Поняття, риси соціальної держави

Термін «соціальна держава» виник до Другої світової війни в працях Ад. Пренса, Г. Ф. Шершеневича. Майже одночасно з ними О. Гірке (1841 - 1921) ввів у науковий обіг термін «соціальне право». Поняття «соціальна держава» сформульовано в 1929 році німецьким державознавцем X. Хеллером, після чого воно поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму, а не на колективну свідомість.

Після Другої світової війни ідея соціальної держави набула особливого значення, де слово «соціальна» несе велике людське навантаження. Воно підкреслює, що держава здійснює одну зі своїх основних функцій - соціальну: бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, особливо тих, хто має потребу в соціальному захисті; регулює економіку з обов'язковим урахуванням екологічних вимог; забезпечує захист економічних і соціальних прав людини.

Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги матеріально незабезпеченим громадянам, але і, перш за все, бере на себе відповідальність за підтримку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.).

Соціальною називають державу, яка прагне до забезпечення кожно­му громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, спів­участі в управління виробництвом, а в ідеалі — приблизно однако­вих життєвих шансів, можливостей самореалізації особистості.

Соціальна держава передбачає:

необхідний для людини прожитковий мінімум;

соціальну рівність;

соціальне забезпечення;

підвищення загального добробуту.

Зближення правової держави і соціальної найбільш сприятливий результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його розвитку без класово ворожих конфліктів і соціальних потрясінь. Соціальна і правова держави сполучні між собою доти, поки функціонування державної влади буде обмежуватися, врівноважуватися, контролюватися і поширюватися в межах додержання основних прав людини. І, навпаки, соціальна держава буде в суперечності з правовою державою завжди, якщо «людський добробут», «соціальна безпека», «соціальна справедливість» стануть вважатися більш високими цінностями, ніж верховенство права. Розвиток держави як соціальної можливо на такому фундаменті як правова держава, що розвивається разом з формуванням громадянського суспільства і є чинником удосконалення цього суспільства, забезпечує його безпеку.

Англійські вчені (Н. Фурніс, Т. Тілтон та ін.) виділяють три моделі сучасної соціальної держави:

1) «позитивна держава» (США), у якій найменший ступінь втручання держави в економіку і соціальне забезпечення орієнтовано на додержання індивідуалізму і захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю);

2) «держава соціальної безпеки» (Великобританія), у якій забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості);

3) «держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя і встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення «рівності, кооперації і солі­дарності»).

Ці моделі мають тенденцію переходу від однієї до іншої. Вони ніде цілком не були реалізовані, що свідчить про мінливість соціальної політики держав у ході розвитку.