Глава 4. гатьма державами світу. Він має представництва при ЮНЕСКО та ряді інших міжнародних організацій.

гатьма державами світу. Він має представництва при ЮНЕСКО та ряді інших міжнародних організацій.

T Література

¹ 1. Международное право: Учебн. для вузов / Под ред. Г. В. Иг-натенко. 2-е изд. — М., 1995. — С. 45.

2. Действующее международное право: В 3 т. / Сост. Ю. М. Ко-

лосов, Э. С. Кривчикова. — М., 1996. — Т. 1. — С. 142.

3. Там само. — С. 157.

4. Фердросс А. Международное право. — М., 1959. — С. 113.

• 5. Действующее международное право. — Т. 1. — С. 139—140.

6. Международное право: Учебн. для вузов, — С. 47—48.

7. Фердросс А. Зазнач, праця. — С. ИЗ.

8. Хайд Ч. Международное право, его понимание и применение

Соединенными Штатами Америки. — М., 1950. — Т. 1. — С. 102—112.

9 Шибаева Е. А. Правовой статус межправительственных организаций. — М., 1972. — С. 41—42.

10. Курс международного права: В 7 т. — М., 1989. — Т. 1. —

С. 162—163.

11. Верещетин В. С. Советские мирные инициативы и развитие

международного права // Тез. докл. XXXI ежегодного собрания Советской ассоциации международного права. — М., 1988. — С. 5—6.

12. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебн.

для юрид. ф-тов и вузов. — М., 1997. — С. 293; Курдюков Г И. Государство в системе международно-правового регулирования. — К., 1979. — С. 102.

13. Международное право в избр. док. — М., 1957. — Т. 1. —

С. 34.

14. Мартене Ф. Ф. Современное международное право цивилизо-

ванных народов. — Спб, 1882. — Т. 1. — С. 231.

15. Там само.

16. Там само. — С. 233.

17. Zeitschrift ftir auslandisches fiffentliches Recht und Vb'lkerrecht.
**.j — 1976. — № 1. — S. 47.,., „.,.,

СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА______________________________ 119

18. Международное право / Под ред. Игнатенко Г. В. — С. 51.

19. Черниченко С. В Международное право: современные теоре-

тические проблемы. — М, 1993. — С. 93—109.

20. Schermers Н. International Institutional law. — Leiden, 1972. —

V. 1; Шибаева Е. А, Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. — М., 1980.

21. Шибаева Е. А Право международных организаций. — М.,

1986. — С. 26.

22. Броунли Я Международное право: В 2 кн. — М., 1977. —

Кн. 1. —С. 114—117.

Глашб. МІ)ШііР©ДНСМІР)ШОВЕ ВИЗНАННЯ

Поняття визнання та його юридичне значення

Не вдаючись до аналізу різних теорій походження держави, можна узагальнено відзначити, що держава як продукт суспільно-економічного розвитку суспільства може виникати у різних формах. При цьому форми виникнення держави не мають міжнародно-правового значення. Це, мабуть, предмет дослідження істориків державного права. За висловлюванням відомого юриста-міжнародника Ф. Мартенса, " кожна нова держава, що бажає брати участь у міжнародному спілкуванні з правами й обов'язками міжнародної особистості, має бути визнана такою іншими державами" [1].

Дійсно, міжнародні відносини є ефективними тільки між державами, що визнають одна одну. Необхідність визнання випливає з суті поняття міжнародно-правового визнання в міжнародних відносинах.

Definitio: Під міжнародно-правовим визнанням у широкому розумінні мається на увазі визнання відповідно до міжнародного права існуючими державами нових держав чи урядів або інших органів з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

Розрізняють такі види міжнародно-правового визнання, як визнання держави, уряду, повсталої сторони, органів національного визволення, органів опору і т. п. В історичному аспекті цікаві, наприклад, переговори про визнання титулів: Фрідріха І, який прийняв титул короля прусського; Петра І про імператорський титул. Численні приклади визнання держав як за давніх часів, так і в наш час. Так, 13 штатів Північної Америки, що відокремилися від Англії й оголосили себе незалежними (4 липня 1776 p.), були визнані такими Францією в 1778 p.; Бельгія проголосила свою незалежність

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ВИЗНАННЯ___________________________ 121

від Голландії і була визнана великими державами в 1830 p.; Швейцарія була визнана незалежною на Вестфальському конгресі 1648 p., хоч була самостійною вже в XIV ст. Союз РСР був визнаний Великобританією в 1924 р. Республіка Індія визнана світовим співтовариством у 1950 р. Україну як незалежну державу визнали й встановили з нею дипломатичні відносини чимало держав (див. додаток 3). Зокрема, першою визнала Україну Республіка Польща 2 грудня

1991 p., а дипломатичні відносини встановила 4 січня

1992 р.

Новітні приклади — це розпад СРСР, Югославії, Чехо-словаччини та утворення на їхній території нових держав.

Численні приклади свідчать про те, що держава виникає й існує самостійно. Міжнародно-правовим визнанням лише констатується " народження" держав, уряду і т. д. Визнання дуже поширене у міжнародно-правових відносинах і створює норми звичаєвого права. Часто визнання є " мовчазним". Це полегшує юридичне оформлення міждержавних відносин, у яких правотворчість є вельми складною.

У міжнародно-правовій практиці використовується визнання де-факто і визнання де-юре.

Definitio: Визнання де-факто (дат. de facto, букв. — насправді) — це одна з традиційних форм офіційного визнання існуючими державами й урядами нової держави або уряду в тій чи іншій країні. При цьому зазначати мотиви такого визнання не потрібно.

Визнання де-факто звичайно застосовується у разі, коли держава, яка визнає, недостатньо впевнена у життєздатності нового уряду або самої держави чи не має наміру до якогось часу або настання певних умов цілком офіційно й остаточно визнавати нового суб'єкта права або його уряд. При визнанні де-факто не обов'язково встановлювати дипломатичні відносини. Співробітництво можливе у різних галузях і формах, оскільки держава або уряд, щодо яких відбулося визнання де-факто, вступають у міжнародні відносини як суверен.

Прикладом цього є визнання урядом США Фінляндії 7 травня 1919 р. з наступним поясненням, яке було дано тільки 12 січня 1920 р., про те, що це визнання вважається повним.