Фактори оптимізації економічного регулювання

Теорія і практика свідчать, що не може існувати ефективної, заснова­ної на сучасних науково-технічних досягненнях соціально орієнтованої ринкової економіки без активної регулюючої ролі держави. Однак масшта­би державного регулювання, його конкретні форми і методи суттєво відріз­няються у різних країнах. Вони відображають історію, традиції, тип націо­нальної культури, масштаби країни та її геополітичне становище тощо. Саме тому неможливо знайти у світовій практиці готову схему побудови механізму регулювання національної економіки. Це складне завдання мо­жна вирішити у площині пошуку факторів, які впливають на встановлення співвідношення механізмів саморегулювання, державного і громадянського регулювання у національній економіці.

Традиційно в теорії взаємодія держави і ринку розглядається з позиції недосконалості механізму саморегулювання економіки (так звані «фіаско» ринку), які держава має компенсувати. За такого підходу в якості загаль­них принципів функціонування держави в економіці висуваються виключ­но принципи, детерміновані ринковою формою господарювання.

«Наші принципи не дають жорстких рецептів щодо того, в яких ме­жах доцільно використовувати уряд для спільного виконання завдань, які важко або неможливо виконати шляхом суворого добровільного обміну, тобто за допомогою ринку. У кожному випадку, коли пропонують вдати­ся до урядового втручання, слід скласти балансову відомість із записами переваг і недоліків такого кроку. До недоліків слід віднести те, що втру­чання уряду становить загрозу свободі», — проголошує у своїй фундаме­нтальній праці «Капіталізм і свобода» активний поборник лібералізму М. Фрідмен.

На цьому базуються підходи до визначення функцій держави в еконо­міці майже всіх авторів найбільш популярних підручників з «економікс». «Конкурентні ринки бувають недосконалими, виходячи з чотирьох основ­них причин: ринкова влада, неповна інформація, суспільні блага і зовнішні ефекти», — пишуть Р. Піндайк і Д. Рубінфельд. К. Макконнел і С. Брю з цього приводу стверджують, що «деякі економічні завдання уряду мають

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

на меті підтримувати і полегшувати функціонування ринкової системи. За­безпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяють ефектив­ному функціонуванню ринкової системи, а також захист конкуренції — це два найбільш важливих види діяльності уряду. Виконуючи функції пере­розподілу доходу і багатства, коригуючи розподіл ресурсів з метою зміни структури національного продукту і здійснюючи стабілізацію економіки, уряд модифікує функціонування ринкової системи». Таким чином, держава виконує те, що не може ринок.

Оскільки в основі механізму ринкового саморегулювання знаходяться дії раціональних індивідів, спрямовані на максимізацію корисності або прибутку, то даний механізм спрацьовує у напрямі реалізації тільки вигід­них «проектів». Невигідні у плані доходності сфери діяльності залишають­ся поза дією ринку. І якщо вони породжують соціально-економічні про­блеми для суспільства, то виникає потреба у їх свідомому коригуванні. Отже, в міру виявлення проблем, з якими не справляється ринок, розши­рюються і функції держави.

Такий підхід до визначення функцій держави в економіці не може вважатися конструктивним. Перш за все, слід наголосити, що «невидима рука ринку» і «регулююча рука держави» у дійсності не є антиподами. Су­часне суспільство є складною системою, в якій окремі елементи форму­ються і функціонують як за рахунок самоорганізації, так і свідомої органі­зації. Якщо ми будемо розглядати ринок як підсистему суспільства, якій властиве саморегулювання, то зустрінемо в ній елементи, свідомо контро­льовані і регульовані. Прикладом може слугувати жорстка організація і планування на окремих підприємствах, які діють в умовах конкурентного середовища і економічної свободи.

Щодо держави, то як регулюючий механізм по відношенню до ринку вона виступає свідомо управляючою підсистемою, для якої одночасно ха­рактерними є спонтанні процеси. Останні проявляються у прагненні еко­номічних суб'єктів реалізувати в першу чергу приватні інтереси. Добре ві­домим є факт існування досить жорсткої конкуренції між державними службовцями за кар'єрне просування з метою доступу до більшого обсягу економічних благ.

Глава 7. РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Іншим прикладом може бути прагнення власної вигоди у виборчому процесі та сфері формування економічної політики. Ще Й. Шумпетер від­значав, що під час виборчого процесу численні кандидати намагаються продавати виборцям свої програми, так само, як, наприклад, виробник ав­томобіля намагається продавати свою продукцію споживачам на ринку.

