Порятунок Куаутемока

Після цього жахливого дня жителі Табаско ставилися до мене чудово і нікому й на думку не спадало, щоб принести теуля, як вони мене називали, в жертву своїм богам. Все змінилося, як за помахом чарівної палички. Тепер я був добре вдягнений, завжди ситий і міг розгулювати де завгодно, хоча й у супроводі воїнів, які у разі моєї втечі поплатилися б головою. Я дізнався, що до великого правителя Монтесуми було послано гінців зі звісткою про мій полон. Монтесума мав передати з ними свою волю. Але до Теночтітлана шлях був неблизький, і поки гінці повернулися/спливло чимало часу.

Щоб не нудитися без діла, я щодня старанно вивчав мову майя, а також ацтеків. У цьому мені охоче допомагала Марина. Сама вона була родом не з Табаско, а з Пайналли, розташованої в південно-східній частині країни. Мати продала Марину торговцям, щоб уся спадщина дісталася іншій дитині, що народилася у неї від другого шлюбу, отже, через якийсь час вродлива дівчина опинилася у почті касика Табаско.

Окрім мов, я прагнув дізнатися і вивчити історію і звичаї цієї країни і навчитися читати химерну писемність, якою тут користувалися. Одночасно завдяки своїм знанням медицини я поступово завоював славу великого цілителя, так що жителі Табаско остаточно упевнилися в тому, буцімто я істинний син доброго бога Кецалькоатля. Але що більше я пізнавав цей народ, то менше я його розумів. Багато в чому індіанці стояли нарівні з відомими мені народами Європи. Вони були наймайстернішими ремісниками і будівниками. Небагато наших міст можуть похвалитися такою досконалою архітектурою і небагато країн — такими ж справедливими законами. Окрім того, цей народ терплячий і мужній. Але забобони підточували його зсередини, немов хробак, що руйнує серцевину здорового дерева. Самі по собі вірування індіанців мали навіть дещо спільне з християнською релігією, наприклад, обряд хрещення, проте до чого вони приводили на ділі — про це я вже згадував.

Але я часто й болісно роздумував: що зрештою гірше — приносити людей в жертву богам або катувати їх у підземеллях інквізиції і замуровувати живцем у стінах монастирів? Мабуть, останнє більш жорстоке.

За місяць, проведений у Табаско, я вивчив мову настільки, що вже міг розмовляти з Мариною. Ми стали друзями. Від Марини я отримав чимало відомостей про цю країну, а окрім того, вона наставляла мене, як триматися, щоб не вскочити в халепу. Натомість я розповів їй дещо про нашу релігію і про звичаї європейців. Саме ці знання допомогли їй згодом зробитися незамінною для іспанців і прийняти їхню віру і спосіб життя.

Так я прожив у будинку касика Табаско понад чотири місяці. Касик благоволив до мене і навіть запропонував мені взяти за дружину свою сестру, і був неабияк здивований, коли я якомога шанобливіше відхилив його пропозицію, адже дівчина була дуже вродлива. Попри все, зі мною продовжували поводитися прекрасно, і якби серце не вабило мене до далекої батьківщини і не обурювалося кривавими обрядами, що відбувалися на моїх очах майже щоденно, я б, напевно, цілком віддав його цьому доброму, майстерному і працелюбному народу.

Нарешті прибули посланці двору Монтесуми, що затрималися в дорозі через повінь на річках. Імператор так зацікавився звісткою про мене, що надіслав за мною свого рідного племінника принца Куаутемока, доручивши йому доставити мене в столицю під посиленою охороною.

Я ніколи не забуду нашої першої зустрічі з принцом, що став згодом моїм добрим другом і побратимом по зброї. Коли він прибув з ескортом в Табаско, я полював на околицях міста на оленів, вражаючи індіанців майстерною стрільбою з лука. Вони ж не знали, що я довго вправлявся ще на батьківщині, де двічі завойовував перший приз на місцевих змаганнях. Гонець перервав наше полювання, і ми поквапилися до міста, прихопивши з собою впольовану здобич. Наблизившись до будинку касика, я побачив, що весь двір заповнений пишно вдягненими воїнами. З-поміж них особливо виділявся один індіанець. Він був молодий, дуже високий і плечистий, досить вродливий. Його орлиний погляд був сповнений величі. Тіло вождя прикривав золотий панцир, на плечі був накинутий плащ із барвистих пер, майстерно підібраних в різнокольорові смуги. Голову прикрашав золотий шолом, увінчаний царським символом орла, що роздирає золоту змію, інкрустовану коштовним камінням. На руках вище ліктів і на ногах під колінами він мав золоті обручі з самоцвітами, а в руці у нього був довгий спис із мідним наконечником.

