Сутність, форми та еволюція підприємництва

Підприємництво є невід'ємним атрибутом ринково організованої наці­ональної економіки. Його розвиток є фактором зростання економічного і духовного потенціалу суспільства. Підприємництво створює сприятливе се­редовище для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадя­нина, що у свою чергу породжує національну гордість і об'єднує націю.

Згідно з чинним законодавством України, підприємництво є само­стійною, ініціативною, систематичною, заснованою на власному ризику діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з ме­тою одержання прибутку (доходу) або соціального ефекту.

У науковій літературі підприємництво розглядається у трьох аспек­тах: як економічна категорія, як метод господарювання і в якості типу економічного мислення.

Для аналізу підприємництва як економічної категорії принциповим є виявлення його безпосередніх суб'єктів та об'єктів. Суб'єктами підпри­ємництва можуть виступати перш за все приватні особи, організатори од­ноосібного та сімейного бізнесу. їхня діяльність здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність

5*

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірни­ми відносинами та економічним інтересом. Суб'єктами колективного під­приємництва є кооперативи, акціонерні товариства, орендні колективи то­що. Активним суб'єктом підприємницької діяльності в умовах сучасної ринкової економіки виступає і держава. Всі вказані суб'єкти підприємниц­тва підпорядковують свою діяльність збереженню та примноженню влас­ності і капіталу, отриманню постійних та стійких доходів на основі прийн­яття самостійних господарських рішень. Таким чином, у ринковій еконо­міці існують три форми підприємницької діяльності — приватна, коле­ктивна і державна, кожна з яких знаходить власну нішу в національній економіці.

Об'єктом підприємництва є пошук найбільш ефективної комбінації обмежених ресурсів, що, на думку Й. Шумпетера, відрізняє його від зви­чайної господарської діяльності. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового незнайомого споживачеві блага; відкриття нових спо­собів виробництва (технологій) та комерційного використання вже існую­чого товару; освоєння нового ринку збуту або нового джерела сировини; проведення реорганізації у галузі для створення власної монополії або під­риву чужої⁷.

Таким чином, підприємництво як економічна категорія — це суку­пність організаційно-економічних відносин між суб'єктами ринкової еко­номіки, що виникають у процесі пошуку найбільш ефективного способу поєднання обмежених ресурсів. Специфіка і форми організаційно-економічних відносин визначаються специфікою соціально-економічних відносин, які панують у національній економіці. Відповідно до цього під­приємництво можливе лише в умовах ринкової національної економіки, яка функціонує на основі взаємодії приватної, колективної та державної власності на засоби виробництва, продукти і доходи.

Головною умовою підприємництва як методу ведення господарства є економічна свобода, тобто самостійність та незалежність господарюючих суб'єктів, наявність у них певної сукупності прав і свобод: з вибору видів підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибору по-

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — С. 169-170.

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

стачальників і споживачів виробленої продукції, встановленню цін відпо­відно до діючого законодавства, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності коштів і майна фізичних та юриди­чних осіб, вільного наймання робітників, вибору джерел фінансування, до­ступу до ресурсів, використання яких не обмежене законодавством, спря­мування доходів та прибутку, що залишаються після сплати податків і пла­тежів, у межах чинного законодавства, здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Самостійність у здійсненні підприємницької діяльності означає відсу­тність керуючого органу, який безпосередньо визначає, що, скільки і яким чином виробляти, як розпоряджатися власними коштами, кому і за якою ціною реалізувати продукцію. Але економічна свобода неможлива без пев­них обмежень: закону, традицій і моралі, споживацького вибору.

Необхідними умовами функціонування підприємництва, або скла­довими підприємницького середовища, є: економічна свобода і адекватна правова інфраструктура; розвинені товарно-грошові відносини; конкурен­ція як регулююча ринок сила; наявність ринкового простору і ринкової ін­фраструктури та адекватного соціально-політичного і духовного середо­вища.

