Міжнародний кредит та проблема зовнішньої заборгованості України.

Міжнародний кредит та його роль в МЕВ це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн.

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики.

Міжнародний кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти - банки, підприємства, держава, населення. Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити. В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Таке фінансування відбувалося, як правило за допомогою зовнішніх позик. Такі тенденції спостерігаються і на сьогодні.

У сучасних умовах глобалізації та бурхливого розвитку соціально-економічних явищ спостерігається значна інтеграція економіки України. Ці процеси безумовно спричинюють поширення кредитних відносин, наслідком яких є існування зовнішнього державного боргу. В Україні можна виділити такі причини активних змін у динаміці державного боргу:

- випуск облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів банків та для поповнення Стабілізаційного фонду;

- отримання траншів позики МВФ;

- зміна валютного співвідношення динаміки зовнішнього боргу;

- збільшення витрат споживчого характеру та ін.

Отримання позитивних ефектів залежить від:

- співвідношення між імпортом і експортом капіталу;

- форм залучення іноземного капіталу;

- напрямів використання запозичених коштів;

- збалансованості потоків капіталу з основними складовими економічного механізму та фінансово-кредитної системи держави [2, 15].

Отже, нарощування валового зовнішнього боргу супроводжується значними фінансовими ризиками. Так, зовнішня заборгованість приватного сектору економіки, зокрема комерційних банків, стала каталізатором фінансово-економічної кризи, яка охопила Україну восени 2008 року. Сподіваючись на постійне рефінансування залучених кредитів, корпорації і банки нагромадили величезну суму зовнішніх боргів. Після припинення зарубіжного рефінансування, вони опинилися в складній ситуації при необхідності погашення всієї суми боргу одночасно. Оскільки зовнішні кредити практично повністю деноміновані в іноземних валютах, здебільшого в доларах США, необхідність погашати зовнішні кредити призвела до різкого підвищення попиту на іноземну валюту, обвалу курсу гривні та остаточної розбалансованості фінансових ринків.

Державний борг України сформувався протягом короткого проміжку часу. Останнім часом запозичення уряду керувалося, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого боргу.

За даними Міністерство фінансів, показник відношення державного боргу до ВВП України є відносно невисоким порівняно з іншими країнами світу, включаючи розвинені, не дивлячись на те, що можливості України по управлінню державним боргом істотно обмежені. Протягом вересня загальна сума державного (прямого і гарантованого) боргу України зросла на 109 млн доларів США (+0, 2%) – до 70, 671 млрд доларів. Про це йдеться в звіті Міністерства фінансів, пишуть " Українські новини". Нагадаємо, протягом усього 2014 року прямий зовнішній борг зріс на 10, 3% (на 2, 877 млрд доларів) і станом на 31 грудня становив 30, 809 млрд доларів (проти 27, 932 млрд доларів на 31 грудня 2013 року). Прямий внутрішній борг у 2014 році збільшився в 1, 8 разу, або на 204 млрд грн – із 256, 960 млрд грн (32, 148 млрд доларів) до 461, 004 млрд грн (29, 236 млрд доларів).
В умовах зростання боргового навантаження Україна повинна запроваджувати нові механізми активного управління державним боргом, зокрема:

- обмін боргових зобов'язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності;

- використання запозичених коштів для фінансування збільшення виробничих потужностей;

- збільшення власних доходів держави;

- збільшення норми інвестування;

- реструктуризація зовнішньої заборгованості та ін. [1, 20].

Останнім часом запозичення уряду диктувались, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого боргу. Можливості залучення коштів з внутрішнього грошового ринку майже вичерпані. Незважаючи на відносно низьку ефективність внутрішньої державної позики в Україні, державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат.

Однозначного способу розв’язання проблеми заборгованості немає. Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів має враховувати не лише економічні, а й політичні наслідки певних дій щодо боргу.

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно i стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.