Побіля нього товпилося багато інших знатних воїнів, виряджених не менш пишно, з тією лише різницею, що замість золотого панцира вони носили бавовняний — ескаупіль, а шоломи їх замість царського символу прикрашали пучки довгих пер, що скріпляли пряжки з камінням. Так з’явився переді мною принц Куаутемок, племінник Монтесуми, а пізніше — останній імператор Анауаку.

Побачивши принца, я вітав його за звичаєм індіанців, — торкнувся правицею землі, а потім підніс її до лоба. Куаутемок пильно роздивлявся мене якийсь час — я стояв перед ним у простому мисливському одязі з луком в руках, — потім посміхнувся відкритою дружньою усмішкою і сказав:

— Справді, теулю, якщо я хоч трохи знаюся на людях, то ми з тобою рівні за походженням і віком, а тому не личить тобі схилятися переді мною, немов рабові перед володарем!

І з цими словами він простяг мені руку. Я потиснув її і з допомогою Марини, що не спускала захоплених очей зі знатного повелителя, відповів:

— Може, й так, принце. У себе на батьківщині я справді був людиною відомою і маєтною, але тут я тільки полонений раб, врятований від смерті на жертовнику.

— Я це знаю, — промовив він хмурячись. — Добре, що тебе встигли врятувати і ніж не обірвав твоє життя. Інакше гнів Монтесуми обрушився б на все місто, і тоді…

Із цими словами він виразно подивився на касика, який затремтів усім тілом, — такий страх вселяло в ті дні грізне ім’я Монтесуми.

Потім Куаутемок запитав мене, чи правда, що я теуль, тобто іспанець. Я відповів, що я з іншого племені білих людей, але в жилах моїх тече половина іспанської крові. Це його здивувало: дотепер він не чув про інших білошкірих. Тоді я дещо розповів йому про себе, переважно про те, як я тут опинився.

Вислухавши мене, Куаутемок промовив:

— Якщо я правильно зрозумів твої слова, теулю, ти не іспанець, хоча в тобі є іспанська кров і ти прибув сюди на іспанському кораблі. Усе це незрозуміло. Проте хай у цьому розбирається сам Монтесума, а зараз давай поговоримо про інше. Покажи мені, як ти стріляєш зі свого лука. Ти привіз його з собою чи зробив тут? Мені сказали, що серед місцевих жителів ти найкращий стрілець!

Я показав йому виготовлений мною лук, що посилав стріли кроків на шістдесят далі за будь-який індіанський лук, і ми заговорили з ним про битви і про полювання. Марина допомагала нам, доповнюючи бідність моєї мови, і до вечора ми з принцом були вже друзями.

З тиждень Куаутемок і його воїни відпочивали в місті Табаско, і упродовж цього часу ми часто зустрічалися і розмовляли утрьох — принц, Марина і я. Невдовзі я помітив, що Марина поглядає на високого гостя закоханими очима. Її привертало не тільки його багатство і знатність; будучи досить амбітною, Марина не хотіла скніти в рабстві біля касика і мріяла розділити з Куаутемоком владу і славу.

Усілякими способами намагалася вона завоювати серце принца, але він її просто не помічав. Нарешті вона зважилася поговорити з ним відверто і зробила це у моїй присутності.

— Завтра ти залишаєш наше місто, принце, — усміхнулася вона вкрадливо. — Якщо ти дозволиш сказати своїй рабині, я б хотіла висловити одне бажання.

— Говори, — відповів Куаутемок.

— Я прошу про одне: купи мене у касика або, якщо хочеш, накажи, щоб він віддав мене тобі. Я хочу поїхати за тобою в Теночтітлан.

Куаутемок розреготався.

— Ти говориш відверто, жінко, — сказав він. — Але ти повинна знати, що у Теночтітлані на мене чекає моя царствена сестра і дружина Течуїшпо, а з нею ще три знатні жінки, які, на нещастя, досить ревниві.

Кров кинулася Марині в обличчя, і я вперше і востаннє побачив, як у її добрих очах запалахкотів гнів.