Специфічною складовою, або ознакою підприємницької діяльності, є здатність до ризику з метою отримання комерційного успіху і відпові­дальність за результати. У сучасному бізнесі комерційний успіх не зво­диться лише до збільшення прибутку. Діяльність багатьох підприємниць­ких структур виходить за межі суто економічних завдань: вони беруть участь у вирішенні соціальних проблем суспільства, фінансують розвиток науки, освіти і охорони здоров'я, займаються меценатством, беруть участь у фінансуванні екологічних програм тощо. Комерційний ризик, на відміну від ризику взагалі, заснований на тверезому розрахунку і врахуванні мож­ливих негативних наслідків. Крім того, має значення і використання чис­ленних методів зниження ступеня комерційного ризику. Йдеться про акці-онування, страхування ризику шляхом утворення венчурних компаній, хе-джирування валютних операцій тощо. Проте комерційний ризик завжди пов'язаний з невизначеністю і непередбачуваністю. Навіть найретельні-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ший розрахунок і прогноз не в змозі усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Ознакою підприємництва як способу ведення господарства є і комер­ційна ініціатива — похідна від підприємництва як специфічного типу економічного мислення. Воно характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття бізнесових рішень і напрямів підприєм­ницького ризику, які реалізуються у практичній діяльності. Головну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво — це не стільки вид діяль­ності, скільки склад розуму і особистісні характеристики. Бути підприєм­цем — це означає робити не те, що роблять інші, вважав Й. Шумпетер. Не­обхідно володіти особливою уявою, даром передбачення, постійно проти­діяти тиску рутини. Необхідно вміти знайти нове і реалізувати його мож­ливості, і не просто ризикувати, а ризикувати саме у напрямі одержання прибутку. Не слід підпорядковувати свої дії обставинам, а самим їх визна­чати.

Важливою ознакою підприємництва, що відрізняє його від більш ву­зького поняття — бізнес-діяльності, — є інноваційність, тобто практичне застосування принципово нових товарів, технологій, нових форм організа­ції виробництва і збуту, організації підприємницької діяльності.

В умовах перехідних національних економік особливого значення на­буває управлінський аспект підприємництва, його сприйняття через при­зму господарського мистецтва, економічної та організаційної творчості, ві­льного виявлення особистісних та креативних якостей учасника виробниц­тва. Формування креативної економіки як сучасного формату національної економіки об'єктивно погребує розвитку внутрішньофірмового підпри­ємництва, або інтрапренерства. Це діяльність у межах підприємства (фі­рми), спрямована на активізацію інноваційного процесу. Поява інтрапре­нерства пов'язана з тим, що більшість виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво передбачає наявність свободи творчості, підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на свободу економічної, інноваційної діяльнос­ті, що передбачає і наявність інтракапіталу — капіталу, який необхідний для реалізації інноваційних ідей, що лежать в основі підприємницької ді-

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

яльності. Активізація саме цієї інноваційної риси підприємництва в умо­вах креативної спрямованості національної економіки є дієвим фактором підвищення соціально-економічної ефективності, значного розширення кола суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно з Господарським кодексом України, суб'єктами підприємницт­ва можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю військовослуж­бовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Законодав­ство обмежує доступ до цієї діяльності кримінальним особам. Суб'єктна структура підприємництва наведена на рис. 4.1.

Підприємницька діяльність власників капіталу підпорядкована отри­манню стійких прибутків, а роль в її організації концентрується у праві прийняття остаточного рішення.

Наймані робітники є безпосередніми виконавцями підприємницьких рішень. їхні взаємини з власниками капіталу опосередковуються системою економічних інтересів, як гармонійних (чим ефективнішим є підприємни­цький процес, тим вищий прибуток, вища заробітна плата, кращі умови праці, вищий рівень соціальної захищеності), так і прямо протилежних (відносно розподілу знов створеної вартості). Відповідно, основою взаємо-

Хоскинг А. Курс предпринимательства. — М., 1993. — С. 28.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

відносин цих двох суб'єктів підприємницького процесу є пошук компромі­су, який спрямований на вирішення певних проблем. Передусім йдеться про підбір кадрів необхідної спеціалізації та кваліфікаційного рівня.

Другою проблемою є залучення найманого робітника до системи ви­робничих і комерційних інтересів підприємницької структури. Найпоши­ренішими методами такого залучення є встановлення стартового прийнят­ного рівня оплати праці й використання колективних систем її оплати, сис­теми «участі у прибутках.» Вони орієнтовані на збільшення колективного результату шляхом реалізації кожним робітником новаторських, тобто під­приємницьких, якостей (внесення раціоналізаторських пропозицій, поши­рення передового досвіду тощо).

Особливе місце у структурі підприємництва належить менеджерам, які найбільш концентровано виражають управлінський аспект підприєм­ницької діяльності, поєднують у собі функції власності і контролю, підпо­рядковуючи діяльність оптимізації інтересів власника, найманого робітни­ка і управлінця.

Індикатором підприємницького процесу є споживач. Продукція фірми може бути реалізована лише за умови позитивної експертної оцінки спо­живачем, формою прояву якої є ринковий попит. Вивчення його є не­від'ємним компонентом сучасного підприємництва і знаходить своє відо­браження у маркетингу.

Маркетинг є і формою підприємництва, і сучасною концепцією рин­кової діяльності підприємницької структури. Маркетинг — це система організаційно-економічних відносин і відповідних заходів у галузі дослід­ження торговельно-збутової діяльності підприємницької структури з ви­вчення факторів, що впливають на процес виробництва і просування про­дуктів та послуг від підприємця до споживача. Особливості сучасного еко­номічного середовища зміщують акценти організації підприємницької ді­яльності від зниження витрат і безпосереднього виробництва до маркетин­гової діяльності, перетворення її у провідну ідеологію сучасного підприєм­ництва.

