Наступ царату на автономію України. Остаточна ліквідація гетьманського правління.

У 1722 р. після Скоропадського було утворено Малоросійську колегію (до 1727) у складі 6 офіцерів російських полків, на чолі з бригадиром Вельяміновим. Повноваження: Мали наглядати за діяльністю гетьмана, генеральної та полкової старшини, контролювали встановлення та стягання податків до царської скарбниці, розквартирування російських солдатів і офіцерів в Україні, здійснювала контроль за діяльністю Генеральної канцелярії і т.к. Відновлення гетьманства було спричинене напруженістю у російсько-турецьких відносинах. Данило Апостол(1727-1734). Правління гетьманського уряду (1734 – 1750), яка складалась з 3 росіян і 3 українців. Відзначалась влада нехтуванням прав усіх верств українського народу, погіршенням економічного становища, загостренням внутрішньох ситуації. Відновлено з причини напружених російсько-турецьких відносин. Кирило Розумовський (1750-1764) У 1764 р. К. Розумовського змусили подати прохання про відставку. Натомість Петра Рум’янцева призначили генерал-губернатором Лівобережжя. Виконувати свої функції Рум’янцеву допомагала друга Малоросійська колегія (складалась з 4 російських урядовців та 4 старшин): жорстоко карались всілякі прояви автономізму; слухняним пропонували спокусливі посади в імператорському уряді, обіцяли зрівняти у статусі з російським дворянством.

Слобожанщина постійно зазнавала централізаторського й русифікаторського тиску, але особливо у 60-х рр.: протягом 1763-64 рр Сумський, Охтирський, Харківський, Острозький та Ізюмський полки реорганізували на регулярні гусарські. У 1765 р царський уряд скасував полково-сотенний устрій Слобожанщини. Натомість з’явилась Слобідсько-Українська губернія, яку у 1780 р. реформували у Харківське намісництво. У 1775 р. Відбулась і ліквідація Запорізької Січі. Причини: висока ймовірність унезалежнення Запоріжжя; побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством; відпала потреба; У 1781 царська влада ліквідувала в Лівобережній Україні полково-адміністративний уряд. З’явились три намісництва – Новгород-Сіверське, Чернігівське й Київське. У 1783 р. замість славетних козацьких полків утворили 10 кавалерійських регулярних (Україна втратила власні збройні сили). Це все зумовило знищення автономії Гетьманщини.

44. Геополітичні зміни в Східній Європі кінця 18 ст. та їх наслідки. У Російські імперії шляхом скасування Гетьманщини було утворено 3 губернії: Київська, Полтавська, Чернігівська. З території Слобожанщини – Харківську губернію (місцеве дворянство швидко русифікувалось). З території колишньої Січі було утворено Катеринославську, Таврійську й Херсонську губернії. Щодо Криму, то 1783 Кримське ханство було ліквідовано, її землі відійшли до Росії. У кінці 18 ст. розбудовуються міста: Одеса (1794), Херсон, Севастополь, Маріуполь.

У Польщі у 1768 р. Барська конфедерація (виступ проти короля) співпав із Коліївищною (очолене Гонтою і Залізняком, який хотів відновити полково-сотенний устрій). Поширилось на Корсунь, Черкаси, Умань, Смілу, Канів, дійшло до Волині й Поділля. Катерина II відправляє війська, щоб придушити Коліївщину: Гонту – страчено, Залізняка – у Сибір. Це показало слабкість Польщі і послугувало привідом для її поділу: 1 поділ 1772 р. – Українську територію отримала Австрія, Росія – нічого; 2 поділ 1793 р. – Росія отримала правобережну Україну без Волині; 3 поділ 1795 р. – Російська імперія отримала Волинь. Наслідок: Річ Посполита припинила своє існування. Було утворено ще 3 губернії: Київська, Волинська, Подільска. Всього 9 губерній. Державну владу в них здійснювали губернатори котрих призначав і звільняв цар. Для зміцнення влади губернаторів створювалися на військовий зразок ще й генерал-губернаторства: Полтавське й Чернігівське, Новоросійсько-Бессарабське та Київське. Таким чином Східна Україна, Південна, Центральна, частково Правобережна (Волинь, Холмщина, Підляшшя, Полісся та Поділля) ввійшли до складу Російської імперії; Галичина, Буковина й Закарпаття – до складу Австрійської. Найбільші міста України 19 ст: Одеса, Київ, Бердичів, Харків

