Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища може бути: — глобальним; — регіональним; — субрегіональним; — міждержавним. В основі такого співробітництва насамперед лежить створення інституціональних управлінських і координаційних структур, які беруть на себе основну відповідальність по становленню й розвитку такого співробітництва. Серед найбільш примітних аспектів міжнародного співробітництва держав на глобальному рівні можна назвати такі. В 1972 році в рамках ООН була розроблена Програма по захисту навколишнього природного середовища (ЮНЕП), що має штаб-квартиру в Найробі (Кенія). Ця програма являє собою спеціальний міжнародний механізм із координації співробітництва держав у галузі охорони навколишнього природного середовища. У структуру ЮНЕП входять Рада керуючих, Секретаріат і Фонд навколишнього середовища. Очолює ЮНЕП директор і Рада керуючих, що складається з представників 58 країн. Основними функціями Ради є: — сприяння міжнародному співробітництву в галузі навколишнього середовища й надання в міру необхідності рекомендацій щодо політики, яка проводиться з цією метою; — здійснення загального керівництва й координації програм у галузі навколишнього середовища, що виконуються організаціями ООН; — підготовка оглядів стану навколишнього середовища й визначення шляхів міжнародного співробітництва; — здійснення постійного спостереження (моніторингу) за впливом національної й міжнародної політики на стан навколишнього середовища й природоохоронних засобів для країн, що розвиваються; — підготовка огляду заходів, передбачених Фондом навколишнього середовища й т.п. ЮНЕП функціонує в сесійному порядку. Сесія збирається щорічно, у її підготовці беруть участь виконавчий директор і секретаріат. Виконавчий директор очолює канцелярію, до якої входить: відділ оцінки навколишнього природного середовища; відділ керування в галузі охорони навколишнього природного середовища; відділ із проблем опустелювання; сектор природоохоронної освіти; сектор доповідей про стан навколишнього природного середовища. Під керівництвом секретаріату діють: бюро з питань програми; відділ зовнішніх зносин і планування політики; бюро зв'язку в Нью- Йорку й Женеві; служба інформації, регіональні представництва. У питаннях діяльності Фонду навколишнього природного середовища важливу роль відіграє бюро з питань Фонду навколишнього природного середовища й адміністрації. До нього входить адміністративний відділ і помічник виконавчого директора. До найважливіших напрямків природоохоронної діяльності ЮНЕП відносяться: — охорона окремих природних об'єктів (захист морського середовища, охорона ґрунтів і прісних вод); — боротьба з різними видами шкідливого впливу (боротьба з оиустеліовопгаям, забруднеиням); — раціональне використання природних ресурсів; — створення світової довідкової служби спостереження за станом навколишнього середовища (моніторинг); — вивчення екологічних особливостей розвитку населених пунктів; — розробка міжнародно-нравових засад правоохоронної діяльності й тлі. За підтримкою й активною участю ЮИЕП були розроблені й прийняті Конвенція з охорони Середземного моря від.забруднення 1976 року, Кувейтська регіональна конвенція з охорони морського середовища від забруднення 1978 року, Боннська конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 року й багато інших. Досить актуальними і ефективними є міжнародні форуми, організовані під егідою ООН і присвячені проблемам охорони навколишнього природного середовища. Одним з таких представницьких міжнародних форумів стала Конференція з охорони навколишнього природного середовища й розвитку, що пройшла в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Найважливішим результатом конференції стало прийняття ДеклараціїРіо-де Жанейро по навколишньому середовищу й розвитку. Принципи, закріплені в «Декларації Ріо»: -- дотримання прав людини в галузі охорони навколишнього природного середовища; — - співробітництво держав у галузі охорони навколишнього при родного середовища; — сталий розвиток людського суспільства; — - мир і мирне вирішення екологічних спорів. У цьому ж документі знову, але з акцентом на глобалізацію, були закріплені принципи співробітництва держав у галузі охорони навколишнього природного середовища: (а) захист навколишнього природного середовища — складова частина процесу мирного розвитку; (б) прийняття держаками ефективних законів у галузі охорони навколишнього природного середовища із установленням відповідальності суб'єктів за забруднення навколишнього природного середовшца; (в) попередження фактів переміщення в інші держави забруднювачів, що наносять збиток навколишньому природному середовищу й людині; (г) взаємна інформація про заходи, які можуть мати негативні трансграничні наслідки для навколишнього природного середовища: (д) глобальне партнерство держав з метою збереження екосистеми Землі; (е) оцінка передбачуваних екологічних наслідків у перспективній діяльності; (ж) повага до міжнародного права й забезпечення захисту навколишнього природного середовища в період збройних конфліктів. Крім універсальних міжнародних організацій проблемами охорони навколишнього природного середовища займаються на регіональному рівні співробітництва багато регіональних організацій загальної й спеціальної Компетенції. Так, Маастрихтський договір про Європейський союз (ЄС) закріплює природоохоронні цілі цієї організації — сприяти на міжнародному рівні мірам, що належать до регіональних і загальносвітових проблем навколишнього середовища. Додатками до Маастрихтського договору є три декларації з екологічної тематики: директиви про шкідливі викиди; про вплив заходів ЄС на охорону навколишнього середовища; про захист тварин. У рамках ЄС у травні 1990 року були створені Європейське агентство по навколишньому середовищу і Європейська мережа інформації й спостереження за навколишнім середовищем. Основним завданням цього Агентства є надання ЄС і державам- членам об'єктивної інформації з метою розробки й реалізації діючої й ефективної політики відносно навколишнього середовища. Агентство складає щоквартальні звіти про якість, інтенсивність і характер впливу на навколишнє середовище, розробляє єдині оцінні критерії, дані про стан середовища. Пріоритетними об'єктами спостереження в діяльності Агентства є: — повітря, його якість і викиди в атмосферу; — вода, її якість і агенти, що забруднюють водні ресурси; — ґрунт, його стан, флора, фауна, біоструми і їхній стан; — землекористування й природні ресурси; — утилізація й повторне використання відходів, безвідхідні технології; — шумове забруднення; — хімічні речовини, що наносять шкоду навколишньому середовищу й т.