Відомий дослідник поведінки інституціональних структур у сфері по­літики Дж. Бьюкенен стверджував, що «людина, яка здійснює вибір, ото­тожнює свої економічні інтереси з благами, які мають для неї суб'єктивну цінність. Така поведінка характерна не тільки для ринку, а й політики... За­стосування концепції обміну до аналізу політики спростовує відому філо­софську оману, що люди беруть участь у політичній діяльності, мотивую­чись загальним прагненням до пошуку добра, справедливості і краси».

Отже, регулювання і саморегулювання в жодному разі не можна про­тиставляти, оскільки в сучасних умовах розвитку економіки вони не ви­ключають, а доповнюють одне одного. Система державного регулювання економіки не витісняє ринок, а розвивається разом з ним, приєднується до нього, видозмінюючи тим самим механізм суспільної координації економі­чних інтересів.

З іншого боку, закономірності еволюції сучасних економічних систем визначають роль держави не просто як компенсатора недосконалості рин­ку, а як суспільного інституту, який відображає і забезпечує реалізацію за­гальнонаціональних інтересів, не обмежуючись при цьому тільки сферою економіки.

Західна цивілізація, яка йшла шляхом розмивання общинної організа­ції життя, поступово розробила нову форму інтеграції і саморегуляції. При переході до індустріального типу розвитку створювалися нові інтегруючі механізми, засновані на особистій політичній і економічній свободі індиві­дів, які у процесі життєдіяльності формують загальні інтереси. Це різні угоди, концесії, асоціації — союзи промисловців і підприємців, асоціації банкірів та торгово-промислові палати, релігійні організації, які не є еле-

⁾² Й. Шумпетер. Теория экономического развития. — М: Прогресе, 1983. — С. 223. ³³ Бьюкенен Дж. Избранные труды. Серия: Нобелевские лауреаты по экономике. — М: Таурус-Альфа, 1997. — С. 327.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ментами держави, але й не виступають в якості суто ринкових структур. Тут слід назвати і такі утворення, як профспілки, численні інститути соці­ального партнерства, спілки споживачів, екологічний рух, які є реальними учасниками і суб'єктами регулювання економічних і соціальних процесів.

Суспільство, яке функціонує завдяки таким механізмам, називається громадянським суспільством. В якості його основних складових виступа­ють практично всі елементи соціальної, професійної, демографічної, наці­ональної, конфесіональної, культурної, духовної та іншої самоорганізації суспільства.

Основою громадянського суспільства є механізм саморегулювання, який дозволяє людині реалізувати свою подвійну природу як індивідуаль­ного і суспільного організму. Відбувається поступове усвідомлення не тільки своїх егоїстичних інтересів, але й інтересів різних груп. Такі інтере­си неможливо реалізувати безпосередньо, тому вони знаходять своє опосе­редковане втілення у формуванні суспільних організацій, а держава висту­пає офіційним виразником загальних інтересів.

Отже, завдання держави пов'язуються не тільки з коригуванням недо­ліків ринку. Вони передбачають визнання його ролі у забезпеченні балансу суспільних інтересів, соціальної стабільності і захисту національних інте­ресів при проведенні як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Йдеться, зокрема, про передачу регулюючих функцій не ринку, а інститутам грома­дянського суспільства. В сучасних умовах третьою регулюючою силою су­спільства є громадянське регулювання, під яким розуміється діяльність різ­них суспільних інститутів і утворень, спрямована на вирішення їхніх за­вдань та здійснює певний вплив на економічні процеси.

Виходячи з вищевикладеного, досліджувати функції держави, а тим самим встановлювати певне співвідношення між саморегулюванням, дер­жавним і громадянським регулюванням у конкретній економіці слід на ос­нові пізнання конкретно-історичних умов розвитку країни і цілої низки ін-ституційних чинників, що здійснюють вплив на нього і, між іншим, біль­шість з яких є складовою інфраструктури громадянського суспільства.

Одним із визначальних факторів, що впливають на встановлення того чи іншого поєднання механізмів саморегулювання, державного і грома-

Глава 7. РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

дянського регулювання у кожній конкретній економіці, є економічні умови розвитку країни в певний історичний період. Тут мають бути враховані: рі­вень продуктивних сил, структура економіки, ступінь розвиненості ринко­вих відносин (адекватність відносин власності ринковій формі зв'язку, ін­фраструктура, існуючий тип конкуренції тощо).

