Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Структурно-функціональна організація геному еукаріотів
1. Практично вся генетична інформація в еукаріотів міститься в лінійно організованих хромосомах, які знаходяться в клітинному ядрі. Внутрішньоклітинні органели — мітохондрії і хлоропласти — мають свій власний генетичний матеріал. Геноми мітохондрій і пластид організовані як прокаріотичні геноми. Отже, система генетичного апарата клітини включає генотип ядра та плазмотип (плазмон) цитоплазми. Генетичний апарат клітини дискретний. У генотипі ядра він представлений хромосомами та генами, що входять до складу хромосом, у плазмотипі цитоплазми - плазмогенами, котрі є фрагментами пластидної і митохондріальної ДНК. 2. Геном еукаріотів – полірепліконна структура, має декілька сайтів ініціації реплікації і декілька репліконів. 3. Геноми деяких видів організмів (нематоди, амфібії, більшість видів покритонасінних рослин) мають поліплоїдну природу. 4. У геномах еукаріотів наявні складні локуси, що мають великі розміри та містять декілька генів, які іноді перекриваються (наприклад, складні локуси Drosophila melanogaster, що регулюють формоутворюючі процеси в онтогенезі мухи). У кожному такому локусі знаходиться «гомеобокс» з 180 пар нуклеотидів, котрі на 80% однакові за нуклеотидним складом і взаємодіють із тими ж самими регуляторами, але по-різному. 5. В еукаріотів близько 5% ДНК складають екзони (ділянки гена, які кодують білки), 25% – інтрони (ділянки гена, що транскрибуються, але потім видаляються під час сплайсингу), 70% складають спейсери – ділянки ДНК між генами, що не транскрибуються. До них відносяться такі ділянки: ті, що беруть участь у компактизації ДНК; ті, що забезпечують укладку хроматина в інтерфазному ядрі, в тому числі ті, що прикріплюють ДНК до ядерної оболонки зсередини; центроміри або первинні перетинки хромосоми – ділянки, до яких прикріплюються нитки веретена поділу; теломіри – концеві ділянки хромосом, що виконують роль буфера проти кінцевої недореплікації; промотори, оператори, енхансери, термінатори. 6. Велика кількість генів. 7. Велика кількість ДНК. 8. У хромосомах існує дуже складна система контролю активності генів у часі і в просторі, пов’язана з диференціацією клітин і тканин в онтогенезі організму. 9. Кількість ДНК в хромосомах збільшується з ускладненням організації організмів. 10. Мозаїчність структури генів – наявність в них значущих і некодуючих послідовностей нуклеотидів – екзонів і інтронів. У 1977 році встановлено, що структурні гени хромосом еукаріотів мають перервчасту структуру. Екзони включають не тільки ті послідовності, що кодують ділянки поліпептидів, але й послідовності нуклеотидів, що містяться в зрілих РНК, але не транслюються. 11. Надлишковість геному – наявність численних повторів значущих і незначущих послідовностей нуклеотидів. Так, у людини геном містить число нуклеотидних пар, достатнє для утворення більше 2 млн. структурних генів, але існує за даними 2000 року (коли був розшифрований геном людини) лише 31 тис. структурних генів. 12. У геномі наявні повтори нуклеотидів високої частоти (25% геному), середньочастотні повтори (30% всієї ДНК), унікальні послідовності (45% геному). 13. Повтори нуклеотидів високої частоти - короткі та прості за первинною будовою послідовності, представлені сателітною ДНК, що входить до складу гетерохроматину центромір, тепломір і супутників; не несуть генетичної інформації і не транскрибуються. Еволюциія таких послідовностей не відчувала впливу природного добору, а визначалася в основному генною конверсією та нерівним кросинговером. 