Лекція 3. Основні структурно-функціональні одиниці печінки. Морфологічна характеристика основних типів клітин і їх роль в розвитку патології печінки.

В 1833 році Френсіс Кірнан (англійський хірург, 1800—1874) ввів поняття про часточки печінки як основу її архитектоніки. Він описав чітко окреслені часточки, які складаються з центрально розташованої печінкової вени і периферично розташованих портальних трактів (печінкових тріад), які містять гілочки ворітної вени, печінкової артерії та жовчної протоки. Між ними розташовані балки гепатоцитів і синусоїди з кров’ю. Його іменем названо простір Кірнана — міжчасточкові сполучнотканинні прошарки печінки в яких розташовані печінкові тріади: міжчасточкова артерія, вена, жовчна протока, лімфатична судина і нервове волокно.

За сучасними уявленнями паренхіма печінки складається з невеликих, діаметром 1 – 2 мм, часточок (lobuli hepatis), утворених печінковими клітинами – гепатоцитами, котрі згруповані у трабекули або балки.

Існує три теоретичні моделі структурної одиниці печінки:

1. Класична печінкова часточка – має полігональну форму (шестикутник) (РИС). В центрі проходить центральна вена – перша судина венозної системи печінки. Балки, які складаються з двох рядів гепатоцитів, та синусоїди розташовуються радіально відносно центральної вени. Між часточками у кутах залягають артерії, вени (гілочки ворітної вени), жовчні протоки і лімфатичні судини – це тріади печінки, або портальні зони чи тракти.

Портальні тракти і печінкові центральні судини не торкаються один одного і частіш всього перпендикулярні один одному, у людини розташовані на відстані близько 0, 5 мм. Синусоїди розташовані не рівномірно і, зазвичай, перпендикулярно лінії яка сполучає центральні вени. Напрямок кровотоку у класичній часточці – від периферії до центру і зумовлений більш високим тиском у ворітній вені ніж у центральній.

Кожна балка складається з двох рядів гепатоцитів, які об’єднуючись між собою щільними замикаючими контактами, обмежують первинні жовчні канальці (капіляри) діаметром 0, 5 – 1 мкм. Ці канальці зливаються у короткі холангіоли, котрі впадають у міжчасточкові жовчні протоки. Таким чином, кожен гепатоцит у балці має 2 поверхні – біліарну (апікальну, каналікулярну) і васкулярну (базальну, синусоїдальну). Стінка холангіол утворена епітеліальними клітинами з відносно великими ядрами, розташованими в один – два ряди – холангіоцитами.

2. Портальна часточка – має трикутну форму. В центрі – печінкова тріада (артерії, гілочки ворітної вени, жовчні протоки і лімфатичні судини). В кутах – центральні вени. Від тріад у сторони розходяться навколочасточкові судини, від яких відгалужуються внутрішньочасточкові судини. Таким чином, рух крові у портальній частці спрямований від центру до її периферії.

3. Печінковий ацінус – ромбовидна структурно-функціональна одиниця печінки. В тупих кутах ромба печінкові тріади, а в гострих – центральні вени двох класичних сусідніх часточок. Напрямок руху крові – від центру до периферії. Тому в ацінусі можна виділити три зони, які по різному кровопостачаються. Перша зона в центрі – найкраще забезпечена оксигенованою кров’ю та речовинами для метаболічних реакцій. Відзначимо, що вона максимально страждає від інтоксикації та дефіциту поживних речовин, а також найбільш регенеруюча і метаболічно активна. Друга – помірна щодо кисневого забезпечення. Третя зона – віддалена і найгірше кровопостачається оксигенованим гемоглобіном. Темні гепатоцити (чутливіші до вірусних інфекцій) першої зони виконують білоксинтезуючі, а світлі гепатоцити (чутливіші до токсичних речовин) третьої зони – детоксикуючі функції.