Загальні зауваження щодо перекладу

Сучасна теорія перекладу визначає еквівалентність як максимальну ідентичність усіх рівнів змісту оригінального й перекладного текстів. Виходячи з цього, перекладач повинен ставити своєю кінцевою метою досягнення максимального ступеня еквівалентності на кожному з п'яти рівнів: мовних знаків; висловлення; повідомлення; опису ситуації; мети комунікації. Слід зазначити, що ступінь еквівалентності на кожному з вказаних рівнів щоразу обмежується необхідністю забезпечення еквівалентності на вищих рівнях. Тому обов'язковою для всіх видів перекладу визнається лише максимальна еквівалентність мети комунікації.

Але забезпечити еквівалентність цього найвищого рівня не можна, якщо не враховувати правильної відповідності інших рівнів, аж до рівня мовного знака, на який власне й спирається ця багаторівнева ієрархія. До того ж, обговорюючи проблему точності перекладу, треба пам'ятати, що оскільки йдеться про переклад художнього твору, який має ще й певну естетичну цінність, важливо передати якомога точніше не тільки зміст, але й форму оригіналу, а також його стильові особливості. Стосовно рівня мовного знака або рівня висловлювання, то саме у рецензованих перекладах найчастіше й зустрічаються випадки розбіжності з текстом оригіналу. Це, звичайно, викликане не лише тим об'єктивним фактом, що позначаючи ті самі денотати, різні мови досить часто виходять з їх неоднакових властивостей і сторін. Справу ускладнює те, що неоднакові властивості денотатів можуть співіснувати з їх ідентичними сторонами, які не відображаються мовними засобами. До того ж в одній з цих мов (у мові перекладу або в мові оригіналу) таке слово може мати певні стилістичні особливості (або конотації), відсутні в будь-якій іншій мові.

Будь-який переклад – це відтворення конкретного повідомлення, що виражене однією мовою, способами іншої мови або ж «перекодування» Переклад часто розділяють на форми виконання – усний та письмовий та на сфери знань, до яких належить повідомлення (юридичний, медичний, біологічний та ін.) Тут мова піде виключно про письмові переклади юридичних документів чи скорочено юридичний переклад. Всі поради будуть подаватися на прикладі перекладу з англійської на українську. Юридичний переклад має декілька особливостей, на котрі потрібно звернути увагу. По-перше, юридичні документи, як правило, мають чітко визначену форму, яка має бути збережена під час виконання перекладу. Часто саме стійкість форми та стандартність багатьох часин тотожних документів дозволяє спеціалістам оперативно знаходити необхідну інформацію. По друге, велика кількість сталих виразів (формулювань) в юридичних документах перетворює їх переклад в пошук їх відповідностей в іншій мові (мові перекладу).

Золоте правило перекладу можна сформулювати приблизно так: «Думай про свого читача!» Іншими словами, успішним є тільки той переклад, який зрозумілий адресатові. Саме це має стати одним з пріоритетів під час перевірки та редагування перекладу. Іноді не буде зайвим навіть збільшити його за рахунок додаткових пояснень для того, аби забезпечити адекватне сприйняття та розуміння читачем.

В Україні не існує офіційних вимог щодо оформлення юридичного перекладу (винятком є практика оформлення нотаріального засвідчення підпису перекладача. А даремно, оскільки правильне оформлення перекладу полегшує читачеві (у більшості випадків не знайомому з мовою оригіналу) роботу з перекладеним документом. Саме тому було б варто прийняти деякі правила юридичного перекладу, які розповсюджені закордоном.

Переклад має бути дзеркальним відображенням оригіналу. Жоден напис в документі не неповинен бути не перекладений. Необхідно обов’язково перекладати написи на печатках, штампах, штемпелях, бланках. Як правило, переклад печатки чи штампа оформлюється таким чином (Печатка: напис на печатці). Взагалі, будь-яка примітка чи інший текст, що є в оригіналі чи оформлений в оригіналі особливим чином (наприклад, напис на печатці чи штампі, підпис від руки на печатному тексті) необхідно брати в дужки. Переклад відповідних частин документу необхідно розміщати на тому ж місці, де вони розміщені в оригіналі (у центрі, всередині тексту, за текстом). Більше того, часто перекладачі навіть більше турбуються про читача та перекладають навіть відомі йому зображення, що можуть бути незрозумілі читачеві.