Щодо адміністративно-територіального устрою українських земель, які були під владою Австро-Угорської імперії, на цих землях було запроваджено загальноприйняту в державі централізовану систему управління. В Галичині адміністративний апарат краю до 1849 р. очолював губернатор, а пізніше намісник, на Буковині після 1849 р. — президент крайового управління. Містами управляли магістрати (до 1870 p.), а пізніше — міські ради як органи самоврядування. На Закарпатті адміністрацію в комітетах очолювали жупани.

45. Українське національне Відродження в кінці XVIII – на початку XIX ст. Особливості українського Відродження: 1) На території Гетьманщини не було великого захоплення фольклором 2) Відродження почалось в Наддніпрянщині (Підросійській Україні). З середини 19 с. центр – Галичина 3) Провідною верствою відродження є греко-католицьке духовенство, а не інтелігенція. 4) Тут відродження було ініційовано з гори, урядовими рефорами.

1 етап, академічний (кінець 18 ст. - 1840): - Невеличка групка інтелектуалів починає збирати фольклорні та історичні пам’ятки – Друкуються перші твори живою народною мовою – Друкуються перші українські періодичні видання, збірки пісень – Формується українська національна ідентичність (носій цієї ідентичності – не народ, а дворянство, духовенство). Події: праці Каменьского «Історія малої Росії», «На території Західної України» Д. Зубрицького. Збірки пісень: Максимович «Історичні пісні і думи», «Граматика» Павловського. Періодичні видання: «Український альманах», «Запорожская старина». Діяльність масонських товариств, літературних гуртків, клерикального товариства, діяльність Руської трійці (1833-1837). Заснування університетів: Львівський (1784), Харківський (1805), Святого Володимира (1834).

46. Руська трійця. Діяльність Руської трійці (1833 – 1837) – нелегальне літературне просвітницьке угрупування, членами якої були студенти Львівського університету: Шашкевич, Вагилевич, Головацький. Вони читали й обговорювали прочитане, дискутували й завжди говорили лише українською мовою. Саме за це їх спольщені товариші називали Руською трійцею. Входили і інші однодумці. Мета: поширення української національної свідомості і розширення сфери вживання української мови. Починають ходити в народ, записувати пісні. Шашкевич підготував першу читанку для діточок. Всі троє проповідували українською мовою. Видали декілька літературних збірок, серед яких – «Русалка Дністрова» 1837 р. стараннями Головацького, яка була надрукована в Будапешті. В ній були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривале героїчне минуле, заняття і побут, культуру українського народу. Трійцю заарештували у 1837 р. і трійця припинила свою діяльність.

47. Кирило-Мефодієвське братство. (1846 – 1847) Виникло у Києві на початку січня 1846. Увійшло близько 12 осіб. Мета: утворення вільної федерації слов’янських народів. У складі КМБ: різночинці й селяни: Шевченко, М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, П. Куліш та інші. Поділялись на радикалів (Шевченко, Гулак) та помірковані (Куліш, Костомаров). В 1846 перетворилось на політичну організацію. Документи\програми: 1) «Книгя буття українського народу» Костомарова, яка мала за мету підняти слов’ян на боротьбу, заявлялось, що через свою демократичність Україна колись прокинеться. 2) «Статут слов’янського братства Св. Кирила та Мефодія» Білозерського, яка складалась з 2 частин: в «Головних ідеях» вказувалось, що метою слов’ян повинно стати їх політичне об’єднання в федерацію, серед «Головних правил» є думка, що головне – просвітницька діяльність (ходити в народ, пропагувати навчання, слов’янської єдності). У березні-квітні 1847 р. КМБ було розгромлене жандармами, 9 чоловік заарештовано.

Значення: вперше розробили політичну програму й відкидали насильство в досягненні мети.

