Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки

Концепція соціальної ринкової економіки бере свої витоки з різних шкіл та напрямів економічної думки. Так, соціальна школа Німеччини ще на рубежі ХІХ-ХХ століть займалась дослідженням соціальних суперечно­стей ринкової економіки і визначенням шляхів їх усунення засобами дер­жавно-монополістичного регулювання. В різних течіях інституціоналізму (соціально-психологічний, соціально-правовий, трансформаційний, техно­логічного детермінізму) також акцентувалося на різних соціальних аспек­тах ринкової економіки. Т. Веблен вважав доцільним встановлення такого «нового порядку», при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передано спеціальній «раді техніків», і «індустріальна систе­ма» перестане служити інтересам монополістів, оскільки мотивом «тех­нократії» буде не «грошова вигода», а служіння інтересам усього суспіль­ства [13, с 195].

Дзк. Коммопс — засновник соціально-правової течії інституціоналіз­му — був упевнений в необхідності створення уряду, який був би підконт­рольним суспільній думці і здійснював демонополізацію економіки. Розрі­зняє комерційну і соціальну ефективність Дзк. М. Кларк, розуміючи під першою показник результативності приватного підприємства у створенні прибутку, а під другою — ефективність економічної системи у створенні «соціальних цінностей».

Прихильники технологічного детермінізму також висловлювали окремі ідеї щодо соціальної спрямованості ринкової економіки. Так, Дзк. К. Гелбрейт вважав за необхідне змінити цільове спрямування виро­бництва з максимізації прибутку до підтримання постійного економічного зростання. Висувались також ідеї гуманізму в розподілі праці і організації виробництва (Л. Хейлброиер), становлення безкласової спільноти людства на основі високих знань і кваліфікації (Д. Белл).

К. Маркс взагалі заперечував можливість соціально прогресивної трансформації капіталізму на власній основі. Він наголошував на історич­ній обмеженості капіталістичної ринкової економіки і заміні її соціалістич-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ним (комуністичним) способом виробництва. Але водночас він підкреслю­вав можливість становлення в межах капіталізму певних перехідних форм (за такі він вважав, наприклад, кооперативи і акціонерні товариства, в яких частково заперечується приватна власність).

Однією із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки є учення про «державу добробуту» (velfare state). «Держава до­бробуту» розглядається як один із компонентів «змішаної державно-приватної економіки» [15, с 175]. На думку англійського професора Р. Тітмуса, «державою добробуту» можна назвати державу, яка визнає за усіма громадянами право отримувати соціальні послуги, які не може надати приватний ринок. До таких соціальних послуг належать освіта, охорона здоров'я і соціальне забезпечення. Він вважає, що для «держави добробуту» характерні «два близьких поняття — соціальних прав і універ­салізму» [4, с 153]. За словами К. Баулдіпга «держава добробуту» є така держава, яка служить органом захисту індивіда від життєвих мінливос-тей та нещасть, а цей захист проявляється у соціальному страхуванні, програмах підтримки доходів, поліцейській охороні і т.ін.» [14, с 11].

Позиція П. Самуельсоиа з даного питання в основному співпадає з позицією Е. Хансена. Він пов 'язує поняття «держави добробуту», перш за все, з поняттям «видатки добробуту» (velfare expenditures). За його ви­значенням, «урядові видатки на добробут» — це такі видатки, «які пере­носять купівельну силу до нужденного або гідного безвідносно до надання ним зустрічної послуги» [18, р. 145-146]. С. Стурмі дає більш детальну характеристику: «Держава добробуту є держава, в якій суспільство в ці­лому визнає колективну відповідальність по відношенню до слабких або менш успішних членів цього суспільства та вживає певних заходів, щоб допомогти їм... У межах держави добробуту соціальні послуги сприяють тому, щоб, по-перше, полегшити стан нужденних через пом 'якшуючі дії; по-друге, у зростаючій мірі виявляє причини і добуває «ліки», щоб нужден­ний, будучи одного разу врятований, був здатний стояти на власних ногах, і, по-третє, запобігати нужді» [19, р. 142].

Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопо­моги отримали у теорії «соціального ринкового господарства». Першим це

Глава 9. СОЦІАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

поняття ввів професор А. Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За йо­го словами, мета «соціального ринкового господарства полягає в тому, щоб «на базі конкурентного господарства пов 'язати свободну ініціативу із соціальним прогресом, забезпеченим саме через ринково-господарські досягнення» [17, с 243]. Згідно з його концепцією, державна економічна та соціальна політика покликана вирішувати два головних завдання: по-перше, інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монопо­ліями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів; по-друге, забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає над­мірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому. Це підкрес­лював і Л. Ерхард.

На думку іншого німецького економіста Г. Мейнгольда, «соціальне ринкове господарство» відрізняється у чотирьох головних пунктах від класичного принципу «вільного ринкового господарства»:

- ефективна конкуренція конституюється активною конкурентною політикою держави;

- встановлений ринком розподіл доходів корегується подальшим пере­розподілом доходів;

- держава проводить активну кон 'юнктурну політику з метою дося­гнення повної зайнятості, стабільності цін та рівноваги платіжно­го балансу;

- вплив на створення майна, до володіння яким мають бути залучені широкі верстви населення [16, с 623].

Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль в ринковому саморегулюванні, відводячи державі функцію засновника та контролера певних правил економічної діяльності. Так, В. Репке порівнює економічну роль держави з функціями органів регулювання вуличного ру­ху, які не вказують водіям, куди вони повинні їхати, а встановлюють певні правила руху і вимагають їх дотримання.

Разом з тим, спеціалісти відзначають, що зростання добробуту не то­тожне задоволеності життям [19]. У суспільстві, де товар не просто задо-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

вольняє потребу, а стає ознакою соціального статусу, акцентування людсь­кої свідомості на споживанні неминуче призводить до одержимості реча­ми. Нереалізація закладених здібностей викликає у людини відчуття дис­комфорту, незадоволеності, пригніченості та відчуження. Скорочення на­роджуваності у економічно розвинених країнах наводить навіть західних дослідників на думку, що «західна цивілізація, незважаючи на всю свою могутність та багатство, знаходиться у занепаді» [8, с. 243]. Аналіз пока­зує, що виключно споживчий спосіб життя не здатний усунути духовну не­задоволеність, причиною якої є нереалізованість закладеного пізнавально­го, креативного (творчого) і етично-імперативного (морального) потенціа­лу. З гіркотою визнає відомий західний економіст та соціолог П. Б'юкенен: «Статистика... розлучень, падіння народжуваності, неповних сімей, само­губств серед підлітків, криміналізації шкіл, наркоманія, насильства, важ­ких злочинів, захворюваності та падіння освіченості показує, настільки глибока криза у суспільстві. Пусті дитячі кімнати і забиті приймальні психоаналітиків свідчать про те, що у нас далеко не все у порядку. І розпо­всюджуючись, ця зараза тягне в могилу всю нашу цивілізацію» [8, с 334].

Запропоновані ідеї та інструменти теорії суспільного добробуту і соці­ального ринкового господарства широко використовуються у практиці дер­жавного регулювання в країнах із змішаною економікою. Певною мірою вони вичерпали себе, і тому при визначенні стратегії соціального розвитку національної економіки України доцільно використовувати більш сучасні теоретико-економічні розробки, зокрема, неомарксистського напряму, які мають виразну гуманістичну соціальну спрямованість поряд із збереженням прагматичних підходів до функціонування національної економіки.