В. Часи та повечеріє у Студійських уставах

Однією з особливостей студійських типіконів (слідом за Іпотипосом та Діатипосом) під впливом уставу св. Софії є скасування часів у неділі та свята, навіть на малі свята.

Студійсько-Олексіївський устав переповнений заувагою „порознь часом” (скасування часів). Західні та Евергетидський типікони просто мовчать про часи. Криптоферратський робить крок до єрусалимської практики, вказуючи в деякі свята замість 1-го часу після утрені співати „відпустительний” (тропар) тричі, а сам час звершувати кожному приватно. 3-й і 6-й часи з блаженними свята пресвітери „співають одягаючись” на литію перед літургією.

Сицилійський типікон у Великий піст подає пісненні часи однопсалмні з великою ектенією після псалма, трьома малими ектеніями на антифонах катизми і просительною ектенією після тропаря і читання, та з молитвами священика.

Щодо повечерія студійські устави представляють таку ж розмаїтість і коливання, як єрусалимські. Служба повечерія співпадає у двох типах уставів.

Лише Евергетидський устав, слідом за Діатипосом і під впливом уставу Великої церкви, крім повечерій (про які він згадує тільки перед неділями, перед святами Різдва і Богоявлення та у великий піст) подає щодня паннихиду. Вона складається з 1-го або 2-х канонів, сідальних по 3 пісні і кондака по 6 пісні; перед каноном – псалом 50, а після нього трисвяте, тропар і ектенія. У Великий піст, а можливо взагалі в будень, ця паннихида з'єднувалася з вечірнею. Перед святами вона передувала утрені, маючи після себе ще читання. Отож, паннихида з читанням та утреня складали „чування” (α γ ρ υ π ν ί α). Цим Евергетидський устав зближався з Єрусалимським, до якого він тяжіє і в інших випадках.

12. Єрусалимський устав. Никон Чорногорець [cxxxi] [131]

Перша згадка про існування та поширення на сході типіконів за чином Палестинської лаври св. Сави походить з XI ст. Про них згадує Никон Чорногорець.

Никон Чорногорець, родом з Константинополя, прийняв іночество у Раїфському монастирі на Синаї, де згодом став наставником та ігуменом. Через невдоволення братії був змушений відійти в Чорногорський монастир (на Чорній горі біля Антіохії), де також став ігуменом. Чорногорський монастир зазнав руйнувань від турків (1085) та від хрестоносців (1098), після чого Никон повернувся знову до Раїфського монастиря. Він зробив великий вклад у розвиток уставу та дуже спричинився до заміни студійського уставу єрусалимським. Його найважливіші твори: „Пандект” („Збірник”) – твір канонічного змісту, і „Тактикон” („Устав”) богослужбовий та монастрисько-дисциплінарний.

„Пандекти” й „Тактикон” користувалися великою повагою в древній Русі, багато їхнього матеріалу ввійшло до „Кормчої”. Вийшли друком слов’янською мовою в Острозі (1645), Почаєві (1795), Москві (1859).

Спонуканий неладом в тодішніх монастирях (непокора настоятелям, прагнення келіотства, як такого, що дає більше свободи, розбіжність богослужбових чинів), Никон задумав надати письмовий посібник для іноків, „Тактикон” – типікон зведений через звірення різних уставів.

Никон зауважив існування багатьох уставів: Великої церкви, студійського, єрусалимського, Святогорського (Афонського), уставу Антіохійської патріархії, монастиря св. Авксенія і ін., не згадуючи вже про древні правила преп. Пахомія, Василія, Касіяна. Значні розбіжністі були не тільки між уставами, але й навіть поміж різними редакціями одного уставу: „различнії типики студійскіє і ієрусалимскіє прочтох і собрах, і несогласишася єдин ко другому, ніже студійский со друзім студійским, ні ієрусалимский с друзім ієрусалимским”.

Щоб розв’язати свої недорозуміння, Никон звернувся до отців обителі св. Сави і за їхньою порадою „попекохся о древнім ієрусалимстім” типику. Ігумен цієї обителі послав його за справним записом єрусалимського типика в Лаодикею, бо в лаврі св. Сави керувались усним типіконом. Розповідає Никон: „у Спаса в Лаодикії обрітохом у книгоположниці типик сокровен древній Ієрусалимский, єго же блаженний Никодим, бивший ігумен св. Сави, ізложи митрополиту Лаодикійскому із начала, і той взях, яко віси, і імам зді у святаго Симеона чудотворца (на черной горі), іже хощут от него преписуют. Друзії же вся, яко же рехом, неісправлени обрітошася і не сравняются с древнім. Такожде і студійскія обрітох типики различни, і ніже тії сравняются друг другу; і ради несравненія сего і паче же яко ні от Божественних писаній іміяху свидітельства нікая, но точію глаголюще сице: яко сотворяєм се і се”.

Таким чином Никон віддає перевагу єрусалимському уставу над студійським: 1) через можливість користуватися його древнім і повним записом; 2) через те, що єрусалимський устав опирає свої приписи на „Божественні писання”, а студійські не подають мотивування. Наприклад: єрусалимський устав подає строгіші правила посту, згідні з правилами св. апостолів, соборів і древніх подвижників (наприклад: про недозволенність посту в середу і п’ятницю на свята, про час дозволу посту у велику суботу).

Зважаючи на такі переваги єрусалимського типікону, Никон дбав про його поширення і свій зведений устав („Типик”, „Тактикон”) пише в дусі єрусалимського уставу, відзначаючи все-таки місцями і студійську практику, а іноді запозичаючи приписи зі Святогорського типікону.

Дисциплінарну частину Никонового „Типика” згодом внесли у слов'янські записи єрусалимського уставу; вона існує і в нинішньому нашому типіконі.