Недільне чування на Синаї і в Палестині – відвідини Ніла Мосхом та Софронієм

Житіє преп. Сави та всі інші джерела про палестинське монашество (на відміну від джерел про єгипетське монашество) не подають жодних даних про богослужіння. Пояснити це можна тільки тим, що в палестинських монастирях дотримувались звичайного чину богослужіння, чину світських церков, як це прямо відомо про сирійсько-месопотамські монастирі.

Чин світських церков уже в V ст. був досить близьким до нинішнього. На вечірні: псалом 140, ектенії велика і просительна, Світе Тихий, Сподоби Господи, Нині отпущаєши. На утрені: псалом 62 і 50, деякі старозавітні і новозавітні пісні, хвалитні псалми, Слава во вишніх Богу, ці ж ектенії. До цих незмінних частин приєднувався ряд пісень-тропарів, відповідно до дня, та старозавітні й новозавітні читання. Такий порядок мало богослужіння в церквах Сирії і Палестини. Саме палестинське монашество вважається родоначальником нинішнього уставу.

У цей, уже сформований чин богослужіння, монашеству треба було вставити лише Псалтир, настільну книгу для інока. Цю вставку можна було зробити шляхом розширення існуючого досі псалтирного елементу в богослужінні (цим шляхом пішов устав Західної церкви), або ж не торкаючи цей елемент вставляти псалтир в богослужіння зовнішнім способом, роблячи з нього немовби особливу іночеську службу на звичайному світському богослужінні. Цим другим шляхом пішли східні устави системою катизм і канону (біблійні пісні).

Про те, як ця прибавка напочатку відбувалася, маємо дорогоцінні відомості з VI ст.: в розповіді про відвідини синайського авви Ніла палестинськими ченцями Йоаном Мосхом, автором „Лугу Духовного”, та Софронієм, майбутнім Єрусалимським патріархом. Відвідини відбулися близько 606 р. Розповідь збереглася в деяких древніх патериках і в Нікона Чорногорця.

„Розповідали нам авва Йоан і авва Софроній: перед св. неділею пішли ми до авви Ніла на гору Синайську. Старець перебував на вершині гори з двома учнями. Оскільки ми прийшли на вечірню, то старець почав: Слава Отцю і інше, а після того як промовили Блажен і Господи воззвах без тропарів, Світе тихий і Сподоби, почали Нині отпущаєши і інше. По закінченні вечірні він запропонував нам трапезу.

Після трапези ми почали канон і після шести псалмів проказавши Отче наш іже єси на небесіх, почали псалми на розспів. І коли промовили першу статію на 50 псалмів, старець почав Отче наш іже єси на небесіх, послання почав промовляти старець. 50 Господи помилуй, коли ж сіли, один з учнів його прочитав соборне послання Якова. Вставши ми розпочали другу статію на 50 псалмів і по виконанні 50 псалмів він дав іншому братові і той прочитав з тієї ж книги соборне послання Петрове. І вставши розпочали третю статію і по виконанні 150 псалмів, проказавши Отче наш і Господи помилуй, сіли, і старець дав мені книгу, і я прочитав соборне Йоанове.

І вставши почали пісні Мойсеєві тихо на розспів без тропарів. Ані на третій пісні, ані на шостій не робили междопіснія (μ ε σ ώ δ ι ο ν). Після Отче наш і Господи помилуй промовивши хвалитні без тропарів, почали Слава во вишніх, Вірую в єдиного Бога, Отче наш і Господи помилуй. Старець же додав: Сину і Слове Божий Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас, і допоможи, і спаси душі наші. Сказавши Амінь, ми сіли.

І я говорю старцю: „Чому, авва, не дотримуєтесь чину католицької і апостольської церкви? ” І говорить мені старець: „Той, хто не дотримується чину католицької і апостольської церкви нехай буде анафема і в цьому віці, і в будучому”. І я говорю йому: „Як же ти не проказуєш на вечірні св. неділі ані на Господи воззвах тропарів, ані на Світе тихий тропаря, ані на Сподоби Господи тропаря, ані на каноні Бог Господь, ані на стихословіях псалмів катизм недільних, ані на піснях трьох отроків тропарів, ані на Величит (на Євангелії) Всякоє диханіє, ані на славословії Воскресеніє Спасово? ”

На запитання відвідувачів старець відповів, що причиною таких відступів від загального церковного уставу в його молитовному правилі є те, що він не має ніякого священного сану. „Усе, що ти назвав, є справою читця і співця, піддиякона і пресвітера, і взагалі тих, які мають рукоположення. А тим, хто не має рукоположення не слід дерзати на це. Для того церковний чин поставляє читця і співця, піддияконів і пресвітерів.

Співця – щоб співати і починати зі співом, гласом і піснею, щоб перед-настановляти людей на Святий Боже, прокімени, заспіви, вівтарні і на вихід Св. Таїн Іже херувими та причасні.

Читця – на паремії, пророчі й апостольські книги.

Піддияконів і дияконів – щоб служити жертовникові.

Пресвітерів – щоб священнодіяти, звершувати і хрестити.

Запитаю і я вас, „главизну церковну”, скажіть мені: у божественних службах, на вечірніх моліннях, на нічних чуваннях, на ранкових служіннях хто повинен заспівувати та зачинати Алилуя, заспіви, сідальні, читання, антифони?

Ми сказали йому: читці, співці, піддиякони. Старець сказав: правильно ви сказали. А на великі празники та у святі неділі хто повинен починати Бог Господь, початок канону, у міжпіснях трьох отроків, на Всякоє диханіє, на славословіє Воскресеніє Спасово єже хвалим та на кінці канону? Ми сказали йому: це справа пресвітерів; ми так прийняли у церковному переданні, щоб це виголошували ієреї.

Потім старець додав, що він таким чином не відкидає церковного чину, а навпаки своїм поступуванням виражає особливе благоговіння до церковного чину, дивлячись на нього як на щось аналогічне до небесної ієрархії. Старець також зауважив мимохідь, що мовчальникам, які плачуть над своїми гріхами, не годиться виконувати тропарі. Але повторив, що не співає їх головно тому, що, на його думку, ті, що співають, захоплюють священство як царі Озія та Оза, які підтримали падаючий ковчег. Якщо хтось непоставлений виголошує під час молитви в церкві, в келії чи поза келією псалми з піснею та словом, а люди вкінці стихам приспівують гласом і співом із прокіменів та вівтарних заспівів, то такий захоплює сам себе поставляє на співця, читця і піддиякона”.

Ця розповідь дає нам уяву відразу про три типи тодішнього богослужіння:

1) синайське відшельницьке – монаший Синай був духовним сином Єгипту;

2) палестинське монастирське богослужіння;

3) катедрально-парохіяльне богослужіння.

Перший тип богослужіння описано детально. Про склад другого типу можна робити висновки на основі того, що в першому викликає здивування відвідувачів: їм здається дивним відсутність тропарів на Господи воззвах (стихир), на Світе тихий (прокімена), на Сподоби Господи (стиховних стихир); відтак відсутність Бог Господь „на початку канону” (утрені), недільних сідальних, междопіснія на 3 і 6 піснях (сідальних чи чогось подібного), потім відсутність тропарів на біблійних піснях, особливо на пісні трьох отроків і на Величит (сьогодні це 8 і 9 пісні канону), відсутність Всякоє диханіє та недільної пісні Воскресеніє Спасово єже хвалим на славословії.

Отже, у палестинських і інших монастирях, усе це вже було.

Дуже цінні вказівки подає нам ця розповідь про катедрально-парохіяльне, світське богослужіння; цінні тому, що інших відомостей про це богослужіння з цієї епохи не збереглося.

За розповіддю це богослужіння зводилось головно до співу: співалися очевидно мистецькими і складними наспівами

а) псалми;

б) прокімени і відповідні стихи до них: алилуя, антифони, Бог Господь, Всякоє диханіє;

в) стихири, сідальні, тропарі.

Співати усе це починав співець перед вівтарем, за яким народ підспівував відомі стихи. Святкове богослужіння відрізнялося від буденного 1) складом – наприклад: замість Бог Господь співали Алилуя; 2) виконавцям – на буденному найважливіші частини починали співати співці, читці, піддиякони, а на святковому – священики. Піддиякони виступають головно як співці. Читання виконується майже аналогічно зі співом.

Усе це ознаки так званого пісненного послідованія, детальні чини якого збереглися з IX і наступних століть. Його сутність полягала в урочистому співі псалмів, антифонів, прокіменів, невеликих стихів, у частих молитвах (широка участь священика в богослужінні) і в народному виконуванні різних приспівів до псалмів.

Пісненне послідованіє, особливо в такому вигляді, як його представляє ця розповідь, має багато спільного з тодішнім західним богослужінням. Такою спільною рисою була мала кількість пісень християнського творіння, тобто панування біблійного матеріалу. На цілому богослужінні бувала одна, дві таких пісні (тропарі), гімни. Однак богослужіння на батьківщині авторів цієї розповіді стоїть уже на переході до пізнішого, тобто сьогоднішнього типу: у ньому багато пісень християнського творіння: стихири, сідальні, тропарі до канону.