Розвитку

Регіон — частина території держави, виділена за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю субнаціонального рівня, діяльність якої свідомо спрямовується державними органами управління, а управлінські

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

функції координуються ними для досягнення цілей суспільного розвитку і запобігання дії руйнівних внутрішніх і зовнішніх сил.

Регіон має виробничо-економічні, ресурсні, науково-технічні, фінан­сово-кредитні та соціальні прямі і зворотні зв'язки з господарським ком­плексом країни.

Регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, але й відносно самостійною його частиною із закінченим циклом і особливими формами прояву стадій відтворення та специфічними особли­востями перебігу соціальних і економічних процесів.

У регіоні здійснюються повні цикли відтворення таких систем:

• населення і трудових ресурсів;

• основних і оборотних фондів;

• частини національного багатства;

• грошовий обіг;

• відносини з приводу виробництва;

• розподіл, обмін та споживання продукції.

В ринкових умовах роль і функції регіонів полягають, перш за все, у формуванні економічних відносин, середовища життєдіяльності населення.

Більш конкретно роль регіонів проявляється у виконанні ними таких основних функцій:

1) інституціональних — визначають, з одного боку, економічну само­стійність, з іншого — політико-економічну єдність країни; гарантують конституційні права населення та вільне проживання, вільне волевиявлен­ня, забезпечення законності та правопорядку;

2) економічних — спрямовані на забезпечення економічної безпеки країни і створення умов та можливостей вільного здійснення економічної діяльності;

3) соціальних — гарантують права і можливості соціального розвитку населення;

4) екологічних — забезпечують повноцінне середовище життєдіяльно­сті населення, природоохоронні та інші заходи по оздоровленню навко­лишнього середовища;

5) етнопсихологічних — сприяють реалізації етнокультурних потреб населення;

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

6) політичних — спрямовані на розробку власної регіональної політики.

Економіка регіонів є підсистемою соціально-економічного комплек­су країни та має багато рис, які притаманні останній. Але при цьому проблеми регіону не є дзеркальним відбитком національних. Наявність їх обумовлена певними об'єктивними та суб'єктивними причинами, зок­рема це:

• відмінності природноекономічних умов;

• обсяги й якість регіональних природних ресурсів;

• економіко-географічне розташування регіону (при периферійному розташуванні регіону підвищуються транспортні витрати, зроста­ють ціни, звужується ринок збуту — все це ускладнює його еко­номічний розвиток);

• структура виробництва, що склалась;

• політичні умови, форми загальної та регіональної політики, сту­пінь регіональної автономії;

• фізичні фактори розміщення (наявність або відсутність портів, ае­ропортів, транспортних систем);

• соціально-культурні фактори (ступінь урбанізації, освіченість на­селення).

Залежно від ознак економічного і соціального розвитку регіони мо­жуть бути розділені на ряд типів.

До найважливіших показників типології регіонів слід віднести:

• наявність природних ресурсів;

• рівень економічного і соціального розвитку;

• структура господарства;

• екологічний стан регіону;

• ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури;

• демографічна ситуація.

У світовій практиці визначають наступні типи регіонів (табл. 5.1).

Структура господарства регіону характеризується за складом та спів­відношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності. Це складне багатоаспектне поняття характеризує «загальну конструкцію» гос­подарського комплексу, її позитивні та негативні сторони.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Таблиця 5.1 Класифікація регіонів

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД), відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією Євро­пейського Союзу (КАСЕ).

За цією класифікацією економічна діяльність — це процес поєднання дій, які дають можливість одержати відповідний набір продукції чи по­слуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси для виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості, які представлені одним видом виробництва (рибне господарс­тво), і, в той же час, є дуже складні, що об'єднують десятки й сотні вироб­ництв (автомобільна промисловість).

Галузі і виробництва поділяються на секції та підсекції, які познача­ються спеціальними літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи, які виділяють цифровими кодами. Кожний вид економічної діяльності має

Глава 5. МЕЗОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

міжнародний код секції, позначений латинськими літерами. Загальний пе­релік видів економічної діяльності та їхніх кодів, що нині діє в країні, на­ведений в табл. 5.2.

Таблиця 5.2 Види економічної діяльності та їх коди

Розробка програм соціально-економічного розвитку та прийняття пе­вних управлінських рішень базується на інтегральній оцінці стану розви­тку території, яка включає оцінку економіки, фінансів, соціального роз­витку, екології.

Основу інтегральної характеристики регіону складає економічний потенціал, який характеризується величиною валової доданої вартості, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції,

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

вартості ресурсів, що витрачаються на виробництво. Він визначає зага­льні можливості регіону, його економічну спроможність, від якої залежать усі інші аспекти регіонального життя — соціальні, екологічні, фінансові.