14. Середньочастотні повтори складаються із значущих та незначущих послідовностей ДНК, що мають різну протяжність і частоту повторів. До незначущих відносяться: а) сигнальні послідовності, що забезпечують регуляцію функцій геному; вони розсіяні по всьому геному та входять до складу промоторів, термінаторів, інших регуляторних елементів, які специфічно розпізнаються відповідними білками; б) зворотні повтори – паліндроми – сприяють розпізнаванню ферментами та регуляторами промоторів і термінаторів. Регуляторні послідовності не кодують білки, але, взаємодіючи з білками-регуляторами, можуть впливати на експресію генів. Значущі повтори генів згруповані в блоки або кластери в прицентромірних гетерохроматинових ділянках хромосом. Окремі повтори розділені спейсерами. До складу середньочастотних (помірних) повторів відносяться гени, що кодують рРНК, тРНК, гістони. Повтори цих генів визначаються кількісними критеріями: більше генів – більше продукта, тобто їхнє функціонування забезпечує клітину необхідною кількістю рРНК, тРНК. 15. Унікальні послідовності нуклеотидів представлені в геномі поодинокими або малочисельними копіями; до них відносяться структурні та регуляторні гени. Більше половини гаплоїдного набору геному еукаріотів складають унікальні гени, представлені поодиноко. У людини таких унікальних генів - 64%, у теля - 55%, у дрозофили - 70%. Унікальні послідовності еукаріотів, на відміну від генів прокаріотів, мають мозаїчну будову та складаються з екзонів і інтронів. 16. Багаторазово повторювані послідовності нуклеотидів є копіями (повтореннями) унікальних послідовностей (у прокаріотів - немає). Копії групуються декількома десятками або сотнями та утворюють блоки, які локалізуються в певному місці хромосоми. Повтори реплікуються, але, как правило, не транскрибуються. Вони можуть відігравати роль: 1) регуляторів генної активності; 2) захисного механізму від точкових мутацій; 3) збереження та передачі спадкової інформації; 4) механізм еволюції. 17. Томас Морган вказав на стабільность структури геному та постійність розміщення генів у хромосомах. Але в 70-х роках ХХ століття у дрозофіли знайдена група генів, представлених багатьма мігруючими елементами, розкиданими по разним ділянкам хромосом. 30% генів мігрують по хромосомам, не маючи постійної локалізації. Мобільні гени складають приблизно 5% всього геному. 18. Наявність регуляторних елементів, що регулюють транскрипцію, таких як: а) промотори - 3 види, на кожний з котрих «сідає» специфічна полімераза. РНК-полімераза I транскрибує рибосомні гени, РНК-полімераза II - структурні гени білків, РНК-полімераза III - гени, що кодують невеликі РНК. Промотори РНК-полімерази I і РНК-полімерази II знаходяться перед ділянкою ініціації транскрипції, промотор РНК-полімерази III - в межах структурного гена; б) модулятори – нуклеотидні послідовності ДНК, які посилюють рівень транскрипції; окремо виділяють енхансери (посилювачі) - послідовності, що посилюють рівень транскрипції і діють незалежно від свого положення відносно кодуючої частини гена та стану початкової точки синтеза РНК; г) термінатори - специфічні послідовності, які припиняють і трансляцію, і транскрипцію. Ці послідовності за своєю первинною структурою та розміщенню відносно ініціюючого кодона відрізняються від прокаріотичних, і бактеріальна РНК-полімераза їх не " впізнає". Отже, для експресії еукаріотичних генів у клітинах прокаріотів необхідно, щоб гени знаходилися під контролем прокаріотичних регуляторних елементів. Цю обставину необхідно враховувати при конструюванні векторів для експресії генів у рекомбінантній ДНК під час виконання генно-інженерних робіт. 