Види міжнародних правопорушень

У доктрині і практиці міжнародного права міжнародні правопорушення не мали чіткого поділу на види або групи на різних підставах, хоча деякі спроби їх виділення здійснювалися. Так, наприклад, у Декларації глав союзних держав від 24 травня 1915 року, прийнятим з ініціативи Росії у зв’язку з геноцидом вірменів у турецькій Османській Імперії, це діяння кваліфікувалося як «злочин проти людства і цивілізації». До другої половини XX ст. міжнародна доктрина починає поділяти міжнародно-протиправні діяння держав на злочини і правопорушення. За проектом Комісії міжнародного права до міжнародних злочинів належать такі міжнародно-протиправні діяння, які порушують міжнародні зобов’язання, що є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому (наприклад, агресія, апартеїд, геноцид, рабство, расизм, найманство й ін.).

Слід зазначити, що нормативне визначення поняття «міжнародний злочин» одержано шляхом закріплення в Статуті Міжнародного Військового Трибуналу, який є невід’ємною частиною Угоди між СРСР, США, Великобританією і Францією про судове переслідування і покарання головних військових злочинців європейських країн осі від 08 серпня 1945 року. У ньому міститься перелік міжнародних злочинів, за вчинення яких передбачається міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб, що, діючи в інтересах європейських країн осі індивідуально або як члени організації, вчинили ці злочини.

Подальшого розвитку поняття «міжнародний злочин» набуло в ст. І Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року; ст. І Конвенції про незастосування терміну давнини до військових злочинів і злочинів проти людства 1968 року; ст. І Конвенції про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року; ст. 5 Визначення агресії, затвердженій резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року. У цей самий історичний період намічається тенденція до визнання застосування державою першою ядерної зброї як міжнародного злочину.

Всі інші протиправні діяння Комісія міжнародного права запропонувала вважати міжнародними правопорушеннями.

Комісія висловила також попередню думку про наслідки зазначеного поділу міжнародно-правових діянь: у разі злочинів суб’єктом пред’явлення претензії до правопорушника може бути будь-яка держава або група держав, а у випадку правопорушення – тільки безпосередньо потерпіла держава.

Претензія може бути заявлена державі у вигляді зобов’язання провини або відповідно до термінології Комісії міжнародного права «у вигляді присвоєння державі поведінки, що є порушенням міжнародного зобов’язання, коли наявні основні ознаки міжнародного правопорушення».

Слід зазначити, що, незважаючи на двовидовий розподіл міжнародних правопорушень, розпочатий Комісією ООН з міжнародного права, у сучасній міжнародній практиці і доктрині розрізняють три види міжнародних правопорушень, що визначаються за суб’єктною і суб’єктивною сторонами складу таких правопорушень:

1) міжнародні злочини;

2) злочини міжнародного характеру;

3) інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти).

Розглянемо диференціальні відмінності цих видів міжнародних правопорушень за суб’єктами їх вчинення, зв’язком правопорушень із державою і формами відповідальності.

Міжнародні злочини – це злочини, що порушують міжнародні зобов’язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому.

Міжнародні злочини:

- здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;

- здійснюються в безпосередньому зв’язку із державою;

- зазіхають на міжнародний мир і безпеку,

- загрожують основам міжнародного правопорядку;

- спричиняють відповідальність держави як суб’єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальність виконавців, що настає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції.

Під злочином міжнародного характеру розуміють діяння фізичної особи, що зазіхає на права й інтереси двох або декількох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб. До таких злочинів належать: захоплення заручників; зазіхання на осіб, що користуються міжнародним захистом; підроблення грошових знаків; незаконне захоплення повітряних суден та ін.

Злочини міжнародного характеру:

- зачіпають інтереси двох або декількох держав, юридичних осіб і/або громадян;

- здійснюються окремими фізичними особами без зв’язку із політикою держави;

- спричиняють персональну відповідальність правопорушників у рамках національної юрисдикції.

Міжнародні делікти визначаються за залишковим принципом, до них належать правопорушення, що не ввійшли до перших двох груп. Таким самим чином їх визначала і Комісія з міжнародного права. До них належать: порушення державою своїх односторонніх зобов’язань; невиконання рішень міжнародних судів і арбітражів; порушення державою договірних зобов’язань, що не мають основного значення, і т.д.

Міжнародні делікти:

- не мають характеру злочинів і не становлять суспільної небезпеки міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру;

- можуть здійснюватися будь-якими суб’єктами міжнародних правовідносин, що порушують положення розпоряджень міжнародно-правових норм;

- спричиняють відповідальність суб’єктів, що може виражатися у формі самообмежень, які випливають у результаті офіційного визнання протиправності поведінки суб’єкта.