Соціально-економічні можливості визначають рівень, структура, ди­наміка матеріального виробництва. Тому для оцінки економічного потен­ціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галу­зей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу. Соціально-економічний потенціал регіону визначається не тільки його ресурсними можливостями, а й положенням його у загальноукраїнському економічному просторі, реальним впливом на стан цього простору, міжгалузеву і територіальну збалансованість, темпи соціально-економічного розвитку, рівень життя населення, стан регіональ­ного бюджету, інтенсивність зовнішньоекономічних зв'язків, дсісягнення нової якості економічного зростання за рахунок розвитку ринкових струк­тур та малого бізнесу.

Основним підсумковим показником використання виробничого потен­ціалу регіону є валова додана вартість. Економічний розвиток регіону ха­рактеризується темпами зростання валової доданої вартості (ВДВ) та її обсягами у розрахунку на душу населення. Цей показник залежить в першу чергу від структури виробництва, що склалася на окремій території, та інде­ксу обсягів виробництва продукції у галузях господарського комплексу.

Структура промисловості та сільського господарства виявляється в структурі експорту та імпорту регіону.

Економічний розвиток перебуває у тісному зв'язку з темпами та об­сягами інвестування. Найзагальнішими показниками, що характеризують інвестиційну діяльність на регіональному рівні, є: обсяги та темпи інвес­тицій у основний капітал, обсяги іноземних інвестицій, темпи та якість їх здійснення, галузева структура інвестицій. Інноваційну складову інвести­ційної діяльності характеризують обсяги та темпи впровадження прогреси­вних технологій у виробництво.

Для оцінки економічного розвитку регіону використовується шість груп показників: виробничо-економічні, структурні, інвестиційні, інститу-

Глава 5. МЕЗОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ціональних перетворень і розвитку підприємництва, зовнішньоекономічні, науково-інноваційні (рис. 5.2).

1. Виробничо-економічні показники відображають місце регіону в національній економіці, результати і тенденції функціонування госпо­дарського комплексу регіону, виявляють потенційні загрози в галузях гос­подарства.

2. Структурні показники характеризують структуру господарського комплексу, що дозволяє оцінити спеціалізацію регіону, раціональність структури на макрорівні з позицій сталості економіки. Структурні показ­ники вказують на негативні відхилення в макропропорціях господарського комплексу території.

3. Інвестиційні показники дають уявлення про темпи та структуру ін­вестування економіки регіону за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел.

4. Показники інституціональних перетворень відображають рівень конкурентного середовища, характер зміни форм власності у галузях гос­подарського комплексу, роль малих підприємств в економічному розвитку.

5. Зовнішньоекономічні — розкривають експортний потенціал регіо­ну, його роль у зовнішньоекономічних зв'язках держави, структуру експо­рту та імпорту, конкурентоспроможність продукції галузей господарського комплексу.

6. Науково-інноваційні — характеризують тенденції розвитку науко­вого потенціалу, рівень сприйнятливості сфери виробництва до інновацій, знос основних фондів.

Соціальний розвиток регіону оцінюється за допомогою показників, які характеризують рівень життя населення, його доходи та видатки (рис. 5.3). Це, в першу чергу, показники прожиткового мінімуму, середньоду-иювих доходів та середньої заробітної плати. При значному майновому розшаруванні та регіональних відмінностях необхідно використовувати систему відносних (а не абсолютних) показників, а саме: співвідношення середньодушових доходів та прожиткового мінімуму, співвідношення до­ходів та видатків. Дуже важливими при цьому є дані про зміни частки групи населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум (рівень бі­дності), про концентрацію доходів у різних групах населення та співвід­ношення доходів найбідніших та найбагатших верств населення.

 

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Серед загальновідомих показників у цій групі є такі, які потребують конкретного визначення. Це децильний коефіцієнт диференціації грошо­вих доходів (видатків) населення та рівень бідності.

Децильний коефіцієнт дорівнює відношенню частки доходів (видатків) вищої децильної групи до частки нижньої децильної групи, де нижня децильна група — це 10% найбідніших домогосподарств, вища — 10% найбагатших.

Рівень бідності — питома вага сімей (домогосподарств), в яких рі­вень споживання (доходів) на одну особу нижчий від визначеної межі бід­ності. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового міні­муму на одну особу в розрахунку на місяць.

До другої групи слід віднести показники, які відображають рівень забезпечення населення основними соціальними благами в житловій сфері, сфері охорони здоров'я, побуту, освіти (забезпеченість населення житлом, лікарями, лікарняними ліжками тощо), а також характеризують рівень злочинності.

