Проблеми забезпечення міжнародної конкурентоспроможності України.

На сьогоднішній день є безліч факторів визначення конкурентоспроможності та обчислення інтегрованого показника конкурентоспроможності. Найбільш поширеними є звіт Світового Економічного Форуму (СЕФ), за методологією якого розраховується індекс глобальної конкурентоспроможності (World Economic Forum, The Global Competitiveness Index) та рейтинг Інституту розвитку менеджменту (ІРМ) з Лозанни, який друкує щорічно Світовий щорічник конкурентоспроможності (IMD – Lausanne, World Competitiveness Yearbook). Саме ці ключові індикатори дозволяють виокремити основні проблемні аспекти, що заважають забезпечити Україні міжнародну конкурентоспроможність.

Відтак, згідно звіту СЕФ за 2013-2014 роки Україна посіла 84 місце серед 148 країн із загальною кількістю 4, 1 бала. Якщо порівняти за попередній період 2012-2013 – це була 73 позиція, а у період 2011-2012 Україна посідала – 82 місце [1].

Серед країн СНД найвище місце – 39-те – посів Азербайджан. Казахстан обіймає 50-ту позицію, далі йдуть Росія (64-те), Грузія (72-ге), Вірменія (79-те).

Проаналізувавши дані можна стверджувати, що Україна за такими показниками, як «Інститути» (137 місце), «Макроекономічна стабільність» (107 місце), «Розвиненість фінансового ринку» (117 місце) та «Ефективність товарних ринків» (124 місце) значно поступається країнам з розвинутою економікою.

Аналізуючи складові Індексу глобальної конкурентоспроможні видно, що ще однією проблемною позицією є оцінка інституційних складових. Як і раніше, інституціональні проблеми залишаються однією з основних перешкод для поліпшення конкурентоспроможності України: захист прав акціонерів, ефективність законодавчих органів, захист прав власності, ефективність влади в регуляторній сфері, марнотратство державних коштів, незалежність судової влади, фаворитизм в прийнятті державних рішень, тягар державного регулювання, прозорість державної політики, суспільна довіра до політиків. Важливою є прозорість приватного сектору, що можна досягнути шляхом використання стандартів, аудиторських та бухгалтерських практик, які б гарантували доступ до інформації. Оскільки інституційна база має важливе значення для економічного зростання, вона позначається на інвестиційних рішеннях та організації виробництва.

Негативна оцінка, надана Україні за показником інфляції, погіршила позиції України в категорії «Макроекономічна стабільність». У 2012 році СЕФ шляхом опитування провів дослідження щодо оцінки топ-менеджерами компаній факторів, які перешкоджають веденню бізнесу в країнах, що обумовлює і основні проблеми, з якими стикається Україна на шляху до підвищення своєї конкурентоспроможності.

Серед низки проблем окремої уваги заслуговує проблема корумпованості у державі. У 2012 році Україна піднялась за індексом сприйняття корупції Transparency International на 8 пунктів із 152 на 144 місце, набравши 26 балів із 100 можливих. Разом з Україною знаходяться такі країни, як Сирія, Бангладеш, Конго, Камерун та Центральноафриканська республіка.

Погіршення ситуації в сфері розповсюдження корупції як в державному, так й в приватному секторах, спеціалісти Transparency International пояснюють політичною нестабільністю в країні, а також достатньо толерантним відношенням громадян України до дій осіб, задіяних в корупційних схемах. Також такий показник обумовила бездіяльність Національного антикорупційного комітету при Президенті України, нефінансування державної антикорупційної програми, зміни в законах про держзакупівлі, що вивели в тінь десятки мільярдів гривень бюджетних коштів.

Ще одним із факторів, що є вагомим для конкурентоспроможності України – інновативність економіки, яка є досить слабкою через зниження частки високотехнологічних виробництв. Кардинально зменшується кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки. Якщо у 2005 році їх налічувало 1501, то вже у 2012 році 1208 організацій. Також про слабкість наукової складової держави свідчить і питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП. Якщо у 2003 році цей показник становив 1, 23%, то у 2012 – 0, 80%. Проте, якщо аналізувати обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт, то він поступово збільшується і за 2012 рік сума становила 11252, 7 млн. грн. у фактичних цінах, що більше на 902, 8 млн. грн., ніж у 2011 році. Зростає питома вага підприємств, що займалися інноваціями: у 2012 році їх кількість становила 17, 4%, що на 1, 2% більше, ніж у 2011 році, проте на 0, 6% менше порівняно із 2002 роком.

Окрім цього, характерною тенденцією є джерела фінансування інноваційної діяльності. Нерівномірно розподіляється фінансування із коштів державного бюджету: за 2012 рік сума витрат становила 224, 3 млн. грн., а сума коштів іноземних інвесторів становила 994, 8 млн. грн. Таким чином, зменшилась загальна сума витрат на інноваційну діяльність, що у 2012 році становила 11480, 6 млн. грн., що менше на 2853, 3 млн. грн. як у 2011 році.

Отже, кошти призначені для фінансування НДР розмиті по численних установах та інститутах, і використовуються вкрай неефективно. Україна не є конкурентом і залишається невідомою для світової наукової спільноти. Вся система виробництва знань потребує реформування, посилення кооперації між наукою і виробництвом шляхом створення інноваційних високопродуктивних об’єднань.