48. Соціальо-економічний розвиток України в XIX ст. Зх. Україна: - Провідна галузь економіки – с\г – Характерна риса: малоземелля – Більшість землі належало поміщикам – Землеробство було екстенсивним вівсяно-ямінного напрямку – На території Закарпаття – виноградарство, садівництво й тютюнництво, тваринництво – Еміграція (700-800 тис) – Промисловість займалась видобутком і первинною обробкою сировини – Серед основних галузей промисловості: шкіряна, соляна, нафтова, озокеритна, лісопильна – у 30-40 рр. з’являється мануфактурне виробництво (тютюнові, паперові, набуває значення цукроваріння) – 70-80 рр. модернізація (формування фабрично-заводської промисловості) – Велика питома вага іноземного капіталу (австрійський, американський) – В 1860 рр починають будувати залізниці (перша залізниця Львів – Перемишль 1861) – Перший трамвайчик був відкритий у Львові в Австрії. Підсумок: Земля була арграрно-сировинним придатком; промисловість розвивалась не рівномірно; підприємці не мали пільг. Наддніпрянщина: - Економіка зберігала аграрний характер – З початку 19 ст. збільшується товарність економіки; збільшуються посівні площі – Вирощували технічні культури: льон, конопля, цукровий буряк, картопля – Вирощували городні культури: гарбуз, диня – Південь України став славитись сушінням і маринуванням фруктів – Розвивається чумацький промисл – Селяни займались промислами: гончарне, лоцманство – З 30х рр..перші механізми: сіялки, молотарки, віялки, але в поміщицьких господарствах – Поміщики почали здавати в аренду землю – Еміграція – На Пд. України виготовляли шовк, водяні та повітряні млини – В 30х рр. модернізація, формування фабрично-заводської промисловості – Провідна галузь у перш. пол. 19 ст. – цукрова промисловість, поступово вугледобувна, металургійна – Швидка урбанізація – В 80 х рр. – бурхливо розвивається важка промисловість – Виникають монополістичні об'єднання (синдикати) – Велика питома вага іноземного капіталу – Нерівномірність розвитку регіонів – Розвивається кілька індустріальних районів (Донецький, Криворізький, Нікопольський) – На Пд. і в Центрі – машинобудівні центри – В сер. 19 ст. реалізація товарів відбувалась через ринки і ярмарки – Перша залізниця – Одеса- Балта 1866 – Трамвайчик в Рос. Імперії 1892 р – З’являється будівництво житла по квартирах – З 80 х рр. – починають будуватись електростанції.

49. Соціально-економічні реформи урядів Австріїї кінця 18 – середини 19 ст. Реформи Марії-Терезії (1740-1780) та Йосифа II (1780-1790): 1) Аграрна реформа (1780-82): було скасовано кріпацтво (панщина залишалась). Селянин мав відпрацьовувати 30 днів на рік. Мав право судитись з поміщиком. Було зафіксовано розміри селянських і панських землеволодінь. 2 ) Податкова реформа 1789: розмір податків не повинен був перевищувати 30% прибутку. 3) Релігійна реформа 1781: Всі конфесії і релігії були урівнені в правах між собою. Греко-католицькі священики отримали шляхетські права й платню. 4) Освітня реформа 1774: Загальна початкова освіта для всіх. Школи мали утримувати місцеві громади. Було засновано Барбареум – семінарію, яка надавала вищої освіти. 5) Адміністративна реформа: було ліквідовано польський устрій, в містах – органи самоврядування, а в селах – представники старост. Далі Леопольд II (1790 – 1792) і Франц II (1792 – 1835) – стали на шлях контр реформи: була відновлена панщина, зросли селянські повинності. У решті решт 1848 р. – хвиля революцій. Україна одна з перших підтримала її (хотіли автономію Галичини). У 1848 Фердінанд I проголосив конституцію, яка передбачала надання громадянам свободи, слова, друку, зборів. Скасував панщину. Освітня реформа: Українська мова ставала обов’язким предметом в гімназіях. Було відкрито кафедру української мови і літератури в Львівському університетові (очолював Головацький). Політична реформа: Запроваджувався парламент – Рейхстаг. У виборах брали участь всі громадяни Австрії. Значення: Українці почали брати участь у політичній діяльності.

