Морфологічна характеристика основних типів клітин

В кожному міліграмі нормальної печінки людини міститься близько 202·10³ клітин, з яких 171·10³ клітин – паренхиматозні клітини гепатоцитии, а 31·10³ клітин – літоральні (синусоїдальні).

1. Гепатоцити. Печінкові клітини – гепатоцити складають приблизно 60% від загальної печінкової маси. Це полігональні (найчастіше мають 8 сторін) поляризовані епітеліальні клітини. (РИС) Діаметр печінкової клітини коливається від 18 до 28 мкм, за іншими авторами діаметр гепатоциту людини приблизно 30 мкм. В патологічних умовах коливання розмірів гепатоцитів ще більші: від 12 мкм за умов голодування до 40 мкм при регенерації.

Простір Діссе відділяє гепатоцити від синусоїдальних ендотеліальних клітин.

Поверхня гепатоцитів рівна, за виключенням десмосом і запираючих контактів при утворенні первинних жовчних канальців. У жовчний каналець повернуті мікроворсинки однакових розмірів, а у синусоїдальну – різної величини. Функціонально і морфологічно в плазматичній мембрані гепатоциту розрізняють синусоїдальну частину (40 – 50%), латеральну частину (30 – 40%), каналікулярну, або апікальну частину (близько 10%). Всі ці частини плазматичної мембрани гепатоциту містять різні транспортні системи.

Гепатоцити – одноядерні, рідко двох- чи кількаядерні клітини (при чому з віком кількість двоядерних з віком збільшується: у новонародженого їх 1, 5%, у шестилітньої дитини – 1, 6%, а у дорослого – 8, 3%). Спостережувану в деяких випадках тетра- і навіть октаплоїдність ядра іноді пов’язують з передраковим станом. Діаметр кулястого ядра гепатоцита істотно відрізняється у представників різних видів: до 12 мкм у людини, чи 24 мкм у миші. Спостерігаються великоядерні клітини і у людини, як наслідок ендомітозу зі збереженням ядерної оболонки.

Внутрішньоклітинні органели і компоненти гепатоцитів численні і різноманітні.

Гепатоцити насичені мітохондріями – від 1500 до 2500 на клітину.

Ендоплазматична сітка, як гладенька (біотрансформація та кон’югація ендогенних і чужорідних речовин, накопичення глікогену, детоксикація, синтез холестерину і жовчних кислот), так і зерниста, розташована біля ядер і мітохондрій (біосинтез білків – плазмопротеїнів, окрім імуноглобулінів).

Синтезовані у зернистому ЕПР фібриноген, альбуміни потрапляють до апарату Гольджі, з якого, зокрема за допомогою лізосом вони транспортуються, в тому числі і у кров. У цистернах апарату Гольджі міститься також багато глікозилтрансфераз, які здійснюють приєднання до білків вуглеводів. Аппарат Гольджі можна назвати складом речовин, зокрема тих, які мають бути секретовані у жовч. При холестазі особливо виражені зміни виявляються саме у апараті Гольджі, лізосомах і первинних канальцях.

В гепатоцитах є також пероксисоми і лізосоми.

Цитоплазма геаптоцитів крім органел у нормі містить гранули глікогену, краплі ліпідів, тонкі волокна. Деякі патологічні стани характеризуються різким збільшенням таких включень, так, наприклад, при жировій дистрофії печінки гепатоцити дрібнішають і заповнюються крапельками ліпідів.

Цитоскелет підтримує форму гепатоцитів і складається з мікротрубочок, мікрофіламентів і проміжних філаментів.

Тривалість життя гепатоцитів печінки людини складає в середньому від 200 до 400 днів. При зменшенні гепатоцитарної маси відбувається посилення проліферативних процесі.

Гепатоцити виконують метаболічну, детоксикуючу, жовчосекреторну функції.

2. Холангіоцити – низькі призматичні великоядерні епітеліальні клітини, які вистилають внутрішньопечінкове біліарне дерево.? (Ці клітини складають до 10% маси печінки щура.)? Саме ці клітини забезпечують насичення жовчі НСО₃^- і набуття жовчю властивого для неї лужне рН.

Холангіоцити є гормоночутливими, що показано численними дослідженнями. Зацікавленість вивченням функціонування холангіоцитів пов’язана з виявленою значною роллю розладу їх нормальної роботи у розвитку жовчокам’яної хвороби.

До 40% об’єму жовчі у людини походять з протокових клітин, у щурів ця величина складає від 10 до 15%.

3. Синусоїдальні клітини. За думкою деяких вчених до 90% клітин ретикулоендотеліальної системи знаходяться саме у печінці.

