Тема 1. Жанрово-видові форми інформаційного мовлення.

Жанрові структури засобів масової інформації конденсують великий історичний досвід. Їх використання визначається різноманіттям функцій ЗМІ. Ці функції понад усе пов'язані з певними жанрами(наприклад, інформаційна - з коментованим і некоментованим коротким інформаційним повідомленням та його різновидами, з репортажем; виховна - з нарисом, що містить унікальний досвід участі героя в суспільному житті, і таке інше).

Всі ці жанри взаємодіють між собою, впливаючи один на одного, взаємозбагачуючись, переходячи з одного вигляду в іншій. У цьому - складність проблеми опанування законів створення телепередач певних жанрів. Основна особливість, що характеризує жанр, — єдність змісту і форми при провідній ролі змісту.

«Думай про форму, а зміст підтягнеться!», - цим висловом Б. Брехт прагнув підкреслити виняткову роль форми при створенні художнього твору, зрозуміло, не в збиток змісту. Питання форми особливо гостро стоїть в телевізійній журналістиці, де зміст не рятує передачу від провалу, якщо вона не вдягнулася у відповідну форму.

Не рятує і раз назавжди придумана форма, якою, до речі, безсоромно користується всякий, благо використання форми не вважається плагіатом.

Єдність форми і змісту можна виявити тоді, коли наявна чистота жанру, що виражається в класичному чотиричастному розділенні драматургічної дії: експозиція, розвиток дії, кульмінація, розв’язка. Таке розділення відноситься до будь-якого жанру малої або великої форми. Звичайно, не можна абсолютизувати поняття жанру, впадати в крайності, головний акцент робити на незмінності вказаних критеріїв жанру. В той же час не слід і розмивати поняття жанрових різновидів.

Для журналіста головна зброя — жанр, що включає весь спектр художніх прийомів (таке поєднання способів зображення, яке допомагає найефективніше розкрити тему твору).

Жанр допомагає знайти потрібну форму. К.С. Станіславський якось сказав: «Якщо відчуття не відгукується відразу, потрібно знати прийоми для його пробудження». До нових прийомів «пробудження відчуттів» і удаються тележурналісти, коли шукають при створенні передачі розумне поєднання думки і пристрасті, віддзеркалення великих проблем в конкретних проявах.

Не дивлячись на різну міру прояву, творам телепубліцистики властиві межі: документальність факту, авторська думка (виражена самим журналістом або його героями) і, нарешті, авторська концепція, яка пронизує всю тканину твору, в якому б жанрі воно не було створене.

Необхідно чітко розуміти, що жанр у журналістиці визначається життєвим матеріалом, завданням, що існує щодо цього матеріалу, а також засобами рішення цього завдання.

Замітка: усне повідомлення та відеозамітка

Замітка – інформаційний жанр журналістики, коротке повідомлення, у якому викладається який-небудь факт. Це загальжурналістський жанр, використовуваний у пресі, на радіо, телебаченні. На телебаченні в цьому жанрі виступають усне повідомлення й відеозамітка (відеоповідомлення). Відеозамітка показує основні моменти події в їхній природній послідовності. Що стосується практиків телебачення, то в їхньому побуті існують назви «інформація» (про будь-яке повідомлення, у тому числі усне), «сюжет» (як правило, про відеозамітку, іноді про окрему «сторінку» складної сценарної передачі).

Замітка - найпоширеніший інформаційний жанр, основний елемент випусків новин. Усне повідомлення - це замітка у вербальній формі, тобто без відеоряду. У практиці сучасного ТБ замітка (усне повідомлення) начитується ведучим у студії, у т.ч. з використанням «рирпроекції», комп'ютерної графіки, фотознімків й іншого ілюстративного матеріалу. Обставина, що виправдує її використання, коли новина представляє безумовний і загальний інтерес, а зйомки по тій або іншій причині неможливі, або відеоматеріали ще не отримані. Новина одним реченням повідомляє, хто, що, де й коли зробив. Причинно-наслідкові зв'язки дії залишаються «за кадром». Цей журналістський жанр не дає відповіді на питання: як? і чому? Якщо новина того заслуговує, вона буде прокоментована, проаналізована, одержить належну оцінку, але для цього існують інші жанри. Підготовка й передача усного повідомлення в ефір зводиться до відбору, редагування й відтворення в кадрі. Критерії відбору - суспільна важливість, значимість повідомлюваного матеріалу або його пізнавальна цінність.

Розрізняють два способи подачі короткої новини, якою є замітка: твердий і м'який. У першому випадку журналіст оперативно інформує глядача про подію, що відбулася. Це короткий, точний варіант, у якому основне місце посідає опис суті події й дається чітка відповідь на питання: Що? Де? Коли? Як? В «м'яких» новинах акцент робиться на якійсь деталі, на цікавій подробиці. Такий підхід виправданий, наприклад, при зниженій значимості події або коли потрібно якийсь певний тон при його описі.

Відеозамітки можна умовно розділити на два різновиди. Перший - повідомлення про офіційну, традиційну за формою подію. При зйомці таких заходів досвідчений оператор не має потреби у вказівках журналіста. Стандартний монтажний аркуш містить у собі кілька загальних планів залу, великий план виступаючого, панораму по президії, кілька кадрів слухаючих, що конспектують виступ учасників зустрічі (у першому випадку - депутатів, у другому - журналістів); питання з місця - відповідь з трибуни. Такий візуальний матеріал, що надходить у редакцію. Подальша робота складається в монтажі знятого на плівку й написанні закадрового тексту.

