Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Соціально-економічні наслідки інфляції






Інфляція як явище макроекономічної нестабільності має різноаспектні форми впливу на економічну та соціальну сфери людського життя. Найсильніший вилив у сфері економіки інфляція справляє за допомогою двох видів контрактів;

- довгострокових позик;

- угод, що визначають рівень зарплати.

Кожен із контрактів визначає номінальну суму платежів, які мають здійснюватися протягом певного часу. Але у зв'язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може суттєво відхилятися від очікуваної кредиторами та позичальниками, роботодавцями та найманими працівниками вартості.

Взаємозв'язок інфляції та відсоткових ставок має надзвичайне значення на ринку капіталів, де кредитори (позикодавці) та позичальники (що отримують позики) укладають угоди, в яких зазначаються фіксовані суми платежів у гривнях. Якщо, наприклад, підприємство продає облігації з двадцятип'ятирічним строком погашення і 10-відсотковою номінальною ставкою, то реальна відсоткова ставка залежить від рівня інфляції впродовж 25 років. Укладаючи угоду, кредитор і позичальник виходять зі своїх власних сподівань стосовно рівня інфляції. Ці сподівання можуть бути близькими до фактичних економічних реалій, але можуть виявитися і помилковими. І тоді одна зі сторін втрачає, інша – виграє. Врахування інфляції дуже важливе при здійсненні іпотечних кредитів, які видаються строком на 25-35 років під фіксовані відсоткові ставки.

Надзвичайно відчутні помилки в інфляційних сподіваннях при здійсненні інвестицій у житлове будівництво. Наведемо гіпотетичний приклад. Нехай сім'я купує квартиру за рахунок іпотечного кредиту, який видається на 30 років. Відсоткова іпотечна ставка становить 15% річних. Якщо, наприклад, позичальник (одержувач іпотечної позики) очікує середньорічні темпи інфляції впродовж 30 років на рівні 8%, то фактична вартість кредиту становитиме 6, 48% за умови, що очікування виправдались. Якщо ж рівень інфляції буде вищим від очікуваного (16% середньорічний теми за 30 років), то реальна відсоткова ставка буде від'ємною і становитиме – 0, 86% (). Така ситуація для позичальника є кращою, а для кредитора – гіршою.

Саме невизначеність (непевність) стосовно рівня інфляції в довгостроковому періоді спричинила появу нового фінансово-кредитного інструмента – іпотечного кредиту з регульованою відсотковою ставкою. Цей інструмент покликаний щорічно, або з іншою періодичністю, коригувати відсотки за довгостроковими позиками залежно від рівня відсотків, за короткостроковими позиками, що знижує вплив інфляційних чинників на вартість довгострокового кредиту для фінансування житлового будівництва.

Використання іпотечного кредиту з регульованого відсотковою ставкою зменшує можливість мати великі капітальні доходи (або збитки) від нерухомого майна, що посилює стабілізаційні процеси в економіці й у такому аспекті може розглядатись як засіб адаптації (пристосування) економічних суб'єктів до вразливих умов з метою мінімізації збитків.

Інфляція впливає не тільки на боргові стосунки таких суб'єктів як домогосподарство, банківський сектор, підприємницький і фінансовий сектор, а й на боргові стосунки державиз домогосподарствами та підприємницьким сектором (державний внутрішній борг) та міждержавні боргові стосунки (зовнішній державний борг). Отже, наступний зв'язок, який розглянемо, – інфляція і державний борг.

Є чимало прикладів, які засвідчують практику урядів, спрямовану на зниження реальної вартості державного боргу через інфляційну політику. Прикладом може бути ситуація, яка спостерігалась у Європі в 20-ті, а в США – в 40-ві роки XX ст. У ці періоди відсоткові ставки були дуже низькі, а інфляція дуже висока. І реальні відсоткові ставки, які виплачували уряди за своїми борговими зобов'язаннями, були від'ємними. Реальна вартість непогашеного боргу неухильно знижувалась.

Наразі масштаби інфляційного зменшення реальної вартості державного боргу дещо обмежені.

Причини обмежених можливостей знецінення державного боргу:

— зростання частки короткострокових боргових зобов'язань держави;

— зростання ступеня чутливості (коефіцієнта еластичності) реагування величини відсоткової ставки на рівень інфляції;

— надання довгострокових і середньострокових кредитів не в повному обсязі відразу, а траншами, що також дає можливість ураховувати вплив інфляційних процесів на ціну позики.

