Правовий статус особи: поняття, структура, види, принципи

Поняття " людина" характеризує її як живу біологічну істоту, представника живого світу, наділеного певними фізіологічними властивостями. Поняття " особа" характеризує людину як соціальну істоту, яка усвідомлює себе, своє місце і роль у суспільстві, відповідальність перед ним (можливі випадки, коли людина у силу різних об'єктивних і суб'єктивних причин не володіє якостями особистості, наприклад, визнана судом недієздатною унаслідок психічного захворювання). Поняття " громадянин" характеризує людину з юридичного боку, як таку, що знаходиться в стійкому правовому зв'язку з конкретною державою.

Правовий статус особи — це сукупність прав, свобод і обов’язків, встановлених чи визнаних державою, що визначають його правове становище в суспільстві.

Правовий статус особи буває таких видів:

-галузевий (визначається нормами конкретної галузі права) і міжгалузевий (визначається нормами комплексних правових інститутів);

- загальний (закріплений у Конституції статус особи як громадянина держави, який реалізується в межах правовідносин, що виникають між особою і державою) і спеціальний (статус визначених категорій громадян, що забезпечує можливість виконання їхніх спеціальних функцій і закріплений законодавством – студенти, пенсіонери і т.д.)

Правовий статус особи, громадянина формується на основі таких принципів:

- повнота прав і свобод;

- єдність і рівність прав і обов’язків

- поєднання суспільних і особистих інтересів

- реальність, гарантованість прав і обов’язків і т.д.

Права людини - це міра можливої поведінки, що охороняється законом і спрямована на задоволення інтересів людини. У сучасний період права людини розглядаються як загальносоціальне поняття, що відображає наднаціональні, загальнолюдські вимоги та стандарти в області свободи особи. Для реалізації таких прав людини, як право на життя, на гідне існування досить лише факту її народження, а для реалізації інших прав потрібно, щоб людина мала якості громадянина, особи.

Права громадянина - це міра юридично можливої поведінки, яка охороняється законом і спрямована на задоволення інтересів не всякої людини, а лише тієї, котра знаходиться в стійкому правовому зв'язку з конкретною державою. На відміну від прав людини, права громадянина завжди виступають як юридична категорія (а не тільки як моральна чи соціальна). Вони не можуть існувати незалежно від їх державного визнання і законодавчого закріплення, поза зв'язком людини з конкретною країною.

Свобода особи - право громадянина, яке закріплює відсутність будь-яких перешкод в реалізації права і відсутність визначеного державою механізму їх реалізації.

Права людини і громадянинаможуть класифікуватися за різними критеріями, на різні групи.

Основні права людини - це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку суспільства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Отже, це, по-перше, певні свободи людини, тобто її можливість діяти певним чином або ж утримуватися від певних учинків і тим, щоб забезпечити собі належне існування, розвиток, задо­волення тих потреб, які сформувались. Причому якщо йдеться про основні права, то під ними слід розуміти саме такі можливості, без котрих людина не може нормально існувати.

По-друге, зміст і обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. І з цього боку права людини - явище соціальне: породжуються вони самим суспільством.

По-третє, ці можливості за їх основними, «стартовими» показниками, «дозами» мають бути рівними, однаковими в усіх людей. Лише тоді вони будуть правовими (від слів «правильний», «справедливий», «праведний» тощо).

Тому, по-четверте, вони не повинні будь-ким відчужуватись, відбиратись, обмежуватись, не можуть вони бути і «дарунком» з боку держави або будь-якої іншої організації або особи.

У різних організаціях (зокрема, міжнародно-правових) та в національному законодавстві, у науковій, публіцистичній літературі часто вживається вираз «права і свободи людини». Проте ВІДМІННІСТЬ між правами і свободами як соціальними явищами, а також між відповідними поняттями ще й донині однозначно не з'ясована навіть на загальнотеоретичному рівні. Тому терміни «права» і «свободи» практично використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається тут через філософську категорію «можливостей», то така його інтерпретація, мабуть, обіймає також і поняття свобод людини.

Розуміння прав людини як її певних можливостей можна зустріти, так чи інакше, у працях ряду юристів, суспільствознавців. Що ж до інших інтерпретацій у сучасній науковій літературі цього поняття, зазначимо лише, що вони можуть бути зведені у найзагальнішому вигляді до таких:

1) права людини це певним чином внормована її свобода;

2) права людини - це певні її потреби чи інтереси;

3) права людини - це вимоги про надання певних благ, адресовані суспільству, державі, законодавству;

4) права людини - це певний вид (форма існування, спосіб прояву) моралі.

Усі зазначені підходи (окрім першого) відображають, як видається, досить суттєві, проте не онтологічні, не «субстанціональні» статуси досліджуваного феномена. І тільки категорія мож­ливості (свободи) дозволяє найбільш адекватно відобразити саме онтологічну соціальну сутність прав людини.