Другий різновид можна назвати сценарним, або авторським. Тут більше відчутна участь журналіста у всьому творчо-виробничому процесі і його вплив на якість інформації. Автор підбирає вартий показу на екрані факт, заздалегідь продумує характер зйомки й монтажу, вивчає об'єкт зйомки. Може знадобитися сценарний план, у якому викладається короткий зміст (тема, ідея, фактичний матеріал сюжету), образотворче рішення, звичайно поепізодно. Такий відеосюжет являє собою міні-репортаж. Автор-журналіст обов'язково присутній на зйомці, на нього покладається організація роботи, рішення будь-яких виробничих і творчих питань, що виникають на знімальній площадці.

У всіх випадках текст повинен бути лаконічним, давати відповідь на питання, які можуть виникнути у глядача. Тут особливо важливо, щоб вербальна частина сюжету не дублювала відеоряд. Що досить добре видно на екрані, не має потреби в словесних поясненнях. При написанні тексту варто також ураховувати відмінність усного мовлення від письмового. Навіть офіційні матеріали можна «олюднити», зробити їх не казенними, не сухими. Для цього уникають довгих речень, природних при читанні «про себе», але важких для відтворення при усному виконанні. Телевізійна лексика не терпить канцеляризмів, професіоналізмів і чисто наукової термінології.

Закадровий текст офіційного сюжету звичайно читає ведучий або диктор інформаційної програми. Закадровий текст авторського сюжету звичайно до ефіру записує автор-журналіст; тембр його голосу підкреслює своєрідність даного інформаційного матеріалу.

В зв’язку з тим, що основне функціональне призначення жанру замітки полягає в передачі актуальних новин, то і її структурно-композиційна побудова повинна визначатися цим фактором. Як правило, замітку будують за принципом «переверненої піраміди», тобто починають із найбільш значимого факту, а інші факти розташовують в порядку зменшення значимості й інтересу аудиторії. Рідше вчиняють навпаки, коли основний факт повідомляють наприкінці - тобто будують замітку за принципом «прямої піраміди».

Отже, основа замітки, її смисловий центр, що визначає структуру тексту, полягає в тім, що репортер, виклавши суть факту, потім розширює інформаційне поле матеріалу, доповнюючи його новими даними: цифрами, цитатами, посиланнями на джерела отриманої інформації.

Часто можна почути про те, що замітка по своїй суті й визначенню сама по собі об'єктивна. Але який би точний і правдивий не був би матеріал, він у кожному разі суб'єктивний! По-перше, замітка пропонує факт, витягнутий з реальності. А це означає, що репортер і редактор з якихось причин віддали перевагу саме цьому факту. Виходить, вже втручається суб'єктивне, особисте відношення авторів, тому зберегти повну об'єктивність у викладі фактів неможливо навіть у жанрі замітки.

Телезвіт. Відеозвіт

Теорія журналістики трактує телезвіт як інформаційний жанр, що повідомляє про важливі суспільно-політичні, спортивні, культурні акції й т. ін. Метою телезвіту є оперативний і повний показ самої події. Особливість жанру телезвіту полягає в тому, що автор чітко й вичерпно, іноді відповідно до офіційного протоколу події, повідомляє новину.

Короткий хронікальний телезвіт відрізняється лаконічністю викладу інформації, «сухою» констатацією фактів. Як правило, хронометраж його коливається від 30 до 90 секунд. Характерний він для інформаційних й інформаційно-розважальних програм.

Коментований хронікальний телезвіт також характеризується оперативною інформацією про подію, але в ньому вже можливе використання репортажних синхронів (інтерв'ю-думки, інтерв'ю-репліки) з учасниками події. Хронометраж такого телезвіту, як правило, не перевищує 2-х хвилин.

Відеозвіт від телезвіту відрізняється, у першу чергу, своєю тривалістю, що може становити від 10 хвилин до півтори години.

Некоментований відеозвіт покликаний відновити у ефірі тривалі за часом акції (конференції, засідання, збори, зустрічі) шляхом відеозапису і монтажу.

Коментований відеозвіт поєднує в собі специфіку некоментованого відеозвіту з авторськими коментарями журналіста або інтерв'ю-коментарем якого-небудь безпосереднього учасника події.

В основі звіту лежить максимально повна розповідь про конкретну окрему подію, за якою автор спостерігає особисто. Оповідання обмежене певними просторово-часовими рамками, які охоплюють описувану подію. Істотним змістовним елементом звіту є деталізація події, виклад подробиць. Варто враховувати, що в якості таких подробиць виступають не предметні описи, а, як правило, репліки діючих осіб.

Тематична основа звіту, як правило - офіційна подія значного соціального, нерідко державного значення. Цим і пояснюється необхідність «протокольної» фіксації, детального й тривалого показу.

Сценарний план звіту звичайно не пишеться заздалегідь, однак доцільно, щоб журналіст був присутній на зйомці: це допоможе йому при написанні тексту, яким супроводжується показ знятого матеріалу.

Звіт може вийти в ефір і без журналістських коментарів. Так вчиняють у тих випадках, коли необхідно продемонструвати неупередженість у висвітленні події. Той чи інший захід повністю записують на відеомагнітофон, потім показують його в зручний для глядачів час у скороченому виді. Скорочення, як правило, погоджують із офіційними представниками учасників заходу (так вчиняють при підготовці звітів із засідань парламентів суверенних держав, сесій місцевих органів влади й та інше).

У цьому випадку жанрові особливості звіту повністю збігаються з некоментованим репортажем. Нерідко звітом також називають пряму трансляцію тієї або іншої офіційної події.