Соціальна економічна система

Характерні риси:

- пріоритетність захисту прав людини;

- усереднення життєвого рівня;

- спрямування результатів виробництва на соціальні потреби.

Відносини власності є основою економічної системи. З ними пов’язані всі процеси відтворення (рис.)

Розрізняють економічний і правовий юридичний зміст власності.

Власність (як економічна категорія) - система економічних відносин з приводу користування та привласнення результатів виробництва (за чий рахунок, чиєю працею і в чиїх інтересах здійснюється виробництво).

Власність (як юридична категорія) – закріплене в юридичних документах право володіння, розпорядження, користування та захисту своїх прав.

Користування – економічна можливість споживання речі в інтересах користувача.

Володіння – фактичне належність речі певній особі.

Розпорядження – забезпечення свободи дій виробника в рамках певних функцій.

У господарській практиці економічний зміст власності виявляється:

1) у характері з'єднання робочої сили із засобами виробництва;

2) у характері привласнення проведеного продукту;

3) у характері привласнення одержаного доходу;

4) у характері розподілу одержаної вигоди, прибутку;

5) у характері контролю за організацією виробничої господарської діяльності.

У господарській практиці економічний зміст, як правило, має юридично закріплені форми власності, але має місце ситуації, коли економічні відносини власності, що реально склалися, не мають юридичного оформлення і навпаки.

Теорема Рональда Коуза (1910): якщо права власності чітко визначені та трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів буде незмінним та ефективним незалежно від змін у розподілі власності.

Історично найбільш поширеними формами власності є приватна, колективна, суспільна (комунальна) і державна.

Лекція 5. Форми організації суспільного виробництва.

Форми організації суспільного виробництва:

1. Натуральне:

- засновано на громадській власності;

- виробництво - для власного споживання;

- господарство носить замкнений характер;

- має місце тільки природній розподіл праці (за статтю, за віком,...);

- недостатній рівень виробничих сил.

Дія закону збільшення потреб суспільства обумовила необхідність збільшення продуктивності праці для їх задоволення. Базою для зростання продуктивності праці стала спеціалізація виробників та працівників, що призвело до появи поділу праці.

Поділ праці – розподіл виробничих функцій між суб’єктами виробництва. Розрізняють:

1. Загальний поділ праці - виділення великих сфер діяльності: промисловості, сільського господарства, торгівлі, транспорту тощо.

2. Частковий поділ праці - виділення окремих галузей у сферах діяльності (у промисловості - машинобудування, хімічна, харчова тощо, в сільському господарстві - зернове господарство, овочівництво тощо).

3. Одиничний поділ праці - спеціалізація виробництва за фаховою структурою працівників (на слюсарів, зварювальників, техніків тощо).

4. Міжнародний поділ праці - концентрація виготовлення окремих видів товарів у тих країнах, де їх виробництво є економічно вигідним у зв'язку з географічним розташуванням, кліматом, наявністю природних ресурсів, ресурсів праці і капіталу.

2. Просте товарне виробництво:

- засновано на приватній власності;

- використовує власний труд товаровиробника;

- продукти виробляються для продажу;

- обмін здійснюється за формою Т – Г - Т, тобто ціллю є задоволення товаровиробника у інших видах товарів.

3. Всезагальне товарне виробництво:

- засновано переважно на приватній власності;

- використовує найманий труд;

- обмін здійснюється за формою Г - Т - Г’, Г’ = Г + Δ Г.

В результаті переході від простої до товарної форми суспільного виробництва виник товар. Він має дві властивості:

- споживча вартість (цінність);

- мінова вартість.

Споживча вартість - властивість товару задовольнити потреби людини.

Мінова вартість - кількісні пропорції у яких обмінюються різні товари (Т₁=2× Т₂, Т₂=4× Т₃ тощо).

Різні школи висувають свою теорії формування мінової вартості товару:

1. Трудова теорія вартості: вартість визначається витратами суспільної праці, витраченої на його виробництво (СНВП – суспільно-необхідні витрати праці):

Витратна частина трудової теорії вартості визначає вартість товару (W) за формулою:

де С - постійний капітал (перенесена вартість, витрачених у процесі виробництва засобів виробництва);

V - змінний капітал (вартість використаної робочої сили);

m - прибавочна вартість (частина вартості товару, яку отримує власник засобів виробництва);

m’ - норма прибавочної вартості, що показує ступінь використання живої праці.

Згідно із положеннями трудової теорії вартості, вартість товару створюється в процесі труда, коли до вартості засобів виробництва (С) додається знов створена вартість (V + m). При цьому початкові витрати власника засобів виробництва, так званий авансований капітал, складають С + V.

2. Теорія граничної корисності: вартість товару визначається його корисністю. В цьому випадку використовується суб’єктивний підхід за яким ринкова ціна визначається цінністю товару для покупців, виробників та наявною кількістю товару у продажу.

3. Теорія ринкової рівноваги: ринкова вартість товару визначається шляхом взаємодії попиту та пропозиції. Основоположник даної теорії - Альфред Маршалл (1842-1924). На рис.

Точка перетину кривої попиту та пропозиції відображає ринкову ціну (Р*) та обсяг продаж товару.

Теорія ринкової рівноваги припускає можливість відхилень ціни від середньо ринкової (Р*). У випадку, коли ціна перевищує середньо ринкову, на ринку присутній надлишок товару. У протилежному випадку – дефіцит.

4. Теорія трьох факторів виробництва: вартість виробленого товару визначається кількістю витрачених в процесі виробництва факторів виробництва. З точки зору основоположника теорії, Жана-Батиста Сея (1767-1832), в процесі виробництва приймають участь три фактори: праця, земля та капітал. Вартість визначається за формулою:

де С_L – витрати праці;

C_E – витрати землі;

C_K – витрати капіталу.

На форми організації суспільного виробництва значний вплив створює грошові відносини у суспільстві. Існує багато точок зору на сутність грошей:

1. Суб’єктивний підхід: гроші - результат угоди між людьми.

2. Об’єктивний підхід: гроші - особлива форма товару, що виконує роль всезагального еквіваленту і виражає вартість товарів. Їх виникнення пов’язано з розвитком форм вартості:

1) Проста (випадкова): обмін носить випадковий характер - А→ В, де А - відносна форма вартості, В - еквівалентна форма вартості.

2) Повна або розвинена: в якості еквіваленту виступають товари, що найчастіше з’являються на ринку - А→ В, С, D, E,..., де А - відносна форма вартості, В, С, D, E - еквівалентна форма вартості.

3) Всезагальна: роль еквіваленту закріплюється за одним товаром - В, С, D, E,...→ А, де А - еквівалентна форма вартості, В, С, D, E - відносна форма вартості.

4) Грошова: роль товару-еквіваленту виконують гроші.

3. Сучасна економічна теорія: гроші - це те що виконує функції грошей:

- міра вартості: за допомогою грошей можна вимірять вартість товарів та послуг;

- засіб обігу: гроші виступають у якості посередника у процесі Т – Г - Т;

- засіб платежу: гроші функціонують поза галуззю обігу та використовуються для погашення заборгованості, виплат заробітної плати, сплати податків тощо;

- засіб накопичення: гроші можна накопичувати завдяки їх можливості зберігати свою вартість без втрат;

- світові гроші: гроші повинні бути визнані у інших країнах, виконувати роль загального еквіваленту.

Вартість грошам надає їх рідкість, прийнятність, зручність та те що вони є законним платіжним засобом.