Рівень злочинності (коефіцієнт злочинності) розраховується як кіль­кість зареєстрованих злочинів на 100 тис. населення.

Крім вищезазначених груп, до системи соціальних показників треба включити групу демографічних показників: природний приріст населення, коефіцієнти народжуваності та смертності, міграційний приріст населення.

Четверта група показників характеризує стан трудових ресурсів (рі­вень зайнятості, безробіття, кількість вакансій, демографічне навантаження).

Показники фінансової сфери регіону, зокрема бюджетного процесу (рис. 5.4). Рівень фінансової незалежності регіону характеризує система абсолютних і відносних показників складу та структури місцевих бюдже­тів, а також соціальної результативності бюджету. Визначення доходів і видатків в абсолютному і відносному вимірах не дозволяє порівнювати бюджети різних територій через існування відмінностей між ними у фор­муванні доходів та у складі і обсягах видатків, спричинених різноманітніс­тю природнокліматичних умов, різним екологічним станом територій, осо­бливостями розташування адміністративних центрів, насиченістю шляха­ми сполучення, спеціалізацією регіонів, станом соціальної та побутової ін­фраструктури. Отже, визначаються доходи і видатки місцевих бюджетів відносно кількості населення, яке мешкає на відповідній території.

Глава 5. МЕЗОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Потенційні можливості регіону щодо залучення фінансових ресурсів, характеризують такі показники, як податковий потенціал і податкосп-роможність.

Податковий потенціал місцевої територіальної одиниці — це маса доходів, які може отримати місцевий бюджет від застосування подат­кового законодавства до діяльності суб'єктів господарювання і фізичних осіб, та відрахування до держбюджету.

Податкове навантаження — це співвідношення між сумою фактич­них податкових надходжень і податковим потенціалом.

Податкоспроможність — це обсяг доходів, який потенційно може бути отриманий на території від оподаткування відповідних об'єктів.

Визначаються також індекси цих показників.

Екологічні показники. Дослідити екологічну ситуацію у регіонах можна, аналізуючи показники, які характеризують забруднення водних об'єктів зворотними водами, обсяги викидів шкідливих речовин в атмос­феру, наявність промислових токсичних відходів, витрати на капітальний ремонт основних засобів природоохоронного призначення та поточні ви­трати на охорону природи.

Різноманітні аспекти соціально-економічного розвитку регіону аналі­зуються з метою встановлення об'єктивного діагнозу, на основі якого здій­снюється ранжування регіонів за рівнем їх розвитку та розробляється пев­на стратегія і тактика подальшого регіонального розвитку. Доцільно виді­ляти чотири типи регіонів: регіони-лідери, високорозвинені, розвинені та проблемні (табл. 5.3).

Характерною особливістю розвитку регіонів України є поглиблення наявних міжрегіональних диспропорцій за показниками соціально-економічного розвитку. їх усунення можливе за умов забезпечення сталого регіонального розвитку.

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Таблиця 5.3 Класифікація регіонів України залежно від значення соціально-економічних показників

5.3. Сталість регіонального розвитку

Сталий розвиток — це розвиток, здатний задовольнити потреби су­часного покоління людей, не наражаючи на ризик позбавити майбутнє поко­ління можливості задовольняти свої потреби. При цьому економіка повинна забезпечувати людям задоволення їхніх потреб та законних бажань, але їхнє зростання не повинно виходити за межі екологічних можливостей екосфери.

Перехід до сталого розвитку держави в цілому можливий тільки у ра­зі, якщо буде забезпечений сталий розвиток її регіонів. Це передбачає фо­рмування ефективної просторової структури економіки країни за умови дотримання балансу інтересів усіх регіонів.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Проблеми, що вирішуються в кожному регіоні, повинні відповідати загальнодержавним завданням, але при цьому слід враховувати місцеві особливості.

