Тема 13. Інтрига та конфлікт.

Вузлові питання:

конфлікт як рушійна сила в драматургічному творі, інтрига як засіб напруження дії.

Базові терміни:

задум, інтрига, конфлікт, дія.

Конфлікт – основа сюжетного задуму. Конфлікт трактується як результат різних поглядів на тему, як основне питання твору, що проявляється у різниці напрямків векторів дії персонажів. Конфлікт також можна сприймати як зіткнення двох правд, у розвитку його проявляються основні етапи розвитку відносин дійових осіб, поперед усього – героя та антагоніста: боротьба, катастрофа, примирення. Конфлікт – це рушійна сила дії. В ході розвитку конфлікту, становлення та розвитку дії в сюжеті розвиваються і взаємовідносини між персонажами.

З конфлікту неминуче випливають певні події, у взаємозв’язаному ряду яких він виникає, розвивається і завершується. Конфлікт – зіткнення протилежних сил, боротьба за досягнення мети, подолання перешкод, а також протиріччя між невідомістю і бажанням розкрити її. Він виникає з двох причин: 1) прагнення персонажів до різної мети; 2) досягнення однієї мети різними шляхами. Важливо в цьому процесі визначити основний предмет конфлікту, тобто за що йде боротьба. Крім того, необхідно пам’ятати, що боротьба повинна розпочатися і завершитися в рамках твору. Інтерес глядача – чим це закінчиться? – має бути задоволеним.

У конфлікті розкривається характер, сутність персонажів. Це складний драматургічний організм, в основі якого завжди лежить боротьба, зіткнення інтересів (" я хочу" персонажів). Основна відмінність драматургічного конфлікту від конфлікту в реальності полягає в тому, що суперечності завжди загострені до крайності. Конфлікт може бути глобальним (історичний, суспільний, державний і т.п.), соціальним (між соціальними, громадськими, виробничими групами) або приватним (персонами, сім'ями і т.п.). Драматургічний конфлікт виникає, розвивається і дозволяється тільки у зіткненні окремих характерів. Конфлікт – це завжди процес. Драматургічний конфлікт зобов'язаний нести в собі, крім загостреності, так само відчуття несподіванки, художньої необхідності та достовірності для глядача. Відчуття художньої необхідності виникає тоді, коли самі несподівані події, ситуації і повороти викликані діями персонажів. Відчуття достовірності досягається точної мотивацією дій персонажів.

За характером конфлікт у драматургії має два типи: антагоністичний, тобто ворожий, непримиренний (трагедія, драма) та неантагоністичний, тобто конфлікт відносно мирного характеру (драма, комедія). За змістом конфлікт поділяється на три типи: світоглядний (філософський), моральний (зустрічається переважно в психологічній драмі), соціально-побутовий.

Конфлікт розвивається в дії. Дія – це усвідомлена цілеспрямована активність, зосереджена на досягненні певної мети, а виявляється вона у словах, вчинках, тобто в драматичній дії. Чому у словах? Саме в драматичному творі, де люди борються, слово є не лише містком між двома діями – воно саме є дією, ритмізованою, поетично перетвореною, іноді незрівнянно гострішою, страшнішою, ніж дія фізична. Адже команда «стріляти» може пролунати не дуже голосно. Завдяки дієвій природі діалогу драма є, водночас, літературним твором і сценічним матеріалом.

Інтрига – складне і напружене сплетіння активних вчинків персонажів як спосіб організації сюжетної дії або фабули; виникає унаслідок гострого зіткнення інтересів і цілеспрямованої, нерідко таємної боротьби героїв. Інтрига – сукупність вчинків персонажів, що долають різного роду перешкоди і конфліктні ситуації; послідовність перипетій, несподіваних подій, надзвичайних положень і обставин, що порушують помірний розвиток дії, додають динамізму, гостроту і цікавість сюжету. Розвиток інтриги завжди супроводжується зіткненнями інтересів, заплутаними відносинами між персонажами, грою випадку і різного роду непорозуміннями, коли одна особа приймається за іншу, як в «Дванадцятій ночі» В. Шекспіра, «Весіллі Фігаро» П. Бомарше або «Ревізорі» Н.В. Гоголя). Творам, у яких є інтрига, властиві концентричні сюжети з переважанням причинно-наслідкових зв'язків, в яких провідну роль відіграють герої авантюрного плану, що домагаються своїх цілей за допомогою всіляких вивертів і хитрощі.

Розвиток інтриги визначає характер дії, рух твору, що закінчується перемогою однієї з протилежних сторін.

У творі може бути кілька інтриг – паралельних або пересічних (наприклад у «Борисі Годунові» Пушкіна інтрига В. Шуйський - Годунов, Самозванець - Марина, Самозванець - Годунов). Розвиток інтриги (або, при складній групировці персонажів, паралельних інтриг) веде або до усунення протиріч, або до створення нових протиріч. У сенсі взаємин дійових осіб інтрига може мати самий різний характер: любовна, політична, пригодницька і т. д.

Сюжет – це розвиток дій у творі, де неодмінно присутні такі елементи дії, як інтрига і колізія. Сюжетні лінії, які проходять крізь усю п'єсу і утворюють її стрижень й опору, називаються головними, а решта – побічними сюжетними лініями. Основою сюжету є конфлікт і наскрізна дія в ньому. Вони є художнім відображенням філософського закону, згідно з яким боротьба протиріч не тільки лежить в основі процесу розвитку всіх явищ, але і необхідно пронизує кожен процес від його початку до його кінця. " Драма повинна бути строго і наскрізь дієва" (Горький). Наскрізна дія – головна діюча пружина твору. Вона спрямована до загальної, центральної ідеї, до «надзавдання» твору (Станіславський). Якщо немає наскрізної дії, всі шматки п'єси існують окремо один від одного, без будь-якої надії ожити (Станіславський). Кожна наскрізна дія в органічному художньому творі має своє контр-дію, яка підсилює наскрізну дію.