Лакове виробництво в Індії

Традиційним видом мистецтва в Індії є лакові вироби. Ними славиться Кашмір. Підноси, чаші роблять з паперу, мусліну і гіпсу з клеєм, розписують яскравими фарбами і покривають тонким шаром прозорого лаку. Для більшого ефекту фон іноді наносять золотом або олов'яною станіоллю (фольгою) з клеєм. Акварельні розписи дуже ошатні і барвисті. Вони нагадують кашмірську весну з квітучими трояндами, нарцисами, жасмином. Іноді зображуються цілі сцени, як, наприклад, гра в поло.

Існує й інша лакова техніка Нірмал. Залежно від добавок, лак буває чорного, червоного або коричневого кольору. Він накладається на дерев'яний виріб і полірується до блиску. Потім, робиться розпис фарбами мінерального і рослинного походження.

Витончений і оригінальний розпис золотистим барвником по чорному, як сажа, блискучому лаковому фону. Процес приготування золотої фарби складний, якщо не сказати унікальний. Безпомилково знайдена контрастність колірних поєднань, а також технічні особливості розписів вимагають великої майстерності, точності і виразності пензля.У підсумку виходить на рідкість своєрідний декор.

Індійський лак отримують з смолистої речовини, що виділяється двома видами комах, що живуть на деревах і рослинах. Крім того, у невеликій кількості використовується ввізний лак аналогічного походження.

Існує професія лакувальника - вадуво, що буквально означає - " стрілоробник". Ці ремісники є нижчим класом майстрів, тому що вони в основному працюють як токарі. Вони точать дерево і орнаментують його, виробляючи стріли, луки, списи, ніжки ліжок та інших меблів, бочарні дошки, рукоятки смолоскипів, держаки прапорів і т. п. При обертанні на токарному верстаті предмета його можна легко покрити лаком, притискаючи до нього лакову паличку; тоді остання, нагріваючись від тертя, розм'якшується і заповнює вирізані на предметі поглиблення. Подібна кандійська техніка застосовується в Індії джодхпурськими лакувальниками. Особливо славилися кандійські лаки в XIX - початку XX ст.

Інша техніка була у Маталє, відома під назвою нийяпотен-веда, тобто робота нігтем, так як тут токарний верстат не застосовувався і лак накладався нігтем великого пальця. В лак додається барвник: червоний, жовтий, зелений і чорний. Цим лаком покривають дерев'яні тростини, держаки церемоніальних копій прапорів, порохівниці, книжкові палітурки, гобої. Кольоровий лак також інкрустують слоновою кісткою, рогом і раковинами.

Меблі

Меблі в Індії низькі, «приземлені», всі вони відрізняються простотою форм і багатством декору. Найпоширеніший тип меблів для сидіння - табурет на схрещених ніжках з м'якими подушками у вигляді сплющених куль. В урочистих випадках і донині використовують східний тип трону з точеними ніжками, звужуються донизу, рейки і спинки якого раніше робили вигнутими вперед і прикрашали різьбленими фігурами. Не рідкість - стілець без спинки і тип табурета з ніжками в ажурної різьби. Спати в країні Сходу воліли починаючи ще з IV століття до нашої ери і по сей день - на низькій ліжка на чотирьох ніжках з пропущеними через них опорами і плетеним підставою. Столи - переважно прямокутної форми, з покриттям з матового лаку і зі стільницями з набірної мозаїки. Значно відрізняються від європейських індійські шафи - вони, як правило, низькі і глибокі, на масивних ніжках і простої прямокутної форми. Нерідко в нижній їх частині розміщують висувні ящики, поєднуючи таким чином шафа з комодом. Бувають як відкритими, так і закритими. По суті - це доступний елемент меблювання з палаців махараджей. Важкі, вирізані з тику, з дверцятами, що нагадують ворота стародавньої фортеці, та ще й декоровані смужками з кольорових металів і різьбою, в такому ось практично первозданному вигляді вони дійшли до наших днів.

