В процесі розвитку економічних систем продуктивні сили безперервно удосконалювалися.

Існують основні підходи до сутності, еволюції та структури економічної системи:

1. Формаційний – розвиток суспільства здійснюється шляхом переходу від однієї формації до більш прогресивної. Маркс виділив три найкрупніші формації в ході історичного розвитку суспільства:

- первинна (первіснообщинний та азіатський способи виробництва);

- вторинна (рабство, кріпосництво, капіталізм);

- комуністична (згідно з К. Марксом, історична епоха, що включає в свій склад ряд способів виробництва і основою якого є знищення приватної власності).

Згідно до К. Марксом комунізм складається з двох фаз, нижчою з яких є соціалізм.

У теорії К. Маркса поняттю «Суспільно-економічна формація» належить визначальне значення. Кожна суспільно-економічна формація - особливий соціальний організм, цілісність якого визначена системою взаємозв'язаних специфічних законів. Основа будь-якого соціального організму - спосіб виробництва.

Послідовна зміна суспільно-економічних формацій відбувається в результаті наростання внутрішніх соціально-економічних суперечностей і головного з них - суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Головні риси формаційної теорії - прогресивний характер суспільного розвитку, поступове (від однієї формації до іншої) зростання продуктивних сил, вдосконалення всіх соціально-економічних форм і інститутів, на цій основі - подолання суспільством і окремою людиною залежності від природи і один від одного.

З точки зору формаційної теорії кожна економічна система складається з базису та надбудови.

Економічний базис суспільства - сукупність всіх економічних відносин в даному суспільстві. Базис породжує надбудову

Економічний базис суспільства

Надбудова - це ідеї, теорії, погляди і відповідні їм установи та організації, що породжуються базисом даного суспільства. Кожна формація має власну надбудову.

До надбудови відносяться:

- політичні й правові ідеї;

- філософія, мораль;

- мистецтво;

- релігія;

- держава, політичні партії та ін.

Процес переходу однієї суспільної формації в іншу є ліквідацією віджилих виробничих відносин і утвердженням нових, що дають простір розвиткові продуктивних сил.

2. Цивілізаційний – розвиток суспільства не є прогресивним, а суспільство розвивається шляхом виникнення, розвитку та смерті окремих цивілізацій.

Згідно із Освальдом Шпенглером (1880-1936) цивілізації є замкнутою в собі суттю, не здатною зрозуміти один одного і не виникають одна з іншої. Згідно із Арнольдом Тойнбі (1889-1975) можливо дослідити чіткий взаємозв’язок між цивілізаціями.

Цивілізація - це відносно замкнутий та локальний стан суспільства, що відрізняється спільними релігійними, психологічними, культурними, географічними та іншими ознаками.

В процесі історії людства соціально-економічні системи постійно змінювалися іншими і цей процес є об’єктивною основою розвитку людства. Зміна цивілізацій виглядає наступним чином: неолітична → східно-рабовласницька → антична → ранньофеодальна → передіндустріальна → індустріальна → постіндустріальна. Особливістю переходу від однієї цивілізації до іншої є гуманістична спрямованість.

Силою, що рухає розвиток цивілізації, Тойнбі вважав «творчу меншість» - еліту, яка панує, нав’язуючи свою волю силою.

3. Технологічний – розвиток суспільства пояснюється науково-технічним прогресом. Основоположник підходу, Уолт Ростоу (1916-2003), виділив п’ять стадій зростання:

1) «традиційне суспільство» - близько ¾ виробників зайнято виробництвом їжі;

2) «створення передумов для зростання» - відбуваються технологічні зміни у сільському господарстві, транспорті, торгівлі;

3) «зростання» - різке зростання економічної активності, швидким впровадженням нових технологій у промисловість та сільське господарство;

4) «рух до зрілості» - технічний прогрес у всіх галузях господарства;

5) «високе масове споживання» - удосконалення технологій та перетворення його в суспільство масового споживання.

Економічні відносини - відносини, які об'єктивно складаються, між людьми, що беруть участь в суспільному виробництві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання засобів і результатів праці.

Кожній економічній системі власний свій тип економічних відносин (у Давньому Римі – відносини між лати фундатором та рабом, у Середньовічній Європі – відносини між аристократом та кріпаком, у сучасній системі – відносини між роботодавцем та працівником та ін.).