Кон'юнктурно-статистичний, або емпіричний, інституціоналізм В. Мітчелла

Спроба продовжити ідеї Т. Веблена та підтвердити їх статистично належить його учню та послідовнику, відомому американському економістові В. Мітчеллу, який очолив кон'юнктурно-статистичну течію інституціоналізму, що стала втіленням ідей суспільного контролю над економікою та керованості економічного розвитку суспільства.
Поділяючи інституціоналізм Т. Веблена, В. Мітчелл у роботі " Лекції про типи економічної теорії" (1935) розглядав економічні проблеми у їх тісному зв'язку і не тільки у їх взаємозалежності, а й у зв'язку з економічними, а також психологічними, соціологічними та іншими проблемами, що обумовлюють у комплексі мотивацію поведінки людини.
Але на відміну від Т. Веблена В. Мітчелл вважав, що найсерйозніший вплив на господарську поведінку людей справляє грошовий фактор у вигляді обігу грошових знаків, діяльності фінансово-кредитних установ тощо. На його думку, гроші відіграють самостійну роль у суспільстві і є головним двигуном економічної діяльності. А тому головним завданням економічної теорії має бути дослідження зв'язків між грошовим обігом та поведінкою людей.
Веслі Клер Мітчелл (1874—1948) народився в Рушвіллі, штат Іллінойс, у сім'ї військового хірурга. Закінчив Чиказький університет, одержавши докторський ступінь з відзнакою, працював у 1903—1912 pp. професором Каліфорнійського університету. Більшу частину свого професійного життя він провів у Колумбійському університеті (1913—1919 pp., 1922— 1944 pp.), де був професором до кінця життя. З 1920 по 1945 р. В. Мітчелл очолював національне бюро економічних досліджень. Він був "...учений за характером і переконанням, економістом за професією і...статистиком за необхідністю".
Веслі Клер Мітчелл
Власні економічні погляди вчений виклав у таких основних роботах: " Історія зелених білетів" (1903), " Ділові цикли" (1913) — у 1927 р. вийшло розширене видання цієї роботи, яку було перекладено російською мовою, — " Лекції про типи економічної теорії" (1935), " Вимірювання економічних циклів" (1946, у співавторстві), " Що відбувається під час економічних циклів" (1951, посмертно) та ін.
Погляд В. Мітчелла на цінність економічної теорії виявляється в його тривалому інтересі до історії економічної думки. Впродовж багатьох років В. Мітчелл читав знаменитий курс у Колумбійському університеті, що називався " Типи економічної теорії", а лекційні записи студентів згодом були опубліковані під тією ж назвою (1949). У цих лекціях простежуються походження економічних теорій в історії, а їхній розвиток пов'язується зі специфічними правовими, політичними, соціальними й економічними інституціями і подіями. Помер В.К. Мітчелл 29 жовтня 1948 р.
" Гроші — корінь економічної науки", — зазначав він. Більше того, він вважав, що сучасне йому капіталістичне суспільство є " грошовою цивілізацією", виробництво і витрачання грошей у якому є його визначальною рисою. Розглядаючи " грошову економіку" як найкращу форму господарської організації суспільства, В. Мітчелл позитивно ставився і до фінансового капіталізму. На відміну від Т. Веблена він не критикував фінансистів та бізнесменів. Його погляди близькі до позицій Дж. Коммонса, а такі праці з проблем грошово-кредитного обігу, як " Історія зелених білетів" (1903), " Золото, ціни та заробітна плата при доларовому стандарті" (1908), до сьогодення вважаються найавторитетнішими дослідженнями з історії грошового обігу США.
В. Мітчелл як мислитель суттєво відрізнявся від своїх попередників співвітчизників-інституціоналістів. Він не вдавався до методологічних передумов ортодоксальної економічної теорії та уникав міждисциплінарного підходу. Його " інституціоналізм" полягав у збиранні статистичних даних, які згодом мали дати ґрунт для пояснюючих гіпотез" 1. Він вважав, що економіст повинен спиратися на конкретні факти як критерій правильності своїх теоретичних висновків. Саме В. Мітчеллу та його учням наука зобов'язана розгортанням описової економічної статистики, без якої як сучасна економічна наука, так і сучасні економічні установи не могли б існувати.