50. Соціально-економічні реформи уряду Росії другої половини 19 – поч. 20 ст. 1) Селянська 1861 р: «Положення про селян» і Маніфест, які скасовували кріпацтво і панщину (хоча селяни все рівно відбували рекрутчину, сплачували подушний податок і т.к.) 2) Земська реформа 1864: Запроваджувались земства (органи місцевого самоврядування), які організовували агрономічну службу, здійснювали просвітницьку роботу серед селян, займались дорогами, медициною (були засновані посади земських лікарів), засновували с\г школи, вели науково-дослідницьку роботу. 3) Судова реформа 1864 р.: - Незалежність, гласність, змагальність суду (з’явився адвокат, суд присяжних). 4) Освітня реформа 1864 р: вводилась єдина система початкової освіти (встановлювались навчальні програми, однакові для всіх), створювались гімназії для всіх, передбачалась автономія університетів, було дозволено приватну вищу освіту для жінок. 5) Міська реформа 1870 р.: Створювались міські думи. Думи обирали виконавчий орган – міську управу (на чолі з головою). Займались благоустроєм міст, торгівлею, промисловістю, охороною здоров’я та освітою. 6) Військові реформи: Створювались військові округи. Скорочувався термін служби (з 25 до 6-7). Загальна військова повинність. Переозброєння армії. 7) Фінансова реформа (1860 – 1897): Було створено державний банк з правом кредитування. Створювався державний контроль, який контролював бюджетні витрати. Була сформована більш-менш чітка податкова система. Було запроваджено червінці. 8) Аграрна реформа Столипіна ( який хотів створити заможного селянина, підвищити ефективність с\г виробництва, віришити проблему аграрного перенаселеня: - Було зруйновано общину (дозволено вільний вихід з неї). Створення відрубів і хуторів. Було закріплено селянські землі у приватну власність. Переселення малоземельних селян (в Сибір, Казахстан), селяни отримували кредити на придбання землі.

51. Українське національне відродження: культурно-освітній та політичний етапи (1845 – 1917) 2 етап, культурно-освітній (1840 р – кінець 19 ст): - Створюються громадсько-політичні організації, наукові товариства, публікуються численні періодичні видання – Відбувається перехід від збирання матеріалів, які підтверджують існування українського народу до перетворення їх в систему ідей – Інтелігенція бореться за українську мову – Національна ідентичність поширюється на широке коло українців – Зароджується ідея політичної самостійності. Події: Кирило-Мефодіївське братство (1846 – 1847), перша політична організація в Зх Україні 1848 – «Головна руська рада», яка вимагала поділу Галичини на польську й українські частини. Наукові інституції (Наукове товариство ім.. Шевченка (1892)). Виникає «Просвіта» 1868. Видання «Кобзаря» Шевченка 1860 р. Громади старі й молоді, займались просвітницькою діяльністю.

3 етап, політичний ( кінець 19 ст – 1917 (1991)): - Формування політичних партій – Масові форми національного, політичного й соціального руху – Зародження ідеї самостійної України. Події: Перша політична партія 1900 р. в Наддніпрянській Україні в Харкові – Революційна українська партія (РУП). Засновники: Д. Антонович, Єфремов, Петлюра, Міхновський, Русов. Всі партії були автономістськими, за винятком однієї – НУП (нац. укр. партія), яке очолював Міхновський. Партія виступала на незалежність України з самого початку. В Західній Україні перша політична партія 1890 р. – РУРП (Русько-українська радикальна партія), засновниками якої стали Франко і Павлик. Братство Тарасівців виступало за ідею повної державної незалежності України. Не створили партії