— Принце, — промовила вона, — я просила тільки узяти мене з собою. Я не наполягала тебе брати мене за дружину чи наложницю!

— Але ти про це думала, — відповів він глузливо.

— Про те, що я думала, принце, не говоритимемо! Я хотіла побачити велике місто і великого імператора, бо втомилася від цього життя тут, а ще хотіла піднестися. Ти відмовив мені, принце, але настане час, і я, можливо, піднесуся і без твоєї допомоги. Тоді я пригадаю, як ти мене принизив, і відплачу за все і тобі, і твоєму царському домові!

Куаутемок знову засміявся, але за мить посуворішав.

— Ти забуваєшся, рабине! — промовив він. — Того, що ти тут наплела, досить, щоб відправити на жертовний камінь десяток жінок. Але твоя жіноча гордість уражена, і ти сама не розумієш, що кажеш, отож я забуду твої слова. І ти, теулю, теж забудь їх, якщо тільки зрозумів.

Марина обернулася і пішла до виходу. Груди її бурхливо здіймалися від люті, ображеного честолюбства, а може, й від знехтуваної любові. Коли Марина проходила повз мене, я почув, як вона процідила крізь зуби:

— Гаразд, принце, ти, може, й забудеш, але я — ніколи! Пізніше я частенько замислювався, згадуючи той день.

Що це було? Говорила Марина навмання, просто в пориві гніву, чи в ту мить перед нею справді відкрилося прийдешнє? І ще одне я намагався збагнути: яку роль відіграла розмова з Куаутемоком у подальшій долі Марини? Чи справді вона віддала свою батьківщину на ганьбу і наругу тільки через любов до Кортеса, як вона мені сама потім говорила? Відповісти на ці питання важко. Тільки одне я знаю — Марина справді не забула тієї розмови, і свого часу мені довелося почути, як вона нагадала принцу кожне його слово і як благородно відповів їй Куаутемок.

Перш ніж розповідати про те, що сталося зі мною в Теночтітлані, я хочу згадати ще один епізод мого перебування в місті Табаско.

У день нашого від’їзду, щоб умилостивити богів, випрохати їхнього сприяння в дальній дорозі, а також з нагоди одного з чергових свят, яких у індіанців була сила-силенна, на теокалі було влаштовано велике жертвоприношення. Мені доводилося спостерігати ці жахи щодня, і того дня я теж піднявся разом з усіма на вершину східчастої піраміди. Унизу товпилося юрмисько люду. Ми стояли навкруги жертовного каменя і чекали.

Жрець — саме той, що рахував удари мого серця, вийшов зі святилища і зробив знак слугам покласти першу жертву. Цієї миті принц Куаутемок раптом вийшов наперед і показав на жерця:

— Схопити цю людину!

Ті завагалися. Куаутемок був, звичайно, принцом, і в жилах його текла царствена кров, але зазіхнути на владу верховного жерця вважалося святотатством! Тоді Куаутемок гордовито зняв з руки перстень із темно-синім каменем, на якому були викарбувані якісь дивні знаки. Затим він вийняв сувій з накресленими на ньому письменами і показав його разом із перснем жерцям. Це був перстень самого Монтесуми, а на сувої стояв підпис верховного жерця Теночтітлана. Не послухатися того, хто володів подібними знаками влади, — значило приректи себе на вірну смерть і ганьбу. Отож жерці мовчки схопили свого верховника і завмерли, чекаючи подальших наказів.

— Покладіть його на камінь і принесіть в жертву богу Кецалькоатлю! — безапеляційно зажадав принц.

Тепер кат, який так упивався смертю інших, сам затрясся від страху і заплакав.

— За віщо така кара, принце? — упав він на коліна. — Адже я був відданим служителем богів і повелителя!

— За те, що ти хотів принести в жертву цього теуля, — відповів Куаутемок, показуючи на мене. — За те, що ти хотів цим порушити волю свого повелителя Монтесуми і за інші злочини, записані в цьому сувої. Теуль — син Кецалькоатля, ти сам це оголосив. Тож хай Кецалькоатль отримає жертву за свого сина! Кінчайте з ним!