Маючи на увазі саме переважаюче застосування В. Мітчеллом описово-статистичного методу, його нерідко зараховують до " основного антитеоретичного напрямку американської економічної думки". Але вимоги конкретності, деталізації, збирання фактів у В. Мітчелла нічого спільного не мали зі схоластикою. Він тільки вважав, що однієї формальної логіки недостатньо, а необхідно, щоб теорія стала перевіреним поясненням фактів. Саме цим завданням відповідали широкі емпіричні дослідження В. Мітчеллом різних сфер капіталістичної економіки, і, зокрема, сфери грошового обігу. Конкретне вивчення цифрових показників, виявлення закономірностей у їх коливаннях на базі широкого масиву статистичних даних у дослідженнях В. Мітчелла та його послідовників майже вперше в історії науки відбувалися з застосуванням математичних методів обробки фактичного матеріалу.
Методологія статистичного аналізу В. Мітчелла широко використовувалася в роботі національного бюро економічних досліджень США, яке було ним створено і яке він очолював тривалий час. Під його керівництвом тут було започатковано економіко-статистичні дослідження національного доходу та продукту, фінансового стану споживача, транспорту та ін. Бюро практикувало застосування статистичної методики, а саме обробку даних у вигляді динамічних рядів натуральних і вартісних показників, обчислення різних індексів тощо.
В. Мітчелл був визнаним лідером емпірико-прогностичної течії інституціоналізму, про що свідчить його робота у створеному в 1917 р. Комітеті економічних досліджень при Гарвардському університеті. В. Мітчелл передбачав застосовувати так званий " Гарвардський барометр" для прогнозування господарської кон'юнктури шляхом дослідження і систематизації значного статистичного матеріалу. В основу прогнозування закладався аналіз динамічних рядів та спроби його екстраполяції на визначені відрізки часу. Отже, В. Мітчеллом та його групою економістів були розроблені перші прогнози економічного зростання шляхом побудови кривих, що репрезентували середні індекси ряду найважливіших показників національного господарства.
Відбувалося започаткування економетрики як нової галузі економічної науки: на основі використання математичних та статистичних методів
B. Мітчелл розраховував і передбачав тривалість " малих" та " великих" циклів, " вживляючи" закономірності циклічного розвитку капіталістичної економіки. В. Мітчелл та його колеги прагнули розробити моделі безкризового розвитку економіки шляхом передбачення відхилень у динаміці показників і запобігання таким чином спаду виробництва. Проблемі циклу В. Мітчелл присвятив такі роботи, як " Ділові цикли" (" Business Cycles") (1913), " Вимірювання ділових циклів" (1946), " Що відбувається під час економічних циклів" (" What Happens During Business Cycles") (1951).
В. Мітчелл був визнаним спеціалістом у галузі дослідження економічних циклів. Він визнав постійний, а не випадковий характер циклічних коливань і пов'язував їх причину з прагненням отримати прибуток, що пронизує " систему бізнесу". В економічному циклі В. Мітчелл визнавав чотири фази — депресію, пожвавлення, розквіт та рецесію. Терміну " криза" в його теорії не було тому, що він не вбачав різниці між періодичними спадами виробництва і кризою. Економічний цикл В. Мітчелл тлумачив як комплекс коливальних рухів, які виникають у якійсь сфері економіки та поширюються на всю економіку. В. Мітчелл правильно підкреслював взаємообумовленість та взаємозв'язок таких важливих економічних показників, як ціни, інвестиції, рівень заробітної плати, прибутку тощо. Вивчення циклічного характеру економічної системи В. Мітчелл супроводжував використанням таких склад них статистичних методів, як кореляційний аналіз, побудова вільних індексів тощо. Сама періодичність циклів підводила В. Мітчелла до думки про можливість та доцільність їх регулювання. Його розробка теорії циклу була спрямована на виявлення можливостей запобігання надвиробництва та циклічних спадів, на створення начебто " безкризового циклу" на основі їх регулювання з боку держави. На думку В. Мітчелла, засобом пом'якшення циклічних коливань і досягнення стійкої економічної кон'юнктури мав стати спеціально створений державний плануючий орган. Цей орган мав би здійснювати не директивне, а рекомендаційне планування, базуватися на науковом прогнозуванні реальних і досяжних кінцевих цілей суспільства.
