Сучасно українська наука і освіта: досягнення і перспективи.

Складовою духовної культури, формою суспільної свідомості є наука. Від радянських часів Україна отримала порівняно високий науковий потенціал. Так, загальна чисельність наукових кадрів у 1994 р. була вдвічі більшою, ніж у Франції, й становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. - доктори і кандидати наук. У 1994 р. науковий центр України -Академія наук України - отримала статус національної. Що ж до науко­вого комплексу республіки, то тут налічується понад 1300 різноманітних установ - науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, архівів, музеїв, бібліотек. Все більше зростає кількість прямих угод про спів­робітництво між зарубіжними і українськими науковими центрами.

Однак, останнім часом деякі інститути НАН України втратили майже половину свого наукового потенціалу. Висококваліфіковані кадри все частіше від'їжджають на постійну роботу в інститути Російської академії наук або в наукові інститути західних країн. Спостерігається значний «відплив» генетиків, біохіміків, фізіологів та представників інших нау­кових напрямів. Тільки протягом 1991-2000 рр. з України виїхало 8 тисяч вчених вищої кваліфікації (академіків, докторів наук, кандидатів наук). У зв'язку з останнім все більше поширюється факт старіння наукових кадрів. Якщо ще у 1995 р. середній вік академіків НАН України складав 68, 7 років, то у 2005 р. - 71, 7 років. Той самий показник стосовно докторів наук становив у 1995 р. 55, 1 років, у 2005 р. - 60, 7 років. Через брак коштів скорочується фінансування фундаментальних досліджень. Вони поступаються місцем прикладним, що може привести до значного відставання від інших країн на магістральних наукових напрямах.

У 90-х роках ХХ - на початку ХХІ ст. у НАН України створено більше чотирьох десятків нових напрямків гуманітарних досліджень. З'явилися інститути сходознавства, української мови, східноєвропейських дослід­жень, української археографії і джерелознавства. В Інституті історії України (директор - В.Смолій) у зазначений період йшла активна робота з написання фундаментальних праць з історії українського наро­ду. У галузі гуманітарних наук плідно розвивається співробітництво з ученими західної діаспори. Вагомий внесок у розвиток науки внесли Б.Гаврилишин, Т.Гунчак, Б.Кравченко, О.Пріцак.

19 червня 1999 р. в м. Болонья (Італія) від імені урядів 29 країн Єв­ропи міністрами освіти підписано «Болонську декларацію», у якій були сформульовані вимоги та критерії до національних систем вищої освіти у світлі утворення єдиного європейського освітньо-наукового простору до 2010 р. У 2005 р. до Болонського процесу приєдналася Україна, що відповідно поставило перед нашою країною нові завдання. Значним кроком для подальшого розвитку вищої освіти України стало прийняття Верховною Радою України Закону «Про вищу освіту» (2002 р.).

Отже, протягом періоду незалежності відбулися важливі, іноді до­корінні зміни у науково-освітній сфері. Успадкувавши від радянського ладу потужну освітню систему, українське суспільство спробувало відійти від стереотипів, догм, штампів радянської науки і освіти. Однак, пара­лельно відбувалося неухильне падіння якості освіти, старіння кваліфі­кованих наукових і викладацьких кадрів, стагнація у сфері педагогічних інновацій, занепад матеріально-технічної бази освіти і науки, хронічне недофінансування цих сфер. Значною мірою проблеми освіти і науки породжені або браком системної стратегії щодо їх розвитку, або неспро­можністю держави такі стратегії реалізовувати. У порівнянні з так званим «матеріальним виробництвом» освіта і наука, на жаль, й досі вважаються другорядними.