Молодші за рангом жерці повалили його на жертовний камінь. Один з них накинув на нього багряну мантію і, не зважаючи на благання і погрози свого колишнього верховника, показав на ньому своє мистецтво. Ще мить — і тіло негідника покотилося униз схилом піраміди. Треба сказати, що я зовсім не був засмучений смертю цього ката, адже від його руки загинуло безліч невинних людей. Мабуть, мені бракує християнського смирення.

Коли все було скінчено, Куаутемок обернувся до мене і промовив:

— Так загинуть усі твої недруги, брате теулю.

Цей епізод засвідчив, якою величезною владою володів Монтесума. Десь через годину ми вже вирушили в далеку дорогу. Перед цим я встиг сердечно попрощатися зі своїм покровителем касиком і з Мариною, що не зуміла наприкінці утриматися від сліз. Касика я відтоді не бачив, а от із Мариною мені ще довелося зустрітися.

Наша подорож тривала цілий місяць. Шлях був неблизький і дуже важкий. Іноді доводилося прорубувати собі шлях у непролазних хащах, часто ми затримувалися на річкових переправах. За цей час я бачив чимало дивного. Якось, коли нас затримала повінь, ми вирішили пополювати. Незабаром трьох оленів було впольовано, але тут Куаутемок помітив на пагорбі ще одного самця, який стояв на відкритому місці і наблизитися до нього було неможливо — навкруги не було ні кущика, ні дерева. Тоді Куаутемок почав з мене кепкувати.

— Про тебе, теулю, говорили, що іншого такого стрільця не знайти. Он олень — він стоїть надто далеко для пострілу ацтека. Ану спробуй ти!

— Гаразд, — зголосився я, — хоч ціль і для мене далеченька.

Ми сховалися під крислатим деревом, розлогі нижні гілки якого тяглися до землі. Тут я поклав стрілу на тятиву свого великого, виготовленого власними руками лука, точнісінько такого, який був у мене на батьківщині в Англії, прицілився і вистрілив. Стріла свиснула і вразила оленя просто в серце під схвальний гомін захоплених глядачів.

Ми вже виходили з-під дерева, простуючи до убитого оленя, аж тут раптом з нижньої гілки сейби на плечі принцові стрибнув самець пуми, що підстерігав ту ж саму здобич. Пума — величезний дикий кіт, разів у п’ятдесят важчий за звичайного — повалив принца на землю і, сидячи у нього на спині, став рвати його кігтями. Якби не золотий панцир і шолом, лютий хижак одразу покінчив би з ним, і Куаутемок ніколи не став би імператором Анауаку, Утім, для самого Куаутемока, може, це було б набагато краще.

Побачивши, що пума шматує тіло принца, знатні воїни подумали, що він уже мертвий, і, попри свою хоробрість, кинулися бігти, охоплені нестримним жахом. Але я не побіг, хоча теж охочіше зробив би так само. На поясі у мене висіла улюблена зброя індіанців — плаский дубець, гострі краї якого нашпиговані осколками обсидіану, немов зазублений бивень меча-риби. Вихопивши його, я завдав першого удару по голові. Звір покотився по землі, обливаючись кров’ю, але вже наступної миті із лютим ревом стрибонув на мене. Схопивши свою зброю двома руками, я з усього розмаху ударив його ще раз просто по морді. Удар був такий сильний, що зброя розлетілася на шматки, але пуму це не зупинило. Могутній поштовх шпурнув мене на землю, звір накинувся на мене і упився зубами і кігтями мені в груди. Добре, що того дня я надів захисну куртку із бавовни, проте це не врятувало мою шию і потилицю від жорстоких ран. Глибокі сліди кігтів пуми я ношу на своєму тілі і дотепер.

Я вже гадав, що настав мій кінець, проте страшний удар виявився для пуми фатальним, бо уламок обсидіану проник у мозок хижака. Кігті його судомно стиснули моє тіло, він востаннє підвів голову, заревів і як підтятий звалився на мене. Придавлений вагою звіра і знесилений глибокими ранами, я лежав так, поки мужність не повернулася до наших супутників. Нарешті вони наблизилися і стягли з мене мертву пуму. Принц Куаутемок, який бачив усе, але не міг поворухнутися, теж підвівся з землі.

— Теулю, — сказав він мені, — ти справді хоробра людина, і якщо ти виживеш, присягаюся, я буду твоїм другом до самої смерті.

Принц звертався тільки до мене, немов не помічаючи решти воїнів; він не визнав за потрібне навіть дорікнути їм.