Щоправда, некваліфікований прогноз " Гарвардського барометра", що передбачав " процвітання економіки" напередодні економічного спаду 1929— 1933 pp., виявив недосконалість тогочасної методологічної бази досліджень Але, безперечно, дослідження циклічного розвитку інституціоналістами 20—30-х pp. переконливо довели слушність головного твердження їхньої теорії про необхідність соціального контролю над економікою. Як було зазначено вище, ще у 1923 р. В. Мітчелл висунув ідею про необхідність створення системи державного страхування від безробіття. В. Мітчелл пропонував й інші варіанти соціального контролю, обґрунтовуючи необхідність регулюючої ролі держави об'єктивними умовами стану економіки в цілому. Але суспільство усвідомило це тільки під час циклічного спаду 1929 р. Саме з цього часу взято до практичного застосування ідеї інституціоналісті про регулювання економіки з боку держави. Під час здійснення " нового курсу" президента Ф. Рузвельта В. Мітчелл сприяв створенню Ради національних ресурсів СІЛА як центрального органу державного регулювання економіки країни.
Основний внесок В. Мітчелла в економічну теорію має не безпосередній характер, а полягає в тому, що він протягом усієї своєї наукової кар'єри робив акцент на необхідності взаємодії між розвитком гіпотез і перевіркою їхньої відповідності фактам. Цей акцент простежується як у його власній роботі, присвяченій діловим циклам, так і в тих багатоаспектних дослідженнях, які він підтримував і якими керував у Національному бюро. У своєму останньому звіті як керівника досліджень (1945 р.) він сказав: " Нам приємно думати про себе, як про людей, що сприяють створенню основ економічної теорії, що складаються з тверджень, заснованих на даних, про які компетентний читач може судити самостійно. Чисто спекулятивні системи можна швидко видумати просто тому, що вони не жадають від економіста збору й аналізу величезної кількості даних, необхідних для перевірки гіпотези на відповідність фактам, так щоб можна було відкинути невідповідні гіпотези, створити нові і перевірити їх, і так доти, поки він не висуне теорію, що відповідає реальності."
Одна з гіпотез В. Мітчелла привела до наукового експерименту в економічній теорії, що став одним із найтриваліших і найбільш поширених. Ця гіпотеза полягає в тому, що в економіці вільного підприємництва ділові цикли породжуються постійною взаємодією різних видів діяльності, що випереджають один одного або відстають на різні інтервали часу й у яких відмінності в амплітуді коливань є змінною величиною. Ці процеси були виявлені, і наявні випередження й амплітуди коливань були виміряні як ex ante, так і ex post. Для перевірки гіпотези були використані архівні записи більш ніж за ціле сторіччя. Приватні дослідні інститути, урядові й міжнародні установи у більш ніж тридцяти країнах займалися розробкою статистичного апарату, необхідного для перевірки цієї гіпотези, збереження новітньої інформації й одержання на її основі економічних прогнозів. Отримана інформація була підсумована у формі випереджальних і запізнілих індексів та індексів, що збігаються.
