Інтерв'ю в інформаційному телемовленні.

Журналіст одержує необхідну інформацію, будучи присутнім на важливих подіях, знайомлячись з документами й іншими джерелами, але, насамперед, спілкуючись з людьми-носіями інформації. Будь-який процес людського спілкування, як правило, проходить у формі діалогу – питань та відповідей.

Інтерв’ю (від англ. Interview) – буквально зустріч, бесіда.

Інтерв’ю для журналіста – це, з одного боку, спосіб отримання інформації шляхом безпосереднього спілкування з людиною, що володіє цією інформацією, а з іншого – публіцистичний жанр у формі бесіди, діалогу, у якому журналіст через систему питань допомагає людині-носію інформації якомога повніше, логічно послідовніше розкрити задану тему.

Інтерв’ю як жанр посідає особливе місце на телеекрані. Фактично немає жодного випуску новин, де б журналісти не ставили питань компетентним людям, не зверталися до учасників різних подій, не цікавилися думкою оточуючих про ті, або інші важливі події. Цей вид інтерв ю називають інформаційним.

Мета інформаційного інтерв ю - одержати вичерпну інформацію від людини, що найбільш компетентна у певному питанні («інтерв'ю-думка», «інтерв'ю-факт»), з'ясувати думки людини (а іноді й групи людей) про подію, явище, факт. У глядача складається враження, що він одержує інформацію «з перших вуст», адже в кадрі говорить сама людина - експерт, учасник або очевидець події. Відповіді співрозмовника не є офіційною заявою, тому тон розмови близький до звичайного, наповнений емоціями, що сприяє кращому сприйняттю інформації.

Інформаційне інтерв'ю - найпоширеніша форма екранного діалогу. В інформаційних випусках переважна більшість зустрічей журналістів з їхніми співрозмовниками відбувається з метою одержання конкретних відомостей від людини, що володіє необхідною інформацією. Найчастіше такі інтерв'ю виконують два взаємозалежних завдання: одержання суспільно значимої інформації плюс виявлення характерних рис носія цієї інформації. В інформаційному інтерв'ю кожне питання індивідуалізоване, розраховане саме на ту людину, з якою у даному конкретному випадку розмовляє журналіст. В зв’язку з притаманним інформаційному інтерв’ю лімітом часу воно відрізняється підвищеною динамікою. У ситуації, наприклад, катастрофи, коли потрібно з'ясувати силу вибуху й передбачувану кількість жертв, у журналіста, не завжди найдеться час на всі стадії комунікації, зокрема для початку розмови, що рекомендує етикету - «розминка». Однак, незважаючи на жорсткі обмеження часу, дух діалогу, толерантне відношення до співрозмовника повинні бути.

Для типового інформаційного інтерв'ю основні питання є хто? що? де? коли? яким чином? Як правило, їх цілком достатньо, однак, у разі необхідності більш тонкого пророблення сюжету, журналісти використовують додаткові питання, що уточнюють або фільтрують інформацію. Формулюючи питання, журналіст при дослідженні ситуації і її причинно-наслідкових зв'язків частіше покладається на свою спостережливість.

Інформаційне інтерв'ю для журналіста не є одержанням абсолютно нових для нього повідомлень. Професіонал знає, що почує у відповідь, помірковано веде бесіду. Це не означає, що співрозмовники до зйомки обговорили питання. Екранні питання ніколи, ні за яких умов при підготовці інформаційного інтерв'ю не повідомляються співрозмовнику (принаймні в тих формулюваннях, у яких пролунають у кадрі). Інакше буде втрачений елемент імпровізаційності, феномен слова, що народжується на очах телеглядачів, без чого інтерв'ю втратить безпосередність, природність, необхідні для повноцінного сприйняття.

Зміст і структура інтерв’ю жорстко визначаються завданням, яке вирішує журналіст. Демонстрація точки зору співрозмовника з питання, що обговорюється, передбачає наявність певної позиції в самого журналіста. Мистецтво інтерв'ю полягає у вмінні створити глядачеві можливість співвіднести погляд журналіста з поглядом і позицією його співрозмовника, та й своїм також.