Економічні фактори визначають і пріоритетне використання тих чи інших форм економічної політики. Так, акцент на переважне застосування бюджетних важелів впливу на економіку в кейнсіанській моделі обумови­ли дві обставини. По-перше, різке збільшення з часу «Великої депресії» федерального бюджету США абсолютно й щодо ВВП країни. По-друге, крах виключно грошового регулювання кон'юнктури у даний період. Від­мова від бюджетних важелів в консервативній моделі, навпаки, була ви­кликана їх неефективністю в умовах посилення інфляції і стрімкого зрос­тання бюджетних дефіцитів, які зберігалися навіть у період переходу еко­номіки у фазу підйому.

Економічні фактори, що спричинюють наявність тих або інших форм впливу на економіку, у реальній дійсності поєднуються з дією соціальних факторів. Іншими словами, економічний вплив повинен мати певну соці­альну базу як для сприйняття, так і впровадження у суспільну свідомість ідей регулювання.

Оскільки економічна політика держави формується в результаті взає­модії та боротьби різних економічних інтересів і є їх рівнодіючою, то зав­жди існує можливість тиску на державні інститути різних політичних сил. Досить сильний вплив структур, певною мірою зацікавлених у збереженні соціально-економічного устрою, може звести нанівець можливість функці­онування обраної моделі поєднання ринкових і свідомо регулюючих засад. Тому необхідною умовою функціонування обраної моделі регулювання є наявність соціальних верств, які мають досить сильні економічні інтереси і стимули, щоб забезпечити виконання поставлених цілей, достатній рівень розвитку інститутів іромадянського суспільства і їх здатності здійснювати громадянське регулювання економіки.

Крім розглянутих соціально-економічних факторів, що визначають модель регулювання національної економіки, значну роль у її формуванні

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

відіграють і такі вироблені протягом багатьох поколінь елементи, як стан суспільної свідомості, культура, релігія, пануючі морально-етичні норми та цінності тощо. Вони здійснюють значний вплив на характер економіч­ного розвитку і, у підсумку, визначають національну специфіку моделі ри­нкової економіки.

Так, успішне функціонування японської моделі, що припускає все­осяжне втручання держави майже в усі сторони громадського життя, стало можливим тільки завдяки особливим національним рисам японців, таким як схильність до погоджених дій на всіх рівнях — від індивідуального до суспільного, притаманний нації колективізм і патерналізм. Ці риси вира­жаються у почутті причетності та лояльності до певної соціальної і вироб­ничої спільноти; високому рівні національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності йти на мате­ріальні жертви заради добробуту країни. Ці ж фактори визначають і немо­жливість посилення тоталітарних тенденцій та реалізації державних інте­ресів на шкоду суспільним.

З іншого боку, в моделі економіки США, яка сформувалася всім хо­дом історичного процесу становлення і розвитку підприємницьких струк­тур у даній країні, психологія вільного підприємництва й індивідуалізму є визначальним фактором зведення до мінімуму державного втручання в економіку. Досить розвинена демократія, що гарантує волю кожному в плані захисту його інтересів за допомогою законів, є надійним гарантом проти можливого державного придушення приватних інтересів.

При конкретному сполученні факторів формування тієї чи іншої моделі регулювання, частка держави і ринку в цих моделях ніколи не була чітко визначеною. Навіть у досить ліберальних національних моделях, де регу­люючий вплив держави був зведений до необхідного мінімуму, мали місце періоди посилення ролі держави. І, навпаки, жорстко централізовані еконо­мічні системи «допускали» у свій механізм регулювання ринкову стихію. І в першому, і в другому випадках економічна система тільки вигравала.

Звичайно, зміна співвідношення між механізмами регулювання зумо­влюється необхідністю підвищення ефективності соціально-економічного розвитку країни, тими пріоритетами, які висуваються на відповідному іс-

Глава 7. РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

торичному етапі розвитку суспільства. їх можна умовно звести до соціаль­них (вирішення проблем зайнятості та соціальної справедливості) і еконо­мічних (стимулювання економічного зростання, подолання інфляційних тенденцій, підвищення конкурентоспроможності економіки) напрямів трансформації траєкторії руху національної економіки. Повнота і ступінь реалізації таких пріоритетів є критерієм досягнення оптимальності спів­відношення цих механізмів, свідченням стабільності економічної системи. В якості узагальнюючого критерію оптимальності взаємодії механізмів ре­гулювання національної економіки можна застосовувати показник макси-мізації суспільного добробуту. Він містить у собі як кількісні (темпи еко­номічного зростання, обсяги ВВП на душу населення, обсяги споживання окремих товарів тощо), так і якісні (індекси розвитку людського потенціа­лу, індекс інтелектуального потенціалу, рівень медичного обслуговування, тривалість життя, стан навколишнього середовища і т.ін.) складові, що до­зволяє системно аналізувати результативність розвитку суспільства.