Маркетинг як метод або форма підприємництва передбачає: розроб­ку і виробництво товару, що відповідає попиту споживача; доставку товару

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

на місце, зручне для потенційного споживача (сюди входить увесь процес оптової та роздрібної торгівлі); процес просування товару до споживача шляхом реклами.

Відповідно, метою підприємництва в умовах сучасного ринкового се­редовища є активна позиція завоювання споживача, нав'язування йому но­вого товару на основі виявленого інтересу, створення кола власних спожи­вачів.

Таким чином, якщо з точки зору суспільного виробництва централь­ною фігурою національного підприємництва є саме підприємець, то з точ­ки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності, активну роль відіграє споживач, система інтересів якого зводиться до мо­жливості широкого споживацького вибору товару високої якості при від­носно невеликій ціні, високого рівня сервісних послуг.

В умовах ринкової непередбачуваності від підприємця вимагається вміння і наьіть схильність діяти у союзі з іншими підприємцями, вести по­стійний пошук найбільш ефективних партнерських зв'язків. Таким чином, невід'ємним суб'єктом підприємницької діяльності є діловий партнер, по­стачальник, підпорядкований меті одержання постійних високих доходів за умови стабільності ділових зв'язків. У цьому ж форматі підприємниць­кої діяльності функціонують і кредитори, економічний інтерес яких поля­гає в одержанні високого банківського відсотка, гарантованому поверненні кредитів, можливості фінансового впливу на клієнтів.

Особливе місце у системі підприємництва належить державі. Мно­жинність економічних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності ви­магає їх гармонізації, суспільно-прийнятного обмеження економічної сво­боди, тобто відповідної економічної політики держави.

Матеріальною основою реалізації політики підтримки і розвитку під­приємництва є державна власність, яка водночас забезпечує і реалізацію підприємницької функції держави. Ця функція здійснюється через управ­ління державною власністю. Структура державного підприємництва пред­ставлена на рис. 4.2.

Розвиток підприємництва в Україні з 2004 року здійснюється згідно з Господарським кодексом. До умов, які забезпечують організацію та функ­ціонування підприємництва, належать:

— державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, яка здійснюється відповідними органами державної адміністрації за мі­сцем діяльності підприємця або ж за місцем його проживання пере­важно не на дозвільній, а на реєструючій основі;

— обов'язкове дотримання підприємцями законодавства про підпри­ємницьку діяльність, а також відповідних вимог та соціальних га­рантій щодо найманих працівників;

— юридична відповідальність підприємця за його дії з відповідною можливістю їх припинення.

За оцінками спеціалістів, в Україні створено необхідне середовище підприємницької активності майже в усіх сферах економічної діяльності. За даними регіонів, у 2007 році в країні зареєстровано 414 бізнес-центрів, 69 бізнес-інкубаторів, 27 технопарків, 1658 фінансово-кредитних установ, з них 1045 кредитних союзів, 1979 інвестиційних та інноваційних фондів і компаній, 335 лізингових центрів, 2002 інформаційно-консультативні ор­ганізації. Активну участь у створенні стабільного бізнес-середовища бе­руть громадські об'єднання підприємців, чисельність яких складає 1763 одиниці. Україна — перша країна поза межами ЄС, включена до Європей­ського бізнес-реєстру (ЄРБ), до складу якого входять Австрія, Бельгія, Гре­ція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Німеччина, Фінляндія,

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Франція, Швеція. Це свідчить про офіційне визнання відповідності нашої системи реєстрації підприємництва європейським стандартам і надає мож­ливість за прийнятну плату одержувати інформацію про підприємства у режимі on-line. Проте, з точки зору цивілізаційних норм та уміння вести бізнес, вітчизняне підприємництво ще не досягло рівня міжнародних стан­дартів. Свідченням цього є тіньова економіка, приховування суб'єктами підприємницької діяльності частини доходів з метою уникнення сплати податків, корупція, хабарництво, рекет тощо.

Основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

1) удосконалення законодавчої бази, сприятливої для формування ефек­тивного і цивілізованого підприємництва;

2) удосконалення фінансово-кредитної сфери, у тому числі податкового законодавства;

3) активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньо­вим бізнесом; усі складові бізнесу (доходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) повинні відповідати вимогам чинного законодавства;

4) інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

5) стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяльності, яка спрямована на формування здорового конкурентного середовища, що га­рантує підприємцям рівний і вільний доступ на ринки;

6) оптимізація механізмів взаємодії суспільства і держави з підприєм­ницькими структурами;

7) підвищення ефективності макроекономічної стабілізації і суттєве зро­стання рівня добробуту населення.