Сучасний стан і принципи моделювання технологічних процесів.

Нині сфера можливого використання економіко-математичних методів і моделей у плануванні та управлінні значна і з кожним роком розширюється, але фактичне їх використання на практиці пов’язане з труднощами:

-складністю моделювання економічних процесів і явищ з урахуванням виробничих відносин(поведінка людей, їх інтереси, індивідуально прийняті рішення);

-необхідністю «вбудування» математичних моделей і наявну систему планування та управління;

-складністю перевірки у розв’язанні нових соціально-економічних задач тощо.

До ефективних засобів подолання цих труднощів належать:

-імітаційне моделювання, що дає змогу керівнику, який приймає рішення, за допомогою ПК долучитись до процесу побудови економіко-математичної моделі з прийняттям оптимального рішення на її основі(головний принцип імітаційного моделювання: «Що буде, якщо…);

-системний аналіз, який передбачає комплексне дослідження економічних процесів з урахування усіх елементів та взаємозв’язків, вивчення окремих господарських об’єктів як структурних частин більш загальних систем, виявлення ролі кожного з них у функціонуванні економічного процесу в цілому;

-програмно цільовий метод планування, що ґрунтується на формулюванні цілей та під цілей економічно розвитку, на які треба спрямувати найбільші сили і засоби, та розробі програм їх досягнення. [7]

Якщо ж говорити про математичне моделювання, то воно базується на таких загальних принципах, як інформаційність, здійсненність, множинність, але при побудові моделей складних технологічних процесів необхідно враховувати деякі додаткові аспекти. Авторами запропоновано розглядати наступні принципи моделювання складних технологічних процесів.

1. Доцільність моделювання – це основоположний принцип побудови будь-яких моделей. Моделювання як процес представлення об’єкта, процесу або явища має бути цілеспрямованим, економічно обґрунтованим та отриманий результат (тобто модель) не повинен підвищувати складність.

2. Наявність достатньої інформації – це принцип інформаційної достатності, тобто для побудови моделі необхідна наявність апріорної інформації, яка дозволяє побудувати адекватну модель. Повнота та невизначеність наявної інформації обумовлюють доцільність, адекватність та ефективність моделювання.

3. Множинність моделювання – це принцип представлення реального об’єкту або процесу множиною моделей, які відображають різноманітні аспекти його функціонування. Вибір типу моделювання, деталізація опису процесу, складність моделі – все це повинно узгоджуватись з цілями та завданнями моделювання.

4. Агрегативність моделі – це принцип моделювання складних систем як сукупності більш простих складових, які об’єднані моделлю більш високого рівня - агрегатом. Ієрархічне уявлення процесу дозволяє суттєво спростити модель складного об’єкту, зосередити увагу на головних аспектах, деталізація яких розглядається на нижчому рівні абстракції.

5. Координованість – це принцип моделювання складної системи через декомпозицію та врахування взаємного впливу автономних підсистем. Будь-який технологічний процес складається з певного набору операцій, що обумовлює цілком природну декомпозицію та моделювання окремих стадій як автономних підсистем, які взаємодіють між собою. Узгодженість параметрів, інформаційних та матеріальних потоків між окремими підсистемами, а також між рівнями агрегатування моделі дозволяє ефективно вирішувати складні завдання управління.

Сучасні технологічні процеси мають складну структуру, що обумовлює декомпозицію на взаємопов’язані підсистеми, крізь які проходять матеріальні та інформаційні потоки. Поліпшення техніко-економічних показників функціонування технологічного процесів можливо за умов вирішення завдань координації роботи окремих ланок технологічного процесу. Виділяють три основні варіанти постановки задачі координації технологічного процесу [6]:

- узгодження матеріальних потоків між підсистемами за умов збереження технологічних режимів суміжних підсистем;

- узгодження технологічних режимів суміжних підсистем за умов поліпшення загального показника якості функціонування технологічного процесу;

- визначення таких параметрів матеріальних потоків та технологічних режимів окремих підсистем, які забезпечать найліпші значення техніко- економічних показників функціонування технологічного процесу.

Головною метою управління складними технологічними процесами є підвищення ефективності. Поняття ефективності як співвідношення витрат та прибутку є дуже вузьким щодо розглядання функціонування складних систем. Тому будемо розрізняти наступні види ефективності виробничих та технологічних процесів [5]:

1) за рівнем організації виробництва можна виділити: ефективність економіки країни, ефективність аграрного сектору, ефективність будь-якої галузі, ефективність виробництва певного продукту харчування;

2) за формою ефекту ефективність може бути загальною або частковою;

3) за організаційним рівнем можна відокремити ефективність на рівні окремої бригади чи ланки, ефективність на рівні підприємства, ефективність на рівні району, області чи держави;

4) за функціональним впливом будемо розглядати економічну, технологічну, соціальну, екологічну та т.п. ефективність;

5) за видами заходів або технологічних процесів

Таким чином, проведена класифікація видів ефективності показує, що необхідні загальні принципи формування моделей оцінювання ефективності незалежно від її виду. Найбільш загальний підхід до оцінювання передбачає виділення критеріїв оцінювання та змінних, які впливають на остаточне значення оцінки.