Окремий вид меблів - шафи «дамчи» для зберігання речей і постільної білизни. Вони являють собою довгі ящики з чотирма дверима і на чотирьох ніжках, традиційно прикрашені різьбленням та інкрустацією. Серванти та буфети зі зручними внутрішніми полицями в Індії називають «альмаді».
Не обов'язковий, але бажаний елемент інтер'єру, живопис. Приміром, картини мадхубані з Бихари (східні штати) з незабутньо яскравою і барвистою палітрою і чіткими контурами. Спочатку зображення наносилися на стіни, але пізніше їх стали малювати вручну виготовленої папері або тканини.

Індійський стиль меблевого мистецтва характеризується пишною ажурною різьбою, пристрастю до декору та прикрас. Поряд з ретельно проробленими деталями, в очі кидається пристрасть індусів до помпезності і орнаментальної складності. Причому найчастіше саме виріб не варто за своїм призначенням тих зусиль і терпіння східного майстра, який педантично і копітко його створив.

Розписні дерев'яні меблі Раджастану точно можна зарахувати до окремого виду мистецтва, яке у середньовічні часи мало сильне заступництво правителів. Вони привабливі своєю химерністю, чарівністю старомодністю, типовими етнічними квітковими мотивами і декоративними орнаментами. Дизайн меблів з дерева натхненний красивими хитромудрими гратами і живописно оформленими архітектурними елементами (вікна, двері, арки храмів, різьблені колони, пов'язані з релігійними церемоніями) з чудового минулого Індії. Вікна багатьох старовинних палаців і хавели демонструють різьблену і гратчасту конструкцію з деревини. Самий прекрасний приклад решітки у фортеці-палаці Мехрангарх, на скелях в історичній області Марвар (близько Джодхпура).

Меблі роблять з деревини манго, бабула, шишама, акації. Процес створення меблів починається з виготовлення самих об'єктів меблів безпосередньо, живопис - останній етап, після чого меблі покривають шаром лаку.

Мандруючи по містах і областях Раджастхана легко можна знайти розмальовані індійські меблі різних форм: двері, ширми, стільці, скриньки, шафи. Майстри Джодхпура, Кишангарха, Рамгарха, Шекхавати прославилися за меблі з яскравими квітковими орнаментами. Джодхпур і Бармер - знамениті центри різьблений меблів.

У Лункарансарі виготовляють меблі Пидха, яку часто використовують на весільних церемоніях. Дерев'яна структура з витканим у вигляді геометричних орнаментів сидінням, з бавовняної пряжі або козячої вовни.

У Раджастхана саме привілейоване становище серед великих експортерів виробів з дерева. Провідними постачальниками матеріалу для штату є південноазіатські країни, а головним імпортером залишається Китай, незважаючи на те, що з-за контролю китайського уряду вивезення багатьох видів деревини обмежений.

При відвідуванні історичних палаців і хавел Раджастхана так само можна бачити дивовижні срібні кавові столики, стільці, інтер'єрні храми, дивани і крісла з підлокітниками і спинкою, ніжками зі срібла. Але срібні меблі і у сучасні дні залишаються популярними.

Інший примітний вид меблів в Раджастхане - меблі мінакарі. Як відомо, чарівне мистецтво мінакарі - прикраса металу емаллю - вимагає хороших навичок, майстерності і чудового смаку. Головний центр виробництва меблів мінакарі - Джайпур.

Мармур видобувається у розташованих недалеко від маленького міста Макрана шахтах. Його знають у всьому світі, хоча дозволити собі купити його можуть одиниці. Кажуть, що знаменитий Тадж-Махал побудували з мармуру Макрана. Більшість жителів міста працюють в мармурових шахтах.

Мармурові меблі Раджастхана експортується в усі куточки землі і крім знаменитого мармуру Макрана, в Раджастані є ще чимало ділянок, де добувають мармур і виготовляють з нього столи, арки, каміни, храми, статуетки, використовують для інкрустації.