Переклад має забезпечити орієнтацію читача в документі. Відомо, що український переклад, в силу відмінностей між мовами, як правило, є більшим за обсягом, ніж англійський оригінал.

Така різниця в обсягах призводить до того, що розміщення відповідних частин тексту на сторінці є неоднаковим, а звідси можлива плутанина. Ось чому ознакою турботи про читача буде помітка про те, якій сторінці оригіналу відповідає сторінка перекладу, що зазвичай робиться угорі кожної сторінки.

Як правило, переклад нової сторінки починають з нового аркушу. У випадку, якщо якась частина оригіналу незрозуміла, перекладач має зробити відповідну помітку в перекладі (наприклад, (підпис нерозбірливий)).

Звичайно, не варто абсолютизувати ці правила. Переклад – це завжди творчий процес, котрий залежить від конкретних обставин справи. Так, якщо документ готується на двох мовах та обидва варіанти будуть підписані та засвідчені печатками, то доцільно буде розмістити ці версії на одній сторінці (у 2 колонки). При цьому текст варто розмістити таким чином, щоб початки тотожних абзаців обох версій була на одній лінії. Тексти печаток, штампів, підписів у цьому випадку не перекладаються. (Між іншим, підписання таких двомовних документів дозволяє зекономити на легалізації та перекладі цих документів у майбутньому).

Під час перекладу реквізитів документу, не варто забувати, що остаточний текст має відповідати правилам мови, на яку виконується переклад. Саме різниця конкретних правилах різних мов і є причиною перекладацьких помилок. Розглянемо тільки найтиповіші з них:

1) розміщення реквізитів;

В українському діловодстві ряд реквізитів конкретних офіційних документів розміщується чи оформлюється не так, як в англійській, а саме:

· Назву адресата в Україні пишуть зверху справа, а в Англії – зверху зліва;

· Підпис в Україні ставлять між назвою посади та прізвищем посередині документа, а в Англії над прізвищем, під якою пишуть назву посади зліва;

· Параграфи в основному тексті документу в Україні починаються з відступу, а в Англії – без відступу – найтиповіша помилка під час перекладу більшості документів;

· Якщо документ виконаний на бланку, дату в Англії ставлять угорі документу справа від назви адресата, а в Україні – часто внизу зліва напроти назви особи, що підписує документ. Наприклад:

Англійською

With best regards,
(Signature)
Lukyanchuk P.V.
Director

Українською

З повагою,
Директор (Підпис) Лук’янчук П.В.

Варто відмітити, що різниці в розміщенні реквізитів, як правило, дотримуються тоді, коли виконується переклад оригінального документа, написаного тільки однією мовою. Під час підготовки двомовного документу зазвичай розміщення реквізитів диктується правилами однієї з мов (як правило тієї, якій надається перевага під час тлумачення документа).

У випадку розміщення на одній із сторінок обох текстів двомовного документу у дві колонки, зазвичай у правій колонці розміщають текст основної мови (чи мови нотаріального засвідчення документу), а у лівому – іншої мови.

2) переклад дат;

Під час перекладу дат необхідно звертати увагу на ключові розбіжності між мовами. Наприклад, в англійській мові після написання року цифрами чи буквами слово «рік» (у відповідному відмінку, тобто «року» чи «році») не ставиться, замість цього в українській мові є нормою написання року цифрами або буквами разом із словом «рік» у відповідному відмінку чи скорочено «р». Цього правила не притримуються у випадку скороченого написання дати, наприклад: 20.11.2003. чи 08/10/99. У цьому разі необхідно звернути увагу та те, що в американському варіанті англійської мови, під час датування спочатку вказується місяць, потім число, наприклад: 12/31/2003 в англійській мові (особливо в ї американському варіанті) нормою є написання місяця перед днем, що не є характерним для української мови, в якій прийнятий зворотній порядок написання дат. Наприклад, англійською December 12, 2001, українською 12 грудня 2001 року. В англійській мові, на відміну від української, назви місяця ти тижня пишуть з великої літери. Наприклад, англійською «On Monday, 12 June 1991...», українською «У понеділок, 12 червня 1991 року...»

