Класифікація основних прав людини

Розмежувати основні права можна за певними групами.

Права людини розрізняються за часом виникнення, з чого похо­дить термін «покоління прав людини»:

Під першим поколінням прав людини розуміють традиційні лібе­ральні цінності, які були сформульовані у процесі здійснення буржуаз­них революцій, а потім конкретизувалися та розширилися в практи­ці, законодавстві демократичних держав. До них належать: право на свободу думки, совісті, право на рівність перед законом, право на життя, свободу, безпеку особи тощо.

Друге покоління прав людини (т. зв. позитивні права) сформува­лися в ході боротьби людей за поліпшення економічного становища, підвищення культурного статусу. До них відносяться: право на пра­цю і вільний вибір роботи, соціальне забезпечення і відпочинок, за­хист материнства та дитинства та ін.

Третє покоління почало формуватися після завершення Другої світової війни. До них відносять: право на розвиток, мир, здоров'я, безпечне довкілля, спільну спадщину людства та ін.

Нині відбувається становлення четвертого покоління, котре пов’язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію), право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім’ї та деякі інші.

За змістом (характером) потреб людини, котрі цими правами забезпечуються виділяють:

1) фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто життєві) права - це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема, права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця проживання; безпечне природне середовище; житло; належний рівень матеріального забезпечення; власність на предмети споживання; медичне обслуговування та інші види соціального забезпечення);

2) особистіші права це можливості збереження, розвитку і захисту морально - психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (зокрема, право на ім'я; честь і гідність; свободу сумління, переконань та їх прояву й поширення);

3) культурні (гуманітарні) права - це можливості збереження і розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому вдосконаленні (зокрема, право на освіту й виховання; користування надбаннями культури і мистецтва; наукову, технічну і художню творчість; авторські права);

4) економічні права - це можливості людини реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва; здобуття професії; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; сприятливі умови та справедливу оплату праці; відпочинок і дозвілля);

5) політичні права - це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, право на громадянство та правосуб'єктність; участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування; участь у державному управлінні суспільством; участь у створенні й діяльності громадських об'єднань; державний захист від порушень прав і свобод людини).

Не заперечуючи принципу неподільності та взаємозалежності усіх груп основних прав людини, не можна, однак, вважати, що всі вони є цілком рівноцінними для її існування і розвитку. Тому й послідовність їх викладу не повинна бути довільною, «випадковою»: вона має так чи інакше зважати на певну нерівнозначність прав людини і відображати її.

Крім наведеної класифікації, всі права людини можуть розподілятися на певні види і за іншими критеріями, а саме:

За значенням для їх носія - основні (безумовно необхідні для його існування та розвитку) і неосновні (які не є життєво необхідними);

За характером, способом здійснення — активні (свобода «для», тобто для вчинення активних дій) і пасивні (свобода «від», тобто від втручання, перешкоджування з боку інших суб'єктів);

За суб'єктним складом здійснення - індивідуальні (здійснюються лише одноособовими діями - наприклад, право на свободу переконань, думок, на виховання своєї дитини), колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права - наприклад, право на утворення громадських об'єднань, проведення мітингів, демонстрацій) і «змішані» (здійснюються як індивідуальними, так і колективними діями).