52. Українське питання напередодні та під час I світової війни. Плани щодо України: Російська імперія планувала захопити землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Австро-Угорська імперія прагнула зміцнити позиції в Західній Україні, приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля. Німеччина сподівлась розширити території за рахунок українських земель Сходу і Півдня. Південний Схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід. Неоднозначно зустріла звістку про війну українська громадськість: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією. 1 серпня 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду на чолі з Левицьким, яка ставила за мету охороняти інтереси українського народу в Австрії. Рада створила військову організацію - Легіон Українських січових стрільців - військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців. 14 серпня 1914 р. емігрантами з Наддніпрянської України було засновано СВУ, цілі якого: створити незалежну українську державу та підтримувати Австро-Угорщину проти Росії. (Дмитро Донцов). В Наддніпрянщині: по-різному поставились до війни. Нейтральну позицію зайняв ТУП (Грушевський, Єфремов, Чикаленко), які в 1916 р. видали декларацію «Наша платформа». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні (стаття Петлюри «Війна та українці»); інші на чолі з В. Винниченком засудили війну, вважаючи її імперіалістичною («Геть війну!» «Хай живе автономна Україна»); ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз.

53. Україна в роки I світової війни. 1 серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким. Завдання Ради - охороняти інтереси українського народу в Австрії. Рада створила військову організацію - Легіон Українських січових стрільців для боротьби з російським військом. Воєнні дії: Німеччина завдала основного удару по Франції, через що змушена була обмежитись на Сх. фронті оборонними діями. Росія почала наступ великими силами практично одночасно на обох фронтах: Пн-Зх. – проти Німеччини і Пд-Зх – проти Австро-Угорщини. 23 серпня 1914 р. – розгорнулась Галицька битва. Завершилась поразкою австро-угорських військ. Після окупації Галичини російськими військами і призначення генерал-губернатором графа О. Бобринського почалася русифікація - всі українські установи, бібліотеки, школи закривалися, скрізь запроваджувалися російські закони й мова. Почалися арешти. Заарештовано митрополита Андрея Шептицького та ін. Але у квітні 1915 р. почався наступ німецько-австрійських військ на Галичину, і відповідно - відступ російської армії, вже в липні вся Галичина і значна частина Волині були в руках німців. Відхід російської армії із Західної України під тиском німецьких військ не приніс полегшення українцям. Людей виселяли, села палили, щоб залишити ворогові пустелю. У травні 1916 р., на вимогу союзників, російські війська південно-західного фронту під проводом генерала А. Брусилова завдали тяжких поразок австрійській армії і зайняли широку смугу Галичини (без Львова) та Північної Буковини. Влітку 1917 р. відбувся невдалий наступ російських військ. Одразу – контрнаступ айстро-німецьких військ => повернення Зх. Земель. 1918 р –закінчення війни. Бойовий шлях УСС: вересень 1914 р – захист Верецького й Ужоцького перевалу, квітень 1915 р. – гора Маківка, літо-осінь 1915 – над річкою Стрипою, осінь 1916 – в районі г. Лисоня, літо 1917 – біля с. Конюхів.. Для України війна мала братовбивчий характер, негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення.

54. Політика Центральної Ради: від автономії до незалежності. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) в Києві в приміщенні українського клубу «Родина» 4 (17) березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних організацій. Цього ж дня було оголошено про створення УЦР. 20 березня обрано голову - Грушевський, заступників голови — С. Єфремов і В. Винниченко. квітень 1917 – організація полку ім.. Хмельницького, 5-8 травня – I Всеукраїнський військовий з'їзд. 1-й Всеукраїнський селянський з’їзд відкрився 10 червня 1917, де було оголошено і перший універсал: проголошення автономії України; об’єднання з Росією передбачалось на федеративних засадах; управління Україною мають здійснювати всенародні укр. збори. 16 (3) липня – II Універсал: ЦР повинна поповнитися представниками нац. меншин; утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд; ЦР починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України; Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду. III Універсал (7 листопада 1917), зумовлений боротьбою за владу між більшовиками, ТУ і ЦР після більшовицького перевороту: Проголошення Української Народної Республіки як автономної частини Російської Республіки без більшовицького уряду. Юрисдикція УНР поширювалась на 9 українських губерній. Нарешті через поразку у війні з більшовицькою Росією, загрозу захоплення Києва військами Червоної Армії, прагнення в критичний момент об’єднати всі нац. сили заради спасіння УНР – 9 січня 1918 р IV Універсал: УНР проголошувалась повністю незалежною, демократичною державою. Причини падіння: небажання і невміння створити збройні сили, утопізм соціально-економічного законодавства (в аграрній схемі особливо)