Отже, ми розглянули вплив інфляції на довгострокові позики.

Розглянемо, як впливає інфляція на угоди, що визначають рівень заробітної плати.

Попит і пропозиція на ринку праці мають один спільний визначник (за неокласичною теорією) – рівень реальної заробітної плати. Узгоджуючи її розмір, роботодавці та наймані працівники реагують певним чином на умови, що склалися на ринку праці. Якщо, наприклад, рівень ВВП і зайнятість високі, то заробітна плата має тенденцію до зростання. І навпаки, якщо обсяги ВВП і рівень зайнятості зменшуються, то заробітна плата зростає повільно або навіть зменшується.

Зв'язок між інфляцією (знеціненням) заробітної плати та ВВП з урахуванням інфляційних очікувань може бути представлений формулою:

,

де Y – фактичний обсяг ВВП;

Y* – потенційний обсяг ВВП;

P – очікуваний рівень інфляції;

qw – темп інфляції зарплати;

λ – коефіцієнт чутливості (еластичності) реагування заробітної плати на зміни обсягу ВВП.

Це рівняння означає, що за будь-якого заданого рівня ВВП заробітна плата зростає швидше, ніж рівень очікуваної інфляції. Припускається, що номінальна заробітна плата зростає на 1% швидше на кожний додатковий процент очікуваної інфляції. Підприємства погоджуються на таке прискорення заробітної плати, оскільки підвищення номінальної заробітної плати не буде вразливим для них, якщо з однаковими темпами зростатимуть ціни на їхню продукцію. За цих обставин і підприємці, і наймані працівники опиняються в таких умовах, у яких вони перебували за умови відсутності інфляції. Отже, зростання заробітної плати враховує очікувану інфляцію.

Інфляція, яка враховується в очікуваннях і поведінці економічних суб'єктів, – очікувана (прогнозована, передбачувана, сподівана). Неочікувана інфляція (непередбачувана, несподівана, непрогнозована) – стає для населення несподіваністю, оскільки фактичний темп рівня цін перевищує очікуваний.

Інфляція, у процесі якої відносні ціни не змінюються, є збалансованою. Незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів.

При несподіваній інфляції робітники усвідомлюють зростання цін та інфляцію своєї заробітної плати тільки з часом і вимагатимуть відповідної компенсації. За такої ситуації компенсація набуває форми відшкодування втрат тільки за несподівану інфляцію.

Інфляція впливає не тільки на долю дебіторів і кредиторів, найманих працівників та підприємців. Вона зачіпає й інтереси держави. Так, в умовах інфляції відбувається свідоме відстрочення платниками сплати податків до державного бюджету, що дає змогу останньому розраховуватися з державою знеціненими грошима. Це явище інфляційного оподаткування отримало назву «ефекту Олівера-Танзі» (за іменами його дослідників Хуліо Олівера та Віто Танзі). Отже, цей ефект означає: будь-яка інфляція зменшує податковий тягар. Цей ефект проявляється з більшою силою в міру зростання темпу інфляції та відстрочки сплати податків.

Зростання інфляції, зумовлене додатковою грошовою емісією, змушує громадян сплачувати ще один податок, який не передбачений жодним податковим законодавством. Цей податок називають інфляційним.

Інфляційний податок (ІТ) пов'язаний з утратою вартості (купівельної спроможності) грошей внаслідок інфляції. Він сплачується тими, хто тримає гроші на руках у формі готівки. Інфляційний податок обчислюється за формулою:

,

де ІТ – інфляційний податок;

– темп приросту інфляції за рік;

– рівень реальних грошових залишків.

Отримує інфляційний податок емітент грошей. В епоху феодалізму виключне право карбування монет мав феодал, що французькою мовою звучить як сеньйор. Дохід, який отримував сеньйор від друкування грошей, отримав назву сеньйораж. Зараз емітентом грошей є держава, яка й отримує сеньйораж (). Сеньйораж визначається купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за певний період:

,

де Мп –пропозиція грошей у п- му році;

Мп-1 – пропозиція грошей в (п - 1)-му році;

Рп – рівень цін у п -му році.

Якщо відношення грошової маси до рівня цін залишається незмінним, то інфляційний податок і сеньйораж рівні між собою, тобто ІТ=SE.