3) переклад особистих імен

Саме при передачі власних імен та географічних назв найбільш виразно проявляється тенденція до встановлення еквівалентів. Існує три способи передачі власних назв у перекладі: транслітерація, транскрипція або транскрибування та калькування.

При транслітерації іноземні власні імена та географічні назви передаються буквами українського алфавіту без врахування особливостей вимови: Hull – Гуль, Walter – Вальтер, Worchester – Ворчестер, Hudson – Гудзон

Правила транслітерації встановлюються спеціальними стандартами. Міжнародним стандартом ISO 9: 1995 Information and documentation -- Transliteration of Cyrillic characters into Latin characters -- Slavic and non-Slavic languages, встановленим Міжнародною організацією стандартизації (International Organization for Standardization – ISO), встановлені правила передачі власних імен та географічних назв мов, які користуються кирилицею, латинським шрифтом. Приклад цієї таблиці можна знайти за адресою https://kodeks.uni-bamberg.de/AKSL/Schrift/Transliteration.htm

Однак, слід зазначити, що у практичному застосуванні при передачі тої чи іншої назви конкретною мовою часто спостерігається відхід від цього стандарту. Так, наприклад, українські літери ч, ш, щ згідно зі стандартом ISO 9: 1995 потрібно передавати літерами č, š, та буквосполученням š č відповідно: Щаденко – Š č adenko, Шевченко – Š evč enko. Але при передачі українських власних імен конкретними мовами частіше застосовуються відповідні словосполучення, характерні для цих мов. Так, в каталозі Бібліотеки Конгресу США поряд з англійською транслітерацією прізвища Т.Г. Шевченка Shevchenko зустрічається німецький варіант Schewtschenko, французький Chevtchenko та польський Szewczenko.

Комісією української правничої термінології Верховної Ради України розроблено обов'язковий для використання у правничих та офіційних текстах стандарт транслітерації українських власних імен та географічних назв літерами та буквосполученнями латинського алфавіту. Цю транслітераційну таблицю можна знайти за адресою https://www.rada.kiev.ua/translit.

Для передачі іншомовних назв та імен українською мовою велику допомогу можуть надати різні довідники. Найголовніші правила щодо правопису слов’янських прізвищ такі:

1. Російський звук е, польські іе, болгарський і сербський е, чеські е, ĕ після приголосних передаються літерою е: Алекс а ндров, Бест у жев, Вельг о рський, Венг е ров, Весел о вський, Держ а він, Кузнец о в, Л е рмонтов, О зеров, Петр о в, Степ а нов, Тург е нєв, Ф е дін, Шмель о ва; Б е лич, Брон е вський, В е слав, Зал е ський, Мечисл а в, Міцк е вич, Міч а тек, Н е дич, Седл а чек, Сенк е вич, Серак о вський, Ц е нкий, Ч а пек.

2. Російський звук е передається літерою є в таких випадках:

а) На початку слів: Євдок и мов, Євтуш е вський, Єг о ров, Єл а нський, Єлиз а ров, Єрш о в, Єф и мов.

б) У середині слів після голосного та при роздільній вимові після приголосного: Берд я єв, Буєр а ков, Верес а єв, Гул я єв, Досто є вський, Іс а єнков; Ал я б’єв, Афан а сьєв, Григ о р’єв, Євг е ньєва, Зин о в’єв.

в) Після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських прізвищ: Л о мтєв, Медв е дєв, М’ я тлєв, Тимір я зєв; Алекс є єв, Веден є єв, Горд є єв, Матв є єв, Мендел є єв, але: М у ромцев, Нехор о шев, П и сарев, Подь я чев, Усв я тцев; Андр е єв, Аракч е єв, Мац е єв, Плеще є в, а також у болгарських: Б о тев, Др у мев і под.

г) Коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Бєл і нський, Зв є рєв, Лєск о в, Мєст е чкін, Нас є дкін, Пєшк о вський, Р є пін, Стол є тов, Твердохл є бов.

3. Ё. Російська літера ё передається:

а) Сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення й+о: Й о лкін; Бугай о в, Воробй о ва, Окай о мов, Соловй о в.

