Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності

Тема 7. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І САНКЦІЇ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

План:

1. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності.

2. Поняття міжнародного правопорушення.

3. Види міжнародних правопорушень.

4. Види і форми відповідальності.

5. Обставини, що виключають відповідальність держав.

6. Санкції в міжнародному праві.

Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності

Особливістю сучасного міжнародного права є те, що за невиконання його розпоряджень суб’єктами міжнародного права для них настає відповідальність. Отже, можна стверджувати, що відповідальність суб’єктів міжнародного права є необхідною умовою й елементом визнання їх саме як таких суб’єктів.

Міжнародно-правова відповідальність – це юридичний обов’язок суб’єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб’єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням приписів міжнародного права.

Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових приписів виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями не додержувалася сформованого міжнародного правопорядку або своїми діями заподіяла шкоди іншій державі.

Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов’язку правопорушника понести відповідальність за несприятливі наслідки правопорушення. Суб’єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою.

На практиці поведінка суб’єктів міжнародного права виражається в діях їх органів і посадових осіб, що виконують саме цю роль. Але держава за їхні дії відповідає в повному обсязі і всім національним надбанням. Отже, у сфері міжнародно-правової відповідальності держава розглядається як єдине ціле, незалежно від того, який її орган, посадова чи інша уповноважена особа вчинили діяння, що кваліфікується як правопорушення. Причому дії посадових осіб спричиняють відповідальність для держави незалежно від того, діяли ці особи в межах своїх повноважень чи вийшли за ці межі. Але якщо особа діяла як приватна, держава за її дії відповідальності не несе, навіть якщо ця особа обіймає певну державну посаду, має певний титул або звання. Прикладом тут може бути поведінка особи, яка має дипломатичний ранг, і, перебуваючи на відпочинку в третій державі, допустила образливі висловлення щодо глави цієї держави. У цьому випадку вона може відповідати лише як приватна особа, за поведінку якої держава відповідальності не несе.

Підставами міжнародно-правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об’єктивні і суб’єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності: юридичні; фактичні; процесуальні.

Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов’язання суб’єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те чи інше діяння вважається міжнародним правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов’язання суб’єктів дотримуватися її приписів, які містить міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права.

Юридичними підставами відповідальності є:

- міжнародний договір;

- міжнародний порядок;

- рішення міжнародних судів і арбітражів;

- резолюції міжнародних організацій (наприклад, ст. 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав – членів ООН за недотримання рішень Ради Безпеки ООН);

- односторонні міжнародно-правові зобов’язання держав, що встановлюють юридично обов’язкові правила поведінки тільки для держави, яка взяла такі зобов’язання (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.).

Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб’єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов’язання.

Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб’єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує заходи відповідальності.

Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом міжнародного права. Його норми і мають в основному характер міжнародного порядку, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах.

Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані. Вперше питання про це виникло у 1930 році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питань відповідальності держав у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 році була прийнята відповідна резолюція Генеральної Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісія ООН з прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права призначила з цього питання спеціального доповідача, який, проте, не виконав своєї місії.

Тому Комісією був призначений інший спеціальний доповідач – італійський професор Р. Аго, який діяв більш успішно. Протягом 1969–1980 років він подав 8 доповідей, що пізніше були покладені Комісією в основу частини 1 Проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 року комісія працює над частинами 2 і 3 проекту статей «Зміст, форми і обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та врегулювання спорів».

Відповідно до прийнятих Комісією в 1984 році в попередньому порядку статей:

- будь-яке протиправне міжнародне діяння держави спричиняє міжнародно-правову відповідальність держави;

- діяння держави може бути кваліфіковане як міжнародно-правове лише на підставі міжнародного права;

- порушення державою міжнародного зобов’язання виникає лише в тому випадку, коли поводження або діяння цієї держави не відповідають тому, що вимагає від неї зазначене зобов’язання, незалежно від того, має воно звичайний чи договірний характер.

Крім того, безсумнівною перевагою проекту статей про відповідальність держав є встановлення двох видів відповідальності держав:

а) за правомірні дії – що передбачає обов’язок відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність);

б) за неправомірні дії – що передбачає обов’язок суб’єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб’єкту у результаті порушення міжнародно-правового зобов’язання.

У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права ООН – підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, яка здійснювалася з 1947 до 1954 років і відновилися в 1982 році.

Міжнародно-правова відповідальність є одним із загальновизнаних принципів міжнародного права, тобто практично є основою загального міжнародного права і міжнародного правопорядку. Згадки про міжнародну відповідальність містяться в ряді найважливіших міжнародних документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру і спричиняє відповідальність за міжнародним правом. Заключний акт НБСЄ від 01 серпня 1975 року також містить положення, які нагадують про міжнародну відповідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав дістали кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, найчастіше двосторонніми або багатосторонніми, на регіональному рівні.