Типи економічних процесів, що розглядав В. Мітчелл як ключові для своєї гіпотези, були описані в його першій на цю тему роботі " Ділові цикли" (1913). До складу перемінних входили витрати, ціни і прибуток; інвестиційні рішення й інвестиційні витрати; процентна ставка, обсяг грошової маси, кредитні й банківські резерви; величина запасів і обсяг продажу. У цій та інших роботах В. Мітчелл досліджував, як економічні агенти реагують на зміни в економічних умовах і як ці реакції, у свою чергу, впливають на інших. З метою вимірювання запізнювань і випереджень він визначив цикл таким чином, що його вищі й нижчі точки могли бути зіставлені з певною датою. Під час послідовних циклів були визначені межі часової тривалості, амплітуди й норми зміни та було зроблено їхнє узагальнення за всіма циклами для того, щоб виявити найбільш типові їхні зразки. Моделі змін у межах циклу дали змогу В. Мітчеллу перевірити, чи впливає те, що відбувається в одній фазі, на те, що відбувається в наступній фазі, і чи відповідають повторювані ряди подій очікуванням, що ґрунтуються на економічній практиці й інституціях.
Серед економічних процесів, що протікають у межах ділового циклу. В. Мітчелл звертав увагу на диспропорції, що поступово розвивалися між витратами і цінами. Коли відбувається збільшення ділової активності, витрати виробництва починають зростати швидше, ніж ціни. Це знижує норму прибутку і послаблює перспективи майбутнього прибутку. У результаті підриваються стимули до інвестицій і відбувається скорочення обсягу продажу, виробництва і зайнятості. Під час спаду витрати, як і ціни, збільшуються повільніше, але процес скорочення витрат виробництва незабаром починає випереджати зниження цін, поліпшуючи перспективи прибутку і створюючи стимули для інвестування. Це, у свою чергу, сприяє закінченню спаду і настанню підйому. В. Мітчелл, а разом з ним і інші, намагалися відповісти на запитання, якого роду витрати і ціни поводяться таким чином, чому вони себе так ведуть і чи є це явище поширеним, чи ні. Необхідні дані, що стосуються цього предмета, стали доступні тільки в останні роки, але вони показують, що ця модель продовжувала працювати в ринкових економіках майже через сімдесят років після того, як В. Мітчелл поставив її в центр своєї гіпотези про самогенерований характер ділових циклів.
Однією з головних цілей В. Мітчелла була побудова загальної теорії ділових циклів, що узгоджується з фактами минулих циклів, які він з великими труднощами збирав і записував. Як було зазначено вище, погляд В. Мітчелла на цінність економічної теорії виявляється не тільки в цій меті, але також і в його тривалому інтересі до історії економічної думки. Інтерес Мітчелла до теорії був таким, що у 1941 р. він дав згоду на перевидання теоретичної частини (частина III) його роботи 1913 р. " Ділові цикли" за назвою " Ділові цикли та їх причини". Ця рання спроба побудувати динамічну теорію, безсумнівно, може слугувати інтерпретацією останньої роботи В. Мітчелла " Що відбувається під час економічних циклів" (1951). Але теорія ділового циклу, що самогенерується, яка становила головну особливість ідей В. Мітчелла з цього предмета, залишалася і залишається письмово не викладеною.
Таким чином, ранній американський інституціоналізм 20—30-х pp. XX ст. започаткував виникнення нового напрямку світової економічної думки, який плідно розвивається і на сучасному етапі. У скарбницю світової економічної науки інституціоналістами було внесено розробку таких ідей:
принцип технологічного детермінізму (Т. Веблен);
історичний підхід до вивчення економічних явищ (Т. Веблен, Дж. Ком-монс, В. Мітчелл);
врахування в аналізі взаємозв'язку та взаємозалежності економічних та неекономічних явищ (Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл);
створення " економіки колективних дій" (Дж. Коммонс);
широке використання статистичного матеріалу (В. Мітчелл);
обґрунтування регулюючої ролі держави в економіці (Дж. Коммонс, В. Мітчелл);
інституціоналізм ставав одним із теоретичних попередників макроекономічної кейнсіанської та неоліберальної концепцій, вплинувши на формування у громадській свідомості розуміння необхідності суспільного контролю над економікою