б) Через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає сполучення м’якого приголосного з о: Алфь о ров, Верь о вкін, Дь о рнов, Король о в, Новось о лов, Семь о ркін, Ть о ркін. Але у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишемо е: Арт е мов, Сем е нов, Ф е доров і т. ін.

в) Через о під наголосом після ч, щ: Грач о в, Лихач о в, Пугач о в, Щипач о в.

4. Польське сполучення літер іо передається:

а) Сполученням літер йо після б, п, в, м, ф: Голембй о вський, Мйод о вич, Пйотр о вський.

б) Через ьо після м’яких приголосних: Ань о лек, Генсь о рський, Козьол е цький.

5. И (І) передається переважно через и в прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення и – і (болгарська, сербська та ін.): Вел и чков, Ж и вков, Хр и стов; Б е лич, Кар а джич, Мил е тич, Р а дич, Я гич; але через ї після голосного: Р а їч, Ст о їч та через і – на початку слова: Ікон о мов, Іл і єв; І вич, Ігнат о вич.

У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається:

а) Через і на початку слова та після приголосного: Івашк е вич, Звол і нський, Л і нда, Міцк е вич; І ндра, Є длічка, Міч а тек.

б) Через и після шиплячих і в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович): Бжоз о вич, Коз и цький, Конопн и цька, Коп е рник, Ceнк е вич, Ш и мчак; Г а влик, Ж и жка, М і клошич, Ф у чик.

6. Російська літера и передається:

а) Літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Ігн а тов, Ігн а тьєв, Іс а єв; Баг і ров, Гаг а рін, Міч у рін, П у шкін.

б) Літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (після ь та апострофа): В о їнов, Г у р’їн, Ізма ї лов, Іль ї н.

в) Літерою и:

1) Після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Г а ршин, Г у щин, Дор о жин, Л у чин, Цец и лін, Ч и чиков, Ш и шкін, Щигл о в; це стосується й прізвищ інших народів: Абаш и дзе, Вашингт о н, Джигархан я н, Жильєр о н, Тажиб а єв; Цицер о н, Чиков а ні тощо; також Чингісх а н, але перед голосним пишеться і: Жіон о, Тиці а н.

2) У прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської мов та інших слов’янських мов: Бор и сов, Ботв и нник, Вав и ловський, Виногр а дов, Гл и нка, Дан и лов, Казим и рський, Кантем и р, Кир и лов, Кисель о в, Мир о нов, Митроф а нов, М и шкін, Ник и форов, Одинц о в, Пивов а ров, Пил я єв, П и сарев, Смирн о в, Тимоф є єв, Тит о в, Тихом и ров, але: Нік і тін, Нікол а єв, Філ і ппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських.

3) У префіксі при: Приб и лкін, Прив а лов, Пр и швін.

4) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Б є ликов, Г о лик, Кот е льников, Кр у тиков, Н о виков; Гн і дич, Григор о вич, Кул и нич, Станюк о вич, Трубла є вич; Гол и цин, Пал и цин; Рад и щев, Тат и щев.

7. Російську літеру ы (польську, чеську, словацьку у) передається літерою и: Крут и х, Мал и цин, Рибак о в, Циганк о в, Черниш о в; Висп я нський, Пташ и нський; М а сарик.

8. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного – через -ий, після м’якого приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я: Б є лий, З о ркий, Кр а йній; Б є ла, Горов а, Кр а йня. Закінчення -ой передається через -ой: Донськ о й, Полев о й, Толст о й.

Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських -ý, польських -у, болгарських -и передаються через -ий: Б я лий, Г а ртний, Гул я шкий, Н е врлий, Н е єдлий, Н о вотний, П а лацький.

9. Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Ал я б’єв, Ар е ф’єв, Водоп’ я нов, В’ я льцева, Григ о р’єв, Зах а р’їн, Луб’ я нцев, Лук’ я нов, Пом’ял о вський, Прок о ф’єв, Рум’ я нцев, Ю р’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробй о в, Соловй о в.

Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бяд у ля, Пяс е цький, Р ю мін.

10.

а) Знак м’якшення пишеться в прізвищах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

1) Перед я, ю, є, ї: Дь я конов, Панкр а тьєв, Третьяк о в, Пол о зьєв, Сал а сьєв, Уль я нов, Іль ю шин, Ан а ньїн.

