, або особам чи майну на бор­ту такого космічного об'єкта завдана шкода космічним об'єктом іншої держави, що запускає, то остання відповідає тільки в тому випадку, коли шкода завдана з її провини або з вини осіб, за яких вона відповідає.

Термін «шкода» у такому випадку означає позбавлення життя, тілесне ушкодження або інше ушкодження здоров'я чи знищення або ушкодження майна держав чи фізичних або юридичних осіб або майна міжнародних міжурядових організацій.

Термін «космічний об'єкт» охоплює складові частини косміч­ного об'єкта, засоби його доставки, а також його частини.

Це лише деякі істотні положення відповідних загальних між­народних договорів, що регулюють космічну діяльність, але з них уже стає зрозумілим, наскільки складним і багатогранним є об'єкт правового регулювання міжнародного космічного права.

Слід зазначити, що, як і раніше, гострою і невирішеною є пробле­ма договірного встановлення кордону між повітряним і космічним просторами.

Суттєві розбіжності існують між державами з приводу умов без­посереднього телевізійного віщання через супутники для населення держав, яких це стосується, зокрема про умови захисту їхніх народів від спроб використовувати таке віщання з метою втручання у внут­рішні справи держав, загострення взаємовідносин між ними. Дуже суттєві проблеми залишаються не до кінця вирішеними стосовно правових принципів дистанційного зондування Землі з космосу, схваленого Генеральною Асамблеєю ООН у 1986 році, коли мова йде про таке зондування території іноземних держав. Ці принципи цілком не вирішують проблем зацікавлених іноземних держав, що стосуються Невикористання даних про їхні природні ресурси всупе­реч їхнім законним правам і інтересам.

У1975-1976 роках виникла дуже гостра проблема, що стосується правового регулювання умов використання геостаціонарної орбіти, у зв'язку з тим, що група держав заявила про свої особливі права, аж до здійснення свого суверенітету, стосовно ділянок геостаціонар­ної орбіти, розташованих над їхніми територіями. Такі претензії екваторіальних країн були не сприйняті іншими державами, але в договірному порядку питання про геостаціонарну орбіту не урегу­льоване і дотепер.

Слід мати на увазі, що вище були викладені лише деякі проблеми, які потребують суттєвих колективних зусиль і багатостороннього співробітництва всіх держав із метою їхнього врегулювання на справедливій і взаємоприйнятній основі. Проте виникнення нових проблем очевидне, тому що активний розвиток науково-технічних можливостей в освоєнні і використанні космічного простору об'єктивно потребує адекватного їм міжнародно-правового регулю­вання космічної діяльності.

Література

Василевская Э.Г. Правовой статус природных ресурсов Луны и планет. — М., 1978.

Верещетин B.C. Международное сотрудничество в космосе: правовые вопросы. — М., 1977.

Верещетин B.C. Правовые проблемы полета человека в кос­мос. — М., 1986.

Жуков Г.П. Космическое право. — М., 1966.

Жуков Г.П. Космос и мир. — М., 1985.

Жуков Г.П. К истории советской доктрины международного космического права. — М., 1990.

Каменецкая Е.П. Космос и международные организации: международно-правовые проблемы. —М., 1980.

Колосов Ю.М., Сташевский С.Г. Борьба за мирный космос: правовые вопросы. — М., 1984.

Космічне право України: 36. нормативно-правових актів та міжнародних документів /За ред. О.О. Негоди та Ю.С. Шемшучен- ка. — К., 1998.

Космос и международное право/ Отв. ред. Е.А. Коровин. — М., 1962.

Международное космическое право/Отв. ред. A.C. Пирадов. — М., 1985.

Международное космическое право /Отв. ред. Г.П. Жуков и Ю.М. Колосов. — М., 1999.

Новое в космическом праве (на пути к международному частному космическому праву)/Под ред. B.C. Верещетина. — М., 1990.

Нозари Ф. Космическое право. — М., 1979.

Правовые проблемы полетов человека в космос /Под ред. B.C. Ве­рещетина. — М., 1986.

Рудев А.И. Международно-правовой статус космических стан­ций. — М., 1982.

Рубанов A.A. Международная космическо-правовая имуществен­ная ответственность. — М., 1977.

Словарь международного космического права. — М., 1992.

Спеціальні терміни

Геостаціонарна орбіта, дистанційне зондування Землі, космічний об'єкт, космічний простір, космонавт, небесні тіла, шкода.

Контрольні питання

Який предмет регулювання міжнародного космічного права?

З яких правових інститутів складається міжнародне космічне право?

Які основні напрямки співробітництва держав у галузі дослі­дження й використання космосу?

У чому складаються особливості міжнародного космічного права в порівнянні з іншими галузями міжнародного права?

З якими галузями міжнародного публічного права тісно взаємо­діє міжнародне космічне право?

Дайте характеристику джерел міжнародного космічного права.

Які основні принципи космічної діяльності вам відомі?

Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері міжна­родного космічного права? Дайте їм коротку характеристику.

Чи застосовується в міжнародному космічному праві звичай?

Яка роль ООН і її органів у формуванні й реалізації норм між­народного космічного права?

Яка роль міжнародних неурядових організацій у формуванні й реалізації норм міжнародного космічного права?

Які міжнародні організації діють у галузі міжнародного косміч­ного права?

Який механізм урегулювання спорів у сфері міжнародного кос­мічного права?

У чому є особливості регулювання дослідження й використання космічного простору й небесних тіл?

У чому полягають особливості регулювання правового положення геостаціонарної орбіти?

Яким чином здійснюється реєстрація космічних об'єктів?

Яким чином здійснюється рятування космонавтів і космічних об'єктів?

У чому особливості відповідальності за здійснення правопору­шень у галузі міжнародного космічного права?

У чому полягає специфіка космічного простору в порівнянні з повітряним простором або морським простором?