Але, не зважаючи на те, що номінальна і реальна вартість грошей не збігається, виготовлення нових грошей пов’язане з певними витратами. Позначимо ці витрати Мс.

Тоді формула сеньйоражу матиме вигляд:

,

де Мс – витрати на виготовлення грошей.

Дохід держави від сеньйоражу ґрунтується на бажанні суб'єктів економіки підтримати на незмінному рівні реальні касові залишки, які інфляція постійно зменшує. Збільшуючи рівень інфляції, держава отримує додаткове джерело отримання доходу до бюджету. Але в міру зростання інфляції попит на реальні касові залишки скорочується. Причиною цього є зростання альтернативних витрат на їх утримання. Пояснюється це тим, що гривні, які ми зберігаємо у своїх гаманцях, не приносять доходу. Якби ці гривні витратити на придбання облігацій або покласти на депозит у банк, то на них можна отримувати дохід у вигляді номінального позичкового процента. Саме він є неявною втратою при зберіганні грошей.

Говорячи про наслідки інфляції, слід розмежувати прогнозовану та непрогнозовану інфляції.

Витрати прогнозованої інфляції пов'язані зі змінами відносних цін, податковими диспропорціями, втратами часу в зв'язку з необхідністю частіше відвідувати банки, щоб зняти певні гротові суми, а також витратами на друк інформаційного забезпечення невпинної зміни цін тощо.

Непрогнозована інфляція чинить на економіку негативний вплив через перерозподільчі процеси.

Непрогнозована інфляція приносить вигоду боржникам, а втрати – кредиторам. Оскільки серед трьох основних макроекономічних суб'єктів національного ринку домогосподарства – переважно чисті кредитори, а держава і підприємці – чисті боржники, то непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи домогосподарств на користь підприємницького та державного секторів економіки.

Непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи за рахунок тих, хто є власником номінальних доходів (доходи від яких фіксуються в номінальному вираженні), на користь тих, хто є власником реальних активів (доходи від яких коригуються згідно з рівнем інфляції). Непрогнозована інфляція сприяє перерозподілу багатства від старшого покоління до молодого тому, що люди похилого віку схильні утримувати більше номінальних активів, ніж молоді. Отже,

- до передбачуваної (прогнозованої) інфляції можна пристосуватися певною мірою;

- чим вищий рівень інфляції, тим вона мінливіша. Це посилює невизначеність для контрагентів економіки, що посилює вірогідність перерозподілу між ними;

- інфляційні процеси в економіці, спотворюючи інформацію, зумовлюють хибну поведінку економічних суб'єктів. Якщо, приміром, підприємство очікує помірну інфляцію, а насправді вона буде значно вищою і це виявляється у зростанні загального рівня цін, то усвідомлення такого зростання цін відбудеться самим підприємцем тільки з часом. Підвищення ж цін на свої товари він сприйматиме як зростання попиту і відреагує збільшенням обсягу виробництва. Якщо аналогічно поведуть себе й інші підприємці, це призведе до порушення макроекономічної рівноваги у зв'язку зі спотворенням інформації.

У світі оцінка інфляції здійснюється або за коливанням рівня цін, або за коливанням курсів валют.

Контроль за зміною цін на окремі види товарів, а також на споживчі товари в цілому здійснюється за допомогою індексів цін.

Індекс є відносним показником, який характеризує зміну будь-якого показника, і вимірюється або в частках одиниці, або у процентах.

Існує два основних індекси цін:

- індивідуальний (ір), який характеризує відносну зміну ціни звітного періоду стосовно базового періоду:

,

де р1, р0 – ціна звітного, базового періоду відповідно;

 

- зведений (агрегатний) індекс цін (Ір).

Саме зведений індекс використовується для характеристики інфляції.

У статистиці розроблено декілька алгоритмів розрахунку агрегатного індексу цін, які відрізняються системою вагових коефіцієнтів у формулі розрахунку.

Найбільшу популярність отримали такі зведені індекси:

1) Г. Пааше

При побудові цього індексу цін індексованою величиною є ціна, а кількість проданих товарів – це вага, яка фіксується на рівні звітного періоду. За цієї умови індекс характеризує зміну цін декількох видів товарів у звітному періоді порівняно з базисним. Різниця між чисельником і знаменником цього індексу показує реальну економію, яку отримує населення в разі зниження цін, або додаткові витрати, якщо ціни зростуть;

2) Е. Ласпейреса

;

3) Д. Карлі

;

4) А. Маршалла (Еджворта)

;

5) І. Фішера

,

де q1 q0 – кількість проданого товару або виготовленої продукції в натуральному виразі у звітному, базисному періоді.

В Україні традиційно використовується індекс Пааше, який передбачає зважування цін по вагах звітного періоду, за які виступають обсяги реалізованих товарів у натуральних вимірниках. У багатьох розвинутих країнах використовують індекс Е. Ласпейреса, який передбачає зважування цін по вагах базисного періоду.

Для наочності характеристики та інтерпретації інфляції залежно від її темпів, рекомендується користуватися темпом інфляції, рівним

Ір 100%, або Ір – 1,

який виражається у процентах при значенні інфляції до 200%, та індексом, вираженим у разах – при вищих темпах зміни цін. Наприклад, індекс, інфляції Ір = 130%, Ір = 1, 3 означає, що ціни в середньому збільшилися на 30% або в 1, 3 разу.

Індекс цін дає кількісну характеристику знеціненню грошей.

Приклад. Деякий товар коштував у поточному році 100 грн. Очікується, що в наступному році ціна на нього збільшиться в середньому на 20%. На суму 1000 грн. у поточному році можна купити 10 од. товару та лише 8, 33 од. у наступному році (1000: 120). Отже, у наступному році на таку саму суму можна купити товару на 20% менше, тобто сума грошей (1000 грн.) знецінилася за рік у 1, 2 раза або на 20%.

Отже, індекс інфляції (індекс споживчих цій – англ.Consumer Price Index, СРІ) – це статистичний показник, який характеризує, зміну цін (тарифів) на споживчі товари та послуги в часі. Інакше кажучи, він відображає зміну вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості в базисному періоді (у періоді, для якого індекс інфляції приймається за 100%). Отже, індекс споживчих цін характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Його ще називають індексом вартості життя.

Індекс споживчих цін визначається за вартістю «споживчого кошика». «Споживчий кошик» – це законодавчо встановлений набір товарів і послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін.

Річний індекс інфляції показує, у скільки разів зростає ціна «споживчого кошика» за рік.

Закон України про мінімальний споживчий бюджет визначає, що «мінімальний споживчий бюджет – це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини». Згідно зі ст. 2 Закону, мінімальний споживчий бюджет формується нормативним методом на основі системи споживчих кошиків.

З початку 2007 р. Держкомстат України змінив методологію підрахунку інфляції згідно з Міжнародною класифікацією. Основні зміни стосуються зменшення в споживчому кошику частки продуктів харчування з одночасним збільшенням частки послуг. Більше того, починаючи з 1 січня 2008 року до споживчого кошика ввійшло ряд послуг, розцінки на які останніми роками позначили тенденцію до зниження: Інтернет і мобільний зв’язок, кабельне телебачення і т.д. унаслідок цього, як вважають експерти, загальна величина індексу споживчих цін може бути заниженою на кілька пунктів.

Особливість українського показника інфляції: розраховується накопичувальним методом з початку року, а не ланцюговим за останні 12 місяців з урахуванням сезонного фактора, як у більшості європейських країн.

Урахування інфляції за коливанням курсів валют здійснюють таким чином. Якщо на початку року долар коштував 8, 2, а наприкінці року – 8, 8 грошової одиниці національної валюти, то інфляція за рік становила:

.

Найпоширенішим методом вимірювання інфляції є індекс споживчих цін, який розраховується по відношенню до базового року. Крім індексу споживчих цін, існують інші методи, за якими можна розрахувати інфляцію, а саме:

- індекс цін виробників (англ. Producer Price Index), який відображає собівартість виробництва;

- індекс витрат на проживання (англ. Cost-of-living index), який ураховує баланс підвищення доходів із зростання витрат;

- індекс ціни активів: акцій, нерухомості, ціни позичкового капіталу та ін. Ціни на активи зростають набагато швидше, ніж ціни на споживчі товари і вартість грошей. Тому власники активів унаслідок інфляції тільки багатіють;

- дефлятор ВВП (англ. Deflator), який розраховується, як зміна в ціні на групи однакових товарів одного року щодо іншого року;

- паритет купівельної здатності національної валюти та зміна курсу валют.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.014 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал