Значення,розвиток,розміщення та економічна ефективність рослинництва як основа агропромислового розвитку України.

Рослинництво – це важлива частина агропромислового комплексу, галузь, яка є основою сільськогосподарського виробництва. Рівень розвитку рослинництва свідчить про раціональне використання землі і продуктивного потенціалу сільськогосподарських рослин. В Україні вирощується близько 400 різних видів рослин, які мають відповідне господарське значення. Розвиток рослинництва відбувається на основі тісного зв'язку з іншими важливим комплексом галузей – тваринництвом, яке перетворює рослинницьку продукцію, включаючи побічну і відходи, в надзвичайно цінні продукти харчування та сировину для них. Інтенсивний розвиток рослинництва передбачає значне збільшення внесення органічних добрив, які сприяють підвищенню родючості землі та врожайності сільськогосподарських культур.

Галузі рослинництва мають велике значення для виробництва продуктів харчування, вони дають сировину для легкої промисловості, корми для тваринництва. Раціональні норми, встановлені інститутом харчування на перспективу, передбачають в середньому по Україні споживання з розрахунку на душу населення:

o хлібних продуктів в перерахунку на борошно – 104 кг,

o картоплі – 123 кг,

o овочів та баштанних культур – 154 кг,

o цукру – 38 кг,

o олії – 12, 6 кг,

o плодів і ягід – 84 кг на рік [4].

Розвиток рослинницьких галузей значно впливає на зміцнення економіки господарств. Підвищення врожайності та збільшення валового збору сільськогосподарських культур сприяє збільшенню обсягів грошових надходжень від реалізації товарної продукції, продуктивність праці і рентабельність господарства. У валовій продукції сільського господарства України на рослинництво припадає – 45%.

Розвиток рослинництва в Україні має свої особливості, які визначаються зональними грунтово – кліматичними та економічними умовами. В зоні Полісся головними галузями рослинництва є виробництво льону – довгунця і картоплі, в Лісостепу – зерна, цукрових буряків, картоплі, овочів, у Степу – зерна, соняшнику і овочів.

Перед сільським господарством України поставлено завдання збільшити насамперед валовий збір зерна, овочів. Необхідно нарощувати випуск і поліпшити якість льоноволокна, довести промислову переробку лляної соломи 50 – 60 % загального обсягу її виробництва. На основі інтенсифікації польового і лукопасовищного кормовиробництва треба істотно збільшити виробництво грубих та соковитих кормів.

Нове століття ставить перед людством нові проблеми, зокрема: як нагодувати зростаюче населення планети, як задовольнити попит у якісних продуктах харчування, як добитися підвищення продуктивності праці на підприємствах АПК?

Проблема неякісного харчування є багатоаспектною і включає в себе соціально-економічний, медико-біологічний, науково-технічний, організаційно-виробничий і контролюючий аспекти. Отже, вона вимагає системного вивчення і комплексного вирішення. Перетворення і всебічна підтримка повинні бути спрямовані на фундаментальну, прикладну, академічну, вузівську, галузеву і, звичайно ж, виробничу складові науки.

Особливе місце в АПК країни займає харчова промисловість. Сталий розвиток цієї галузі має величезне соціальне значення. У ній зайнято понад1, 4 млн. осіб. Частка харчової промисловості в окремих регіонах становить до 50% всього промислового виробництва. Проблеми, пов'язані з формуванням і реалізацією організаційно-економічного механізму управління інноваційними процесами в харчових галузях АПК, відносно нові, малодосліджені з точки зору наукового принципу системності, специфіки функціонування харчових галузей і сучасних економічних умов господарювання.

Рослинництво являє собою науку про культурні рослини і методи їх вирощування з метою отримання високих врожаїв найкращої якості з найменшими витратами.

Якщо розглядати рослинництво з виробничої точки зору, то це вчення про технічно досконале і рентабельне вирощування максимальних врожаїв продукції сільськогосподарських культур при високій її якості. Наукове рослинництво будується на принципах сучасної біологічної науки, що вивчає особливості розвитку рослин, їх вимоги до умов середовища. Без глибокого знання біології рослин неможлива розробка правильної агротехніки, нової технології. В рослинництві широко використовуються дані багатьох суміжних дисциплін – селекції, ґрунтознавства, агрохімії, фізіології рослин, землеробства, мікробіології, хімії, фізики, механізації, економіки та ін.

Рослинництво як наука вивчає різноманіття сортів, гібридів, форм польових культур, особливості біології та найбільш досконалі прийоми оброблення, які забезпечують високу врожайність і якість при найменших витратах.

Сільське господарство суттєво впливає на розвиток економіки, основним завданням якого є забезпечення держави і громадян продовольством, а також отримання сировини для різних галузей промисловості. Дана галузь є досить пріоритетною і значущою для будь-якої країни, тому, сільське господарство є значущим показником економіки.

У рослинництві розрізняють такі напрямки як рільництво, виноградарство, овочівництво, квітникарство, плодівництво [2, c. 87].

Рослинництво поділяють на виробництво зернових культур та виробництво продовольчих і непродовольчих культур. Значну частку вструктурі продовольчих культур займають зернові (пшениця, рис, кукурудза). Друге місце займають олійні культури (соя, соняшник, олива, арахіс). Третє місце посідають цукроносні культури (цукровий очерет, буряк). Начетвертому місці знаходяться тонізуючі культури (чай, кава). На останньому місці овочеві і плодові культури.

На сьогоднішній день рослинництво належить до провідної галузі у сільському господарстві. Використовуючи землю як засіб виробництва люди досягають кращих результатів, спрямовуючи свою працю на отримання сільськогосподарської рослинної продукції, яка використовується для забезпечення харчування людей.

Таким чином, розвиток рослинництва в Україні суттєво впливає на економічні показники країни, а отже, від стану рослинництва прямо залежить рівень життя людей та процвітання держави.

Вирощування тих чи інших видів сільськогосподарських культур загалом в Україні та кожним окремо взятим підприємством залежить від конкретних природно-економічних умов регіонів. Придатними вважаються умови, які забезпечують безперервний приріст урожаю певної культури і зниження витрат на виробництво її одиниці. Крім цього, можуть враховуватися й інші чинники, що сприяють виробництву. В зоні крупних міст і промислових центрів аграрним підприємствам доцільно розвивати виробництво овочів, картоплі та плодів. На цю продукцію завжди є попит, а беручи до уваги те, що вона малотранспортабельна, то для приміських господарств затрати праці й матеріальних засобів на доставку продукції, і втрати її в зв'язку з транспортуванням, у тому числі й якості, будуть значно нижчі, ніж для віддалених. Функціонування підприємств переробної промисловості (цукрових, спиртових, овочеконсервних, з первинної переробки льону-довгунцю та ін.) сприяє розвитку виробництва відповідних культур.

Розміщення виробництва тієї чи іншої продукції в сучасних умовах повинно здійснюватися з урахуванням потреби суспільства в найважливіших продуктах харчування і сировинних ресурсах, щоб забезпечити науково обґрунтовані норми споживання на душу населення. Розширення виробництва зерна, цукрових буряків, льону-довгунцю сприятиме не лише повному задоволенню потреб населення країни, а й експорту цих видів продукції в інші країни, що забезпечить надходження валюти і зміцнить економічний стан аграрних підприємств.

Озимі культури, які займають близько 35 % усіх посівів зернових, висівають практично всі господарства. Через порівняно невисоку врожайність озимого жита посіви його обмежені. Ця культура культивується переважно у поліській зоні. Ярі зернові (пшениця, ячмінь, овес, зернобобові) висівають майже всі підприємства. Основні площі та найбільші валові збори кукурудзи мають підприємства південної й центральної частини України. Тут також розміщено основні посіви соняшнику, баштанних, овочів та інших теплолюбних культур.

Для продовольчих потреб картоплю вирощують всюди. В останні роки спостерігається суттєве переміщення обсягів виробництва картоплі з великих сільськогосподарських підприємств у фермерські та селянські й особисті підсобні господарства населення. Виробництво овочів і картоплі переважно концентрується у приміських господарствах навколо крупних міст і підприємствах, що мають добре транспортне сполучення зі споживачами.

Льон-довгунець - культура" дуже вимоглива до вологи. Крім цього, технологія отримання волокна у нашій країні ґрунтується здебільшого на росяній мочці, тому його висівають лише підприємства Поліської зони. Основні льоносійні підприємства розташовані в Житомирській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Київській та інших областях, де високий рівень вологості.

Якщо ж говорити про економічну ефективність, то для оцінки економічної ефективності виробництва продукції рослинництва використовують систему натуральних і вартісних показників. Серед натуральних показників основними є урожайність сільськогосподарських культур і виробництво їх продукції з розрахунку на 100 га ріллі.

Для оцінки економічної ефективності рослинництва як галузі використовують вартісні показники:

- вартість валової продукції, сума валового доходу і прибутку в розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого в галузі, одну затрачену людино-годину, 100 га ріллі, 100 грн виробничих основних засобів, 100 грн виробничих затрат;

- сума виробничих затрат у розрахунку на 1 грн вартості продукції;

- рівень рентабельності виробленої, а також реалізованої продукції рослинництва загалом;

- норма прибутку.

На практиці для оцінки ефективності виробництва продукції рослинництва використовується дещо обмежена кількість, але простіших для сприйняття і обчислення показників, зокрема, урожайність (ц/га), рівень продуктивності праці або трудомісткість продукції, собівартість одиниці продукції та рівень рентабельності.

На рівень ефективності виробництва продукції рослинництва впливає безпосередньо чи побічно низка чинників, але основною причиною підвищення трудомісткості й собівартості основних видів продукції рослинництва є вплив чинників першого порядку - зниження врожайності та зростання виробничих затрат на 1 га посіву.