55. Брестський мирний договір та його наслідки. Брестський мирний договір - мирний договір між УНР з одного боку, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня 1918 у Бресті. Причини: 1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М.Муравйова, Р.Берзіка та І.Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії. 2. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру. 3. Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою. Умови: - Стан війни між державами німецько-австрійського блоку і УН припинився – Німеччина й Австро-Угорщинами ставали союзниками УНР – Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язались надати допомогу УНР у відновленні контролю над усією територією держави – УНР взяла на себе зобов’язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 илн пудів худоби живою вагою, а також картоплю, цукор, сало, інші продукти харчування та сировину і т.к. Наслідки: Брестський мирний договір був великим успіхом тогочасної української дипломатії, адже заклав фундамент міжнародно-правовому визнанню Української Народної Республіки як незалежної країни. На деякий час врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Проте неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

56. Українська держава гетьмана П. Скоропадського. 29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, в українських землях виник гетьманат «Українська держава». Державний переворот був узгоджений з представниками німецької військової адміністрації. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони. Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Призначав отамана Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. Основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія, старе чиновництво, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соц.-екон. політику гетьманського уряду, яка вела до поглиблення розколу. Спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня до 12 годин, заборона страйків сприяли формуванню опозиції. У липні—серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху. У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині - селянська боротьба проти гетьманщини. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон. Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві, формування організованої опозиції.

57. Директорія УНР. Акт Злуки УНР і ЗУНР. Директорія УНР - найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Володимир Винниченко - голова Директорії (14 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року). Симон Петлюра - Головний Отаман; голова Директорії (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року). Політика Директорії: 1. Прийнята постанова про звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників (частину з них притягнули до судової відповідальності) 2. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборних прав і планував установити національний варіант ряднської влади. 3. Владу на місцях передбачалось передати Трудовим радам селян, робітників й трудової інтелігенції, законодавчу владу – Трудовому конгресу. 4. Продекларовано вилучення землі у поміщиків без викупу. Поміщикам було обіцяно виплатити компенсації. За землевласниками залишались будинки, племінна худоба, виноградники тощо. 5. Оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам. Конфіскації не підлягали землі іноземців. 6. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Не вдалось налагодити стосунки з Радянською Росією, країнами Антанти, Польщею. Наслідки політики: Директорія залишилась без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників, без яких неможливе нормальне існування державного апарату; здійснюючи перебудову всіх структур гетьманської держави, уряд Директорії не мав чіткого уявлення, чим їх замінити; поміщики і буржуазія були незадоволені політикою Директорії, які ігнорували їх станові інтереси; розгортання отаманщини; єврейські погроми; захоплення півдня України військами Антанти; розмежування у стані українських партій – членів Директорії; встановлення радянського контролю. 22 січня 1919 р. – у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР (президент – Петрушевич) (остання стала Західною областю УНР (ЗоУНР). Історичне значення полягає в тому, що вперше за багато років український народ зробив спробу об’єднатись в єдину державу й будувати власну національну державність.

58. Становлення радянської влади на Україні. Встановлення більшовицької радянської влади в Україні відбулося при зовнішньому збройному втручанні з боку комуністичної Росії. Після ультиматуму 4 грудня 1917 р. Центральній Раді більшовицькі війська наступного дня розпочали наступ на територію УНР і 8 грудня зайняли Харків. Там, під захистом московських багнетів, зібрався I Всеукраїнський з'їзд Рад, повністю контрольований Москвою, і 12 грудня 1917 р. резолюцією " Про організацію влади в Україні" проголосив в Українській Народній Республіці радянську владу. Одночасно обрано вищий розпорядчий і законодавчий орган влади на період між з'їздами Рад - Центральний виконавчий комітет на чолі з Ю. Медведєвим. ЦВК 17 грудня сформував уряд - Народний Секретаріат у складі 11 секретарств, який очолив М. Скрипник. Місцевими органами радянської влади проголошувалися губернські, повітові, волосні, сільські та міські ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та надзвичайні органи влади - ревкоми, реввійськревкоми, надзвичайні комісії. Перша радянська влада протрималася до березня 1918 р., коли більшовицьку армію витіснили з України німецько-австрійські війська, які відновили УНР. Вже в умовах кризи гетьманського режиму, 28 листопада 1918 р. більшовики створили в Курську Тимчасовий робітничо-селянський уряд України а чолі з Ю. П'ятаковим. За допомоги російських радянських військ цей уряд 6 січня 1918 р. захопив Харків, проголосив Україну соціалістичною радянською республікою - УСРР, декларувавши її федерацію з Росією. 29 січня ЦВК, який очолював В. Затонський, призначив новий уряд - Раду Народних Комісарів і голову Раднаркому - X. Раковського. Місцевими органами влади залишилися ради, ревкоми та створені комітети бідноти. Означену державну структуру закріпила Конституція УСРР, прийнята 14 березня 1919 р. В умовах денікінської окупації України, витіснені звідси більшовики створили в Москві 11 грудня 1919 р. Всеукраїнський революційний комітет, який перебрав на себе найвищу законодавчу та виконавчу владу в УСРР. Очолював Г. Петровський. У кінці лютого 1920 p., після вигнання денікінців і чергового встановлення радянської влади, відновили діяльність ВУЦВК, Раднарком та місцеві органи більшовицької диктатури. В Україні остаточно встановилася радянська влада.

59. Формування СРСР: основні тенденції. І етап (червень 1919 – грудень 1920 р.) – утворення воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову „Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії” II етап (грудень 1920 – грудень 1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії – Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. І хоча формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взятий на централізацію курс посилювався. У цей час об’єднаними і керованими центром були вже не 5, як у попередній період, а 7 наркоматів. Спільний орган – Центральний Виконавчий Комітет. III етап (грудень 1922 – травень 1925 р.) – утворення СРСР, проект основ Конституції СРСР. 30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР. Раковський вирішив підняти питання в Москві про майбутню долю 4 республік. Було створено комісію, яка ознайомилась з 3 проектами: 1) Сталіна: проект «Автономія». Передбачалось, що майбутня держава буде єдиною, а Україна – просто автономний круг 2) Леніна: «Федерація». Республіки рівноправні, але деякі питання вирішує тільки центр. 3) Рковського: «Конфедерація» - об’єднання з суверенними правами. Переміг проект Леніна (по суті – Сталіна). Запроваджувалася діяльність наркоматів 3 типів – злитих, об’єднаних і автономних. В січні 1924 р. на ІІ з’їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР (гарантувала право на вихід). У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

60. Нова економічна політика: досягнення і проблеми. Суть НЕПу: скасувати попередні заходи, політику «воєнного комунізму». Фінанси та торгівля: -поновлення вільної торгівлі; -введення державних подаків, платні за транспорт, комунальні послуги; -випуск конвертованого червонця; поступове вилучення старих грошових знаків. Промисловість: -продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств; -дозвіл на оренду та використання найманої праці; -об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок; -скасування загальної трудової повинності; -перехід від зрівняльної до відрядної зарплатні; -дозвіл на створення концесій. Сільське господарство: скасування продрозкладки, введення продподатку; -дозвіл на оренду землі; -дозвіл використовувати найману працю; -розвиток різних форм кооперації; -скасування кругової поруки. Особливості НЕПу в Україні: -НЕП в Україні був запроваджений пізніше, ніж у Росії (у 1923р); -введення НЕПу в умовах голоду 1921-1923 рр., що відсунуло нормалізацію становища а сільській місцевості на рік-півтора; -висока ставка продподатку(на третину); -застосування репресивних заходів при вилученні продподатку; -широка підтримка українським населенням заходів НЕПу. Результати НЕПу: -зростання господарчої ініціативи, зацікавленості у результатах праці, що призвело до підвищення продуктивності праці; -швидкі темпи відбудови народного господарства країни; -ножиці цін; -конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою, незмінність авторитарного характеру політичної системи породжували сумніви щодо тривалості НЕПу. Подолано голод. НЕП було згорнуто. Привід: хлібозаготівельна компанія 1927-28 рр (починається ж колективізація на селі).