2) Перед приголосними: В о льнов, Коньк о в.

3) У кінці слова: Лось, С о боль.

Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишемо: Д я гилев, З я брєв, Ляпун о в, Цявл о вський, Тюм е нєв.

б) Твердий кінцевий приголосний ц у прізвищах із суфіксом -ець пом’якшується: Гл у ховець, Скит а лець.

У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Кл а узевіц, Л і фшиц, М о ріц.

Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

Е. Російська літера е передається через е: Б е здна, Верхо я нськ, Вор о неж, Зеленод о льськ, Новочерк а ськ, Туапс е; Ветл у га, Л е на, Н е ва, Он е га, П і нега, П е нза, Т е рек, Шексн а.

Але інколи е передається через є:

а) На початку слова: Євпат о рія, Єйськ, Єл е ць, Єніс е й, Єрев а н; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єг о р’євськ, Колг у єв, Пось є т.

б) Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: м о ре Л а птєвих, Л е жнєво, але: Плещ е єво, Ржев, мис Рум’ я нцева.

в) Коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Б є жецьк, Б є лгород, Бєл о во, Бєлор є цьк, Благов є щенськ, Желєзнов о дськ, Ор є хово-З у єво.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Араб а тська стрілка, Б і ла, оз. Б і ле, Білов е зька П у ща, В і тка, Лісн а, Негор і ле, Піщ а не, Сінн е, С і рий мис, Цілиногр а д і под. Це стосується і польського іа: Б і ла Підл я ська, Білост о к тощо.

Польське й чеське е, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається: Б е льце, К е льце; К о шице, Л і дице, П а рдубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закоп а не має форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за його зразком: Закоп а не, Закоп а ного, Закоп а ному й т. д.

2. Літера ё передається:

а) Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Й о лкіно, Соловй о во.

б) Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежнь о ва, р. Олень о к, але: р. Бер е зова, Ор е л.

в) Через о під наголосом після ч, щ: Рогач о во, Сич о вка, Щ о кіно.

Літера э передається через е: Ельбр у с, Ельт о н, Е мба, Ест о нія.

И. Літера и передається:

а) Через і або ї:

1) Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Бат у мі, Бородін о, В і тебськ, В о ткінськ, Іг а рка, Іж е вськ, Ірк у тськ, К і нешма, П о ті, С о чі, Сух у мі, Чел я бінськ; Двін а, оз. Ільм е нь, Індиг і рка, Ірт и ш, оз. Селіг е р.

2) Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зіла ї р, Кута ї сі, Тр о їцьк, Ан а ньїно, М а р’їно.

У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березин а, Гус и не О зеро, Дуд и нка, Ж а бинка, Карп и нськ, Крут и нське, Пр а вдинськ (докладніше про правопис и див. нижче).

б) Російське и передається через и:

1) Після ж, ч, ш, і ц перед приголосним: Жиг а лово, Ж и здра, Жил а Кос а; А чинськ, Н а льчик, Чирч и к; Єг о ршино, Іш и м, Кам и шин, Т у шино; Щигр и; Цимл я нська.

2) У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гавр и лово, Дан и лов, Дм и тров, Мих а йловське; але Нікол а євськ-на-Ам у рі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).

І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово.

3) У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виногр а дово, Кислов о дськ, Клин, Кр и чев, Кур и льські остров и, Л и пецьк, Лихосл а вль, Т и хвін, Тихор є цьк.

4) У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивост о к, П’ятиг о рськ, Семипал а тинськ.

5) У префіксі при -: Прив о лжя, Прим о р’я, Прик у мськ.

6) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зим о вники, Туп и к; Борович і, Кот е льнич, Осип о вичі, У глич; Бр о нниці, Гл и виці, оз. Колв и цьке, Лухов и ці; Мит и щі, Рт и щево.

7) У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березник и, Вал у йки, Г о рки, але Жигул і (бо тут м’яка основа).

8) У словах Сиб і р, Симб і рськ і похідних від них (наприклад, Новосиб і рськ).

Ы. Літера ы передається через и: В и кса, В и терга, Ірт и ш, С и зрань, Сиктивк а р, Чебокс а ри, Ш а хти.

У словах: Рос і я, рос і йський, Білор у сь, білор у ський приголосний с не подвоюється.