Ендотеліальні клітини вистилають синусоїди і містять фенестри, які і утворюють бар’єр між синусоїдом і простором Діссе, тобто між синусоїдальною кров’ю і плазмою простору Діссе. Кількість фенестр різко зменшується з появою базальної мембрани, особливо яскраво такі зміни проявляються у зоні 3 ацинуса хворих на алкоголізм.

Синусоїдальні ендотеліальні клітини активно видаляють з кровообігу макромолекули і дрібні часточки шляхом рецептор-опосередкованого ендоцитозу. Окрім того, вони очищують кров від зруйнованого колагену і зв’язують та поглинають ліпопротеїни.

Клітини Купфера це рухливі макрофаги, які розташовуються на ендотелії. Ці клітини утворюються з моноцитів крові і мають обмежену здатність ділитися. В клітинах Купфера в значних кількостях наявні вакуолі і лізосоми.

Клітини Купфера поглинають великі часточки шляхом ендоцитозу (піноцитозу, або фагоцитозу), котрий може бути рецептор-опосередкований (адсорбційний) або ж відбуватися без участі рецепторів (рідкофазний). Клітини Купфера поглинають застарілі клітини, чужорідні часточки, пухлинні клітини, бактерій, дріжжі, віруси, паразитів. Клітини Купфера активуються при генералізованих інфекціях чи травмах. Вони специфічно поглинають ендотоксин і виробляють низку факторів, наприклад фактор некрозу пухлин, інтерлейкіни, колагеназу, лізосомальні гідролази. Саме ці фактори посилюють відчуття дискомфорту. Крім того, клітини Купфера секретують метаболіти арахідонової кислоти, у тому числі простагландини.

В печінці плода клітини Купфера виконують еритобластоїдну функцію

Зірчасті клітини (ліпоцити, клітини Іто, жирозапасаючі клітини) розташовуються у субендотеліальному просторі Діссе. Вони мають довгі вирости цитоплазми, деякі з котрих контактують з паренхиматозними клітинами, а інші досягають синусоїдів, де можуть брати участь в регуляції кровотоку і, таким чином, впливати на портальну гіпертензію. Ліпоцити містять актин і міозин і скорочуються у відповідь на дію ендотеліну-1 і речовини Р.

В нормі клітини Іто є основним місцем зберігання ретиноїдів, морфологічно це проявляється у вигляді жирових крапель у цитоплазмі. Після виділення цих крапель зірчасті клітини стають схожими на фібробласти.

При пошкодженні гепатоцитів зірчасті клітини втрачають жирові краплі, проліферують, мігрують у зону 3, набувають фенотип, який нагадує фенотип міофібробластів і виробляють колаген типів І, ІІІ, ІV, а також ламінін. Крім того, вони виділяють протеїнази клітинного матриксу і їх інгібітори (інгібітор металопротеїназ). Колагенізація простору Діссе викликає зниження надходження в гепатоцити субстратів, зв’язаних з білками.

Ямочні клітини ( Лимфоциты, в т.ч. (кроме В- и Т-клеток) -
большие гранулированные лимфоциты) – рухливі лімфоцити, природні кілери, прикріплені до поверхні ендотелію повернутої у внутрішній простір синусоїду. Pit-клітини (ямкові клітини) – один із типів печінкових клітин синусоїда, які морфологічно визначені як великі зернисті лімфоцити і функціонують як природні кіллери, що належать до імунної системи печінки [Parker 2012]. Pit-клітини експресують на поверхні мембрани природні цитотоксичні рецептори, МНС І, а також CD2, CD54, CD11a/CD18 [Stanciu 2003], але свідчень про експресію ними серотонінових рецепторів наразі не знайдено. Нещодавні дослідження довели, що ямкові клітинитакож відіграють роль у регенерації печінки. На основі аналізу генної експресії встановлено, що цитокіни і шлях, опосередкований фактором росту, активуються у pit-клітинах на ранніх стадіях регенерації печінки. А проліферація ямкових клітин починається вже через 24-72 години після гепатектомії [Xu CS 2011].

Мікроворсинки чи псевдоподії ямочних клітин проникають скрізь ендотеліальну вистилку і поєднуються з мікроворсинками паренхиматозних клітин у просторі Діссе. Ці клітини живуть не довго і поновлюються за рахунок лімфоцитів циркулюючої крові. Утворюються ж вони у червоному кістковому мозку. Ямочні клітини характеризуються спонтанною цитотоксичністю до пухлинних і інфікованих вірусом гепатоцитів.