19. У більшості активно функціонуючих клітин структурні гени, що забезпечують життєдіяльність еукаріотичної клітини, зазвичай постійно транскрибуються. Але окремі гени, унікальні для певних тканин або органів, транскрибуються та транслюються тільки в клітинах певних тканин. Наприклад, гени, що кодують α - и β -субодиниці гемоглобіну дорослої людини, експресуються виключно в клітинах - попередниках еритроцитів. Кількість різних мРНК, специфічних для різних клітин, варіює від одиниць до десятків. 20. Здатність клітин включати (активувати) або виключати (інгібірувати) структурні гени дуже важлива для підтримання клітинної специфічності та економного використання енергетичних ресурсів. Звідси і різноманітність факторів транскрипції, що мають білкову природу. Більшість з них зв’язуються безпосередньо з нуклеотидною послідовністю довжиною менше 10 п.н., яка називається по-різному: боксом, модулем, елементом ініціації, регуляторним елементом. На відміну від прокаріотів, в еукаріотів оперони переважно відсутні, тобто кожний еукаріотичний структурний ген має свій власний набір регуляторних елементів. Суттєву роль в регуляції транскрипції в еукаріот, окрім взаємодії між ДНК і білками, відіграють також білок-білкові взаємодії. 21. Незважаючи на індивідуальність набору регуляторних елементів у структурних генів еукаріот, кожний з них має промоторну ділянку (ТАТА-бокс, або бокс Хогнеса) з восьми нуклеотидів, який включає послідовність TATA; послідовність ССААТ (САТ-бокс); ділянку з динуклеотидів GC, що повторюється (GC-бокс). Ці елементи знаходяться на відстані 25, 75 та 90 п.н. від сайта ініціації відповідно. 22. Гени еукаріот сгруповані в оперони. Принцип побудови оперонів еукаріот подібний до такого в прокаріот. Але в еукаріот інша організація оперону: він містить лише один структурний ген на відміну від оперону бактерій, в якому їх до десятка. Тому в еукаріотів поширена узгоджена регуляція генів, що відносяться до різних оперонів, просторово відокремлених або тих, що знаходяться навіть у різних хромосомах. Прикладом цього є припинення транскрипції усіх генів при сперматогенезі у тварин. Гени, що знаходяться в ядрі сперматозоїда, неактивні. Групове виключення однієї хромосоми спостерігається в онтогенезі самок, в яких гени обох Х-хромосом є активними лише на ранніх стадіях ембріогенезу, коли вірішується питання, за яким шляхом буде відбуватися розвиток – чоловічим чи жіночим. Подальший розвиток первинних і вторинних статевих ознак регулюється статевими гормонами. Більш подробно слід зупинитися на характеристиці повторюваних ділянок ДНК еукаріотів для розуміння можливостей подальшого дослідження функціонування та еволюції геному еукаріот. Повторювані ДНК та мультигенні родини. Геном еукаріотів містить різні типи повторюваних ДНК (рис.), спочатку узагальнених Бриттеном і Коне (Britten, Kohne 1968). Ці ДНК включають послідовності нуклеотидів, які повторюються в геномі від декількох до мільйонів разів. Кількість повторюваної ДНК сильно варіює у різних організмів. Так, Рис.. Різні категорії повторюваної ДНК. Пояснення скорочень і ролі повторів ДНК наводяться в тексті (за Klug, Cummings, 2002). Нуклеотидний склад ДНК (наприклад, частка пар G ≡ C по відношенню до A = T пар) для Рис. 2. Розподілення основного піка (MB) та додаткового піка, сателлитної ДНК (S) у миші з використанням ультрацентрифугування в градієнті щільності хлористого цезію CsCl (за Klug, Cummings, 2002). Центромірні та теломірні послідовності ДНК. Поділ хроматид є істотним для точності розподілу хромосом в процесі мітозу і мейозу. Визначення числа помилок при поділі показує, що вони дуже рідкі: 1 × 10-5 до 1 × l0-6, або відбувається тільки 1 помилка на 100000 - 1000000 клітинних поділів. Щодо теломерних ділянок хромосом, то існують два типи теломерних послідовностей (ТП), які є суттєвими для стабільності і цілісності хромосом. Один тип ТП називається теломерні