В інтерв'ю найбільш повно проявляються ознаки процесу спілкування, у якому основним зображувально-виразним засобом є слово, а формою існування - діалог.

Інформаційне інтерв'ю, як правило, становить фрагмент інформаційної програми (фрагмент сюжету або сюжет повністю), інтерв'ю може входити в репортаж і т.ін.

Для програм інформаційного типу існує класифікація інтерв'ю залежно від їхньої екранної подачі й візуального рішення:

інтерв'ю як компонент інформаційної програми

інтерв'ю в сюжеті

інтерв'ю-уточнення

Інтерв'ю як компонент інформаційної програми підрозділяється на два види:

інтерв'ю, зняте на відеоплівку й змонтоване до ефіру

інтерв'ю в студії під час ефіру

Інтерв'ю, зняте на відеоплівку й змонтоване до ефіру: журналіст за допомогою системи питань допомагає людині, що дає інтерв’ю, повно, логічно й послідовно розкрити тему. Використовується тоді, коли існує необхідність в оперативній реакції на подію

Інтерв'ю «у студії», що проводить ведучий під час прямого ефіру, практикується, коли немає технічних можливостей або часу для зйомки, монтажу й передачі матеріалу до моменту виходу програми. Існує кілька варіантів: співрозмовник перебуває з ведучим в одній студії; ведучий перебуває в студії, а співрозмовник у сусіднім приміщенні, наприклад, у редакції; ведучий перебуває в студії, а співрозмовник на вулиці міста й т.д. При цьому спілкування відбувається за допомогою телекамери й монітора. Переваги: є можливість оперативно представити думку експерта або свідчення очевидця. Крім того, глядач має можливість бачити й чути цих людей, скласти власну думку про те, що вони говорять, завдяки інтонаціям, міміці, жестам і т.д. Недоліки: «екстремальність» прямого ефіру, коли треба дуже ретельно стежити, щоб вписатися у відведений час, тому учасники нервують особливо, якщо ведучий розуміє, що співрозмовник іде убік від основного питання й т.д.

Метою інтерв'ю в рамках окремого сюжету є одержання інформації від людини, що сама по собі є джерелом новин, а також набрати якнайбільш інформації, фактів, які доповнювали б подію, розширювали її рамки, уточнювали вже наявну інформацію. Композиційно таке інтерв'ю може бути розташоване в будь-якій частині матеріалу.

Питання журналіста в цьому варіанті інтерв'ю, як правило, «вирізують» під час монтажу з метою економії ефірного часу. У такої тактики є свої прихильники й свої супротивники. Зокрема, супротивники затверджують, що прибрані питання журналіста позбавляють матеріал його природності, коли думка розвивається й формується в процесі бесіди, спілкування. Крім того, практика «вирізання» питань журналіста погана й у тому випадку, коли журналістові не вдається підвести закадровий текст до тієї думки, що висловлював співрозмовник під час інтерв'ю.

Практика сучасного інформаційного віщання свідчить про те, що авторські питання все-таки мають право на існування в тих випадках, коли: а) вони оригінальні й не можуть бути повністю замінені закадровим текстом; б) якщо авторські питання вносять додаткову інформацію, що важлива для розуміння змісту сказаного.

Інтерв'ю-уточнення може використовуватися в тематичному зв'язку з окремим інформаційним сюжетом, при цьому не входить до його складу, а у контексті програми є самостійним елементом. Як правило, інтерв'ю-уточнення приєднується до сюжету підводкою ведучого або через відбиття.

Оперативне інтерв'ю — різновид інформаційного, тільки в ще більш стислому варіанті. Персонаж може говорити перед камерою довго, однак у випуск новин з інтерв'ю ввійде фрагмент на 20-40 секунд, а цитата буде чітко вписана в контекст сюжету. Такі оперативні висловлення експертів, фахівців у якій-небудь області по досить конкретних приводах є обов'язковою складовою новинних інформаційних сюжетів телебачення.