д. Інші регіональні організації (ОБСЄ, РЄ, СНД) приділяють усе більше уваги проблемам екологічної безпеки. Так, у рамках ОБСЄ в Софії в 1989 році була проведена Нарада з захисту навколишнього середовища. У рекомендаціях Наради, які були пізніше прийняті Паризькою зустріччю на вищому рівні (1990 рік), підкреслювалася важливість співробітництва держав у науково-технічному, адміні- стративному, правовому й освітньому аспектах захисту навколишнього середовища. До регіональних організацій спеціальної компетенції можна віднести Комісію для країн південної частини Тихого океану, що була створена в 1947 році. Її основним завданням є сприяння поліпшенню економічних, соціальних і культурних умов, а також охороні навколишнього середовища за допомогою взаємних консультацій урядів держав регіону. Прикладом міжнародного субрегіонального співробітництва держав у сфері природоохоронної діяльності може служити Програма із захисту Чорного моря, розроблена в рамках створеної в червні 1992 року Організації Чорноморського економічного співробітництва. Велику роль у захисті навколишнього природного середовища відіграють міжнародні неурядові організації (Всесвітній фонд охорони дикої живої природи, Гринпіс, Міжнародний інститут з навколишнього середовища й розвитку, Міжнародна рада з природоохоронного права, Міжнародний екологічний суд тощо). їхня діяльність активізується й здобуває на міжнародній арені усе більш дієвий характер, забезпечуючи громадську підтримку й контроль міжнародної громадськості в питаннях екологічної безпеки. Міжнародна практика в останні роки дає приклади позитивної взаємодії держав і міжнародних міжурядових організацій із цими громадськими структурами в екологічній сфері. Література Виноградов C.B. Международное право и охрана атмосферы. — M., 1987. Горбунов С.H., Миронов В.О., Молчанов В.А. Права коренных народов на благоприятную окружающую среду. — Владимир, 2002. Кириленко В.П., Сидорченко В.Ф. Мореплавание и предотвращение загрязнения Мирового океана (международно-правовые аспекты). — М., 1985. Колбасов O.G. Международно-правовая охрана окружающей среды. — М., 1982. Копылов М.Н. Введение в международное экологическое право. — М., 2007. Короткий Т.Р. Международно-правовая охрана морской среды от загрязнения с судов. — Одесса, 2002. Кукушкина A.B. Становление принципа экологической безопасности в современном международном праве// Московский журнал международного права. — 1994. — № 4. — С. 34-42. Курс международного права. В 7 т. Т. 5. — М., 1992. ■ Микієвич М.М., Андрусевич Н.І., Будякова Т.О. Європейське право навколишнього середовища. — Львів, 2004. Соколова H.A. Теоретические проблемы международного права окружающей среды. — Иркутск, 2002. Сперанская Л.В. Международно-правовая ответственность государств за загрязнение Мирового океана. — М., 1984. Сперанская Л.В., Третьякова К.В. Международное право окружающей среды. — М., 1995. Сурилова Е.А. Сравнительное экологическое право. — Одесса, 2006. Тимошенко A.C. Формирование и развитие международного права окружающей среды. — М., 1986. Чичварин В.А. Охрана окружающей природной среды и международные отношения. — М., 1970. Шишко A.A. Предупреждение трансграничного загрязнения (международно-правовые проблемы). — К., 1990. Экология и международные права /Авт.-составитель А.Г. Ана- тов. — М., 1996. Збірник нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. — Львів, 2004. Kiss A.Ch. Survey of Current Developments in International Environmental Law. — Morges, 1976. Спеціальні терміни Атмосфера, біосфера, біота, геосфера, гідросфера, кислотні дощі, літосфера, озоновий шар, що оточує природне середовище, парниковий (тепличний) ефект, потепління клімату, радіоактивні відходи, трансграничне забруднення, фауна, флора, екоцид. Контрольні питання Визначте історичні етапи в розвитку міжнародного екологічного права. У чому складається предмет регулювання міжнародного екологічного права? Як ви розумієте термін «навколишнє природне середовище»? Які елементи (об'єкти) містить у собі навколишнє природне середовище? Назвіть основні джерела забруднення навколишнього природного середовища. Назвіть основні інститути міжнародного екологічного права. Які основні принципи міжнародного екологічного права? У чому особливості міжнародного екологічного права в порівнянні з іншими галузями міжнародного публічного права? З якими галузями міжнародного публічного права тісно взаємодіє міжнародне екологічне право? Дайте характеристику джерел міжнародного екологічного права. Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері міжнародного екологічного права? Дайте їм коротку характеристику. Охарактеризуйте сутність і призначення Кіотського протоколу 1997 року. Чи застосовується в міжнародному екологічному праві звичай? Які основні напрямки співробітництва держав у галузі охорони навколишнього природного середовища? - Яка роль ООН і її органів у формуванні й реалізації норм міжнародного екологічного права? Яка роль міжнародних неурядових організацій у формуванні й реалізації норм міжнародного екологічного права? Які міжнародні організації діють у галузі міжнародного екологічного права? Які тварини й рослини перебувають під міжнародно-правовою охороною? Які природні явища можуть загрожувати існуванню людства? У чому містяться особливості відповідальності за здійснення правопорушень у галузі міжнародного екологічного права?
|