послідовності ДНК. Вони складаються з коротких тандемних повторів. У війчастого організму, Tetrahymena виявлено понад 50 тандемно повторених гексануклеотидних послідовностей GGGGTT. У людини подібна GGGATT послідовність також повторюється багато разів. Аналіз ТП в ДНК показав, що вони строго консервативні в ході еволюції і відображають ту критичну роль, яку вони відіграють у підтримці цілісності хромосом. Інший тип ТП – це теломерно-асоційовані послідовності. Вони також є повторюваними. Цей тип ТП виявлено як по Рис. 16.4.3. Информация о последовательности нуклеотидов, полученная для ДНК трех основных центромерных участков (I, II, III) хромосом 3, 4, 6 и 11 дрожжей (По Klug, Cummings, 2002). У людини найбільш поширеним мікросателітом є динуклеотид CA, з числом повторень - 5-50 копій. Мікросателіти нині широко використовуються як молекулярні маркери для популяційно-генетичного аналізу. Група довгих елементів, що чергуються, ДЧЕ (long interspersed elements, LINE) – це Эволюція мультигенних родин. Між особинами одного виду різні копії генів мультигенної родини зазвичай мають значно більшу схожість одна до одної, ніж до членів гомологічних генних родин, представлених в інших споріднених видів (див. рис. 16.2.2, Табл. 16.3.1). Число цих генів збільшується завдяки дуплікаціям. Крім того, можливе їх збільшення за рахунок механізму РНК-обумовленої транспозиції, ампліфікації генів і їх обміну (Maeda, Smithies, 1986). Використовуючи методики молекулярної філогенетики, можна реконструювати родовід індивідуальних членів мультигенного сімейства, як це зроблено для глоби нової родини (рис. 3). Рис. 16.4.5. Эволюционная история мультигенного семейства глобина. Около 800 миллионов лет назад (млн.), дупликационное событие в предковом гене дало начало двум филогенетическим линиям. Одна из них привела к гену миоглобина, который локализован у человека на хромосоме 22. Другая линия, претерпев второе дупликационное событие около 500 млн., дала начало предкам альфа- и бетта-подсемейств этого семейства. Дупликации около 200 млн. произвели гамма- и бетта-глобиновые подсемейства. У человека α - глобиновый ген локализован на хромосоме 16, а β -глобиновые гены – располагаются на хромосоме 11 (По Klug, Cummings, 2002). Механізм узгодженої еволюції. Члени мультигенных родин мають тенденцію зберігати більше схожості, ніж можна очікувати при випадковій, дрейфовій диференціації. Вони прагнуть еволюціонувати спільно (узгоджено), оскільки існує механізм, який веде до одноманітності Рис. 16.4.6. Два механизма согласованной эволюции, которые могут единообразить последовательности членов мультигенных семейств. (А) Конверсия гена, при которой генетическая информация в одном гене удваивается, и затем замещает генетическую информацию его гомолога. (Б) Неравный кроссинговер. Увеличение числа членов генного семейства осуществляется, поскольку неравный кроссинговер может исправляться последующим неравным кроссинговером, дающим идентичные последовательности ДНК среди нескольких соседних членов мультигенного семейства (По Hartl, Clark, 1989). Роль нерівного кросинговеру в збільшенні числа генів була постульована давно (Bridges, Ендогенні ретровіруси у ссавців. Різні організми, як підкреслено вище, включаючи ссавців, містять в нормі множинні копії ДНК декількох різних ретровірусів. Послідовність ДНК, Прості кільцеві ДНК прокаріотів, з 250-350 кодирующими генами, з часом перетворилися в такі тонко структуровані утворення, як хромосоми еукаріотів, що включають до 26588 кодуючих генів, як, наприклад, у людини. Функції генів у прокаріотів та еукаріотів також мають багато відмінностей. Ці функції теж Підводячи підсумок сказаного, наводимо основні відмінності геному про- та еукаріот:
|