Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса

Методологія дослідження Дж. Коммонса характеризується твердженням] про примат права над економікою. Юридичні процедури він вважав єдино ефек-| тивними для налагодження соціального миру і погашення конфліктів у суспільстві. У праці " Правові основи капіталізму" Дж. Коммонс зазначив, що, на його думку, суспільство є системою юридичних норм і правових інститутів. Він заперечував існування класів і визнавав наявність лише " професійних груп, які можуть співробітничати шляхом здійснення державою реформ у галузі законодавства і створення уряду, представленого лідерами " колективних інституцій".
Дж. Коммонс вважав, що саме через юридичну процедуру, через суди регулюються економічні відносини у суспільстві. Такий підхід яскраво виявляється Джон Роджерс Коммонс (1862—1945) — відомий американський економіст, один із головних представників раннього інституціоналізму — був нащадком стародавнього роду з Середнього Заходу, сином квакера. Навчався у ряді університетів США, посаду професора одержав в університеті штату Індіана, працював спочатку викладачем, а потім перейшов на практичну роботу до промислової комісії. Дж. Коммонс повернувся до викладацької роботи у Вісконсинському університеті та до плідної наукової діяльності.
Дж. Коммонс репрезентував соціально-правовий різновид інституціоналізму, і тому був тісно пов'язаний з американськими профспілками, служив юридичним і економічним консультантом Американської федерації праці. Для його поглядів було характерне твердження про примат права над економікою. Систему своїх економічних поглядів він виклав у роботах " Розподіл багатства" (1893), " Правові основи капіталізму" (1924), " Інституціональна економіка, її місце в політичній економії" (1934), " Економічна теорія колективних дій" (видана посмертно у 1950 p.).
Дж. Коммонса пов'язувала з Т. Вебленом загальна основа теоретичних поглядів, яка полягала в тому, що вони обидва віддавали перевагу аналізу позаекономічних факторів суспільного розвитку. Однак, на відміну від Т. Веблена, який пріоритетним вважав психологічні та біологічні фактори, Дж. Коммонс на перше місце виніс аналіз юридично-правових інститутів, ставши лідером соціально-правового інституціоналізму.
Ще одна особливість Дж. Коммонса, як економіста-теоретика полягала в тому, що свою систему теоретичних поглядів він тісно пов'язував з їх реалізацією у практичній діяльності. Поряд з викладацькою та науково-дослідною роботою Дж. Коммонс підтримував широкі зв'язки з профспілками, працював економічним та юридичним консультантом Американської федерації праці. Він активно співпрацював із адміністрацією президента Ф.Д. Рузвельта. Під час здійснення в США " Нового курсу" Дж. Коммонс брав активну участь у розробці ряду законопроектів, зокрема прийнятого у 1935 р. Акта про соціальну захищеність, що заклав основи сучасної системи пенсійного забезпечення в США.
Зв'язок наукової роботи Дж. Коммонса з розвитком американського робітничого руху виявлявся і в тому, що за його ініціативою і за безпосередньої участі була написана чотиритомна " Історія праці у Сполучених Штатах" (1918— 1919). Дж. Коммонс здійснив глибокий аналіз таких колективних інституцій, як сім'я, профспілки, торгові об'єднання, виробничі корпорації, держава та ін. Він вивчав історію виникнення профспілок і об'єднань підприємців, досліджував роль різних колективних інституцій та їх вплив на посилення економічної боротьби робітничого класу, на розвиток профспілкового руху в США.
Безперечно, увага Дж. Коммонса до важливих соціально-економічних проблем, до загострення суперечностей та соціальних конфліктів, а особливо, до шляхів їх вирішення мала важливе наукове значення і реальні практичні наслідки. Заперечуючи марксистську теорію класової боротьби, Дж. Коммонс, за його словами, намагався " зробити систему бізнесу ефективною настільки, щоб вона заслуговувала на збереження", Дж. Коммонс розглядав угоду як вихідну економічну категорію. Вона означає прийняття обома сторонами конкретного зобов'язання.
Угоди він поділяв:
на ринкові (акти купівлі-продажу та контроль за цим з боку суду);
адміністративні (відносини між керівниками та їх підлеглими);
розподільчі (рішення корпорації про ціни, регулювання цін з боку уряду, держбюджету, податкової системи).
Кожна угода містить три елементи:
конфлікт, тобто зіткнення інтересів учасників угоди;
взаємозалежність та взаємозв'язок інтересів учасників конфлікту;
процедуру, тобто порядок вирішення конфлікту й укладання угоди.
Дж. Коммонс вважав, що за допомогою угоди практично можливе вирішення будь-якого конфлікту мирним шляхом. Угода, тобто юридичний акт порозуміння, розглядалася Дж. Коммонсом як центральний елемент економічних відносин, що об'єктивно відображало особливості американського права, які полягали у наявності в країні лише загального права й у відсутності відповідних кодексів законів. Таке становище призводило до того, що часто виникала потреба розгляду конкретних справ у судовому порядку, а рішення судових органів, особливо Верховного суду США, набували обов'язкової сили для аналогічних справ. Дж. Коммонс, займаючись за родом практичної діяльності юридичними проблемами та вирішенням у судовому порядку різноманітних конфліктів, був свідком того, що суди виступали тлумачами права, і, таким чином, практично утверджувався у думці про те, що економічні відносини регулюються через суди та юридичну процедуру.
Дж. Коммонс вважав, що саме угодою визначається цінність благ, що саме судові рішення встановлюють " розумну вартість", а політична економія — це наука, що вивчає процеси, які ведуть до встановлення " розумної вартості". " Вартість є оцінка майбутнього доходу, що надана зараз" 1, — визначав Дж. Коммонс, враховуючи, що з розвитком кредиту змінюється природа вартості відповідно до угоди у майбутньому виконати попередні зобов'язання. До того ж, у разі конфлікту при встановленні вартості товару доводиться звертатися до суду. Звідси Дж. Коммонс робить висновок, що встановлення " розумної вартості" пов'язане не з економічними, а з юридичними відносинами.
Ідея соціального миру, що пронизує всю наукову діяльність Дж. Коммонса, домінує в запропонованій ним періодизації капіталізму. Дж. Коммонс виділяє чотири стадії розвитку капіталізму:
первісна стадія капіталізму — торговельний капіталізм, яка змінюється
підприємницькою стадією, за якою наступає
фінансовий (банківський) капіталізм і, нарешті,
адміністративний капіталізм.
Уже на стадії банківського капіталізму виникають великі асоціації підприємців і профспілки, здатні відстоювати інтереси своїх членів. Так зароджуються основи " гармонії інтересів". На стадії адміністративного капіталізму спеціальні урядові комісії виступають верховними арбітрами при укладанні угод між " колективними інституціями" (об'єднаннями підприємців і працівників). Але разом з тим Дж. Коммонс не враховував того, що урядові комісії можуть виявитися не безсторонніми арбітрами, а активними політичними гравцями