Структурна політика: цілі, пріоритети та механізми

Національна економіка як відкрита складна людинорозмірна система представляє собою цілісну сукупність взаємозалежних елементів або під­систем, а також взаємовідносин між ними.

Залежно від напряму та площини аналізу структури економіки розріз­няють відтворювальний, територіально-регіональний, соціально-еконо­