Зокрема, це передбачає:

• формування регіонального господарського механізму, що регулює соціально-економічний розвиток території;

• реструктуризацію регіонального господарського комплексу з ура-

хуванням місткості локальних екосистем та вимог ринкової еко­номіки;

• розробку комплексних міжрегіональних схем функціонування еко-

номіки, які дозволяють підвищити її ефективність. Регіон, який не відповідає ключовим ознакам сталого розвитку, не може вважатися розвинутим. Ці ознаки конкретизовані у відповідних принципах:

• принципи цільової орієнтації визначають як спосіб цілеутворення (демократизація вибору), так і характер цілей. Поняття «якість життя» при цьому включає і екологічну складову;

• принципи організації у просторі стосуються базових підвалин ре­гіональної екологоорієнтованої діяльності — конституційності, спільної відповідальності, еквівалентності, збереження екологіч­ного середовища;

• принципи організації у часі встановлюють деякі параметри взає­модії поколінь, зобов'язань теперішнього покоління перед майбу­тніми. Йдеться про ненагромадження екологічних проблем, ство­рення екологічних резервів, необхідність прогнозування наслідків реалізації тих чи інших політико-практичних рішень;

• принципи екологічної сталості відображають важливі змістовні характеристики людської діяльності, які є імперативними для за­безпечення сталого розвитку регіону. Мається на увазі необхід­ність забезпечення відповідного рівня екологізації економічної ді­яльності, економізації еколого-орієнтованої діяльності, а також справедливого розподілу компенсаційних витрат, мінімальних шкідливих наслідків зворотної реакції природи;

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

• принципи екологічної мотивації наголошують на необхідних мо­тиваційних передумовах ефективної екологоорієнтованої діяльно­сті. Наприклад, у регіоні, який не є таким, що самофінансується, стимули такої діяльності будуть пригнічені за будь-яких інших обставин.

Оцінка сталості розвитку економіки регіону є основою для визначення пріоритетних напрямів розвитку та прийняття управлінських рішень. Вона дозволяє визначити відповідність (або невідповідність) розвитку території загальнодержавним критеріям, виявити специфічні особливості регіональ­ного рівня, оцінити ступінь загрози загальнодержавній безпеці.

Сталість розвитку економіки регіону оцінюється за допомогою інди­каторів — економічних, соціальних та екологічних.

Перш за все, йдеться про середньорічні темпи приросту обсягів виро­бництва валового регіонального продукту; виробництво валового регіона­льного продукту на душу населення; частку інвестицій у валовому регіо­нальному продукті; бюджетну забезпеченість населення; коефіцієнт зносу основних фондів; частку населення з грошовими доходами нижче прожит­кового мінімуму; рівень природного приросту населення (чол. на 1 тис. на­селення), техногенне навантаження території.

Залежно від зміни соціально-економічної ситуації, перелік та значення індикаторів може змінюватися.

Важливо не допустити граничного (максимально чи мінімально допу­стимого) значення індикаторів, а в разі його появи забезпечити нормаліза­цію ситуації. Недотримання такої вимоги порушує нормальний (сталий) процес розвитку факторів відтворення, формує руйнівні тенденції, призво­дить до порушення сталості розвитку економіки регіону (рис. 5.5).

Отже, сталість еколого-економічної системи — це її здатність повер­татися до збалансованого стану за рахунок накопиченого власного потен­ціалу після відхилення, викликаного негативним впливом зовнішніх та вну­трішніх факторів.

Економічне районування, мікрорайонування, мезорайонування, мік­рорайонування, економічний район, адміністративно-територіальне утво­рення, регіон, критерії виділення регіонів, територіально-виробничі ком­плекси, промисловий вузол, регіональні програми, діагностика регіональ­ного розвитку, функції регіону, показники типології регіонів, типи регіо­нів, інтегральна оцінка регіонального розвитку, економічний потенціал, види економічної діяльності, соціальний розвиток регіону, фінансова сфе­ра регіону, сталий розвиток, принципи сталого розвитку регіону, індикато­ри сталого розвитку регіону, сталість еколого-економічної системи.

Глава 5. МЕЗОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Контрольні та дискусійні запитання

/. Сутність економічного районування.

2. Що означає макро-, мезо- та мікрорайонування?

3. Охарактеризуйте три основних напрями регіональної структури-зації.

4. Яка територіальна структура вважається «регіоном»?

5. Повні цикли відтворення яких систем здійснюються у регіоні?

6. Які основні функції виконують регіони?

7. Назвіть об 'єктивні та суб 'єктивні причини наявності регіональних відмінностей.

8. Які типи регіонів визначають у світовій практиці?

9. Що включає інтегральна оцінка стану розвитку територій?

10. За допомогою яких показників можливо оцінити:

а) економічний розвиток,

б) соціальний розвиток,

в) стан фінансової сфери,

г) стан екологічної сфери регіону.

11. Яким чином можна класифікувати регіони України залежно від рів­
ня соціально-економічних показників?

12. Що означає поняття «сталийрозвиток»?

13. Розкрийте ключові ознаки сталого розвитку.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

План

6.1. Національне відтворення і макроекономічна рівновага: зміст, тен­денції, чинники.

6.2. Критерії та пріоритети економічного зростання. Основні скла­дові стратегії розвитку.