Основні права нації (народу) та їх види

Теоретико-практична значущість цієї проблеми зумовлюється, зокрема, тим, що зараз у більшості розвинених цивілізованих країн проживають різноманітні національні меншини (в європейських державах їх питома вага серед усього населення становить у середньому 15 відсотків, у Росії - 17, в Україні - 27 відсотків). Наприкінці XX ст. окреслилася тенденція державно-етнічного самовизначення, самоутвердження багатьох націй, народів, яка діалектично сполучається, поєднується, переплітається зі зростанням кількості держав саме з багатонаціональним складом громадян.

Чи не найпереконливішим (хоча й сумним) свідченням актуальності даної проблеми є той факт, що зі 150 збройних конфліктів, які спалахували у світі після другої світової війни, майже 130 зумовлювались етнонаціональними суперечностями.

Основні права нації (народу) - це певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільноти, народу), які необхідні для її нормального існування і розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх націй (народів).

Науковці виділяють такі групи прав нації (народу):

1) фізичні права - можливості нації, необхідні для її фізичного існування, виживання, задоволення життєво необхідних матеріальних потреб (наприклад, права на соціальну безпеку, національний та міжнародний мир і мирне співіснування з іншими націями, народами; екологічну безпеку);

2) етнічні права - можливості збереження, виявлення, розвитку і захисту національної (етнічної) самобутності, своєрідності, унікальності (наприклад, права на культивування своєї мови, специфічного духовного менталітету, національних звичаїв і традицій, певної назви нації);

3) культурні права - можливості зберігати, виявляти, розвивати і захищати здобутки національної культури в усьому розмаїтті її проявів, а також користуватись культурними надбаннями інших народів (право на збереження пам'яток національної історії та культури);

4) економічні права - можливості розвивати, збільшувати виробництво матеріальних благ для забезпечення і підвищення рівня добробуту даної нації (наприклад, право володіти, користуватись і розпоряджатись усіма природними та матеріальними ресурсами на своїй території);

4) політичні права - можливості самостійно, за своїм власним добровільним рішенням визначати характер і спосіб свого соціально-політичного конституювання, самоствердження як певної єдності, спільності, а також формування своїх взаємин з іншими етнічними - як державними, так і бездержавними - утвореннями (це насамперед право на політичне самовизначення тощо).

Право на існування та право на самовизначення насамперед політичне (тобто на державну самоорганізацію), але й також економічне, соціальне, духовне, культурне - належать до найва­жливіших, визначальних основних прав нації (народу).

Під час демонтажу Союзу РСР український народ використав право на самовизначення, коли вирішив в особі свого вищого представницького органу законодавчої влади - Верховної Ради України - проголосити державний суверенітет і утворити незалежну, самостійну державу Україну. Посилання на згадане право вміщено у Декларації про державний суверенітет України (1990р.) та в Акті проголошення незалежності України (1991р.).

Інші основні права українського народу (як і права інших спільностей, груп, що проживають у державі) було закріплено у Декларації прав національностей України (1991 р.). Своє відображення вони знайшли і в Конституції України 1996 р.