Характер богослужіння добового циклу за єрусалимським уставом

На противагу до студійських єрусалимські устави подають структуру вечірні й утрені ідентичну з теперішньою. Частково це пояснюється пізнішим віком цих уставів. Проте ця структура збігається з Святогробським типіконом IX ст.[cxxxii][132], залишаючись подекуди вірнішою церковній практиці IV-V ст., ніж студійський устав. Так єрусалимський устав подає литії (як у Сильвії), чування, які були в IV-V ст. декілька раз на рік.

Отож, перша особливість єрусалимського уставу – це більша, у порівнянні зі студійським уставом, нерухомість, незмінність і вірність древності у богослужіннях добового циклу. Ця особливість сприяла перевазі єрусалимського уставу над студійським.

Друга перевага єрусалимського уставу над студійським, з християнсько-аскетичної точки зору – це більша тривалість церковного богослужіння. У цьому єрусалимський устав залишається вірним традиціям древнього подвижництва.

Вірність традиціям древнього подвижництва також проявляється у більшій строгості єрусалимського уставу щодо постів.

Часи єрусалимський устав подає щоденно і не скасовує їх на свята.

На вечірні й утрені єрусалимський устав призначає більшу кількість катизм, ніж студійський. На утрені їх завжди на одну більше, ніж за студійським уставом, за винятком Великого посту, суботи, неділі і свят, коли кількість катизм в обох уставах однакова. Якщо згадати, що в іноків на сході колись була тенденція до виспіву цілого псалтиря кожної доби (відвідини Ніла Синайського), то і ця особливість єрусалимського уставу свідчить про більшу вірність традиціям подвижництва.

Єрусалимський устав подає також більшу кількість стихир і тропарів. На Господи воззвах він допускає 10 стихир, а на каноні звичайно 14, а іноді 16 стихів, ірмосів і тропарів, тоді як за студійськими уставами на Господи воззвах найбільше 9 стихир, а на каноні найбільше тропарів 14, а звичайно – 12.

Під впливом саме подвижницької практики зі звичайними для неї цілонічними молитвами єрусалимський устав замість прийнятої віддавна лише досвітньої утрені для неділь і свят запровадив чування.

У зв'язку з тим же духом подвижництва в єрусалимському уставі і пісненне спрощення богослужіння. Тут відпадають вимоги студійського уставу, які склалися як спадщина пісненного послідованія, про особливе, мелодійне виконання катизм, іпакоїв і т.п. Зрештою, у грецькому рукописі Єрусалимського Типика, і навіть у друкованих його виданнях XVI ст., зустрічається відгомін особливого виконання за Студійсько-Олексіївським уставом першої Слави 19 катизми (134–136), третьої Слави 20 катизми (148–150) та другої Слави 7-ї катизми (49-50): „треба знати, що в усі п'ятниці, коли трапляється Бог Господь, співаємо полієлей з його алилуяріями незмінно на глас дня; якщо ж трапляється Алилуя, то співається просто..., і псалом 49 співаємо завжди на глас 6, як і останній антифон Хваліте Господа з небес (148–150). Якщо Бог Господь, то на псалом 149 міняється наспів, а на псалом 150 проказуємо Слава.

Св. Земля, вотчина єрусалимського уставу, породила ще одну його особливість – литії, які призначаються на кожну вечірню й утреню, як це було в єрусалимській практиці ще в IV-V ст.

Батьківщина цього уставу спонукала сильніше переживати події свята. Це сформувало в єрусалимському уставі набагато різкіше розрізнення поміж буденним та святковим богослужіннями в порівнянні зі студійським.

Це розрізнення полягає в чуваннях, в додаванні на святковій службі полієлею та у Великому славослов’ї. Студійський устав лише заміняв на свята одні пісненні катизми іншими пісненними. Велике славословіє – це у єрусалимському уставі спеціальний термін на позначення зовсім іншого закінчення утрені на свята, на відміну від буднів. Воно означає перестановку молитви Сподоби Господи у зв'язок з Великим славословієм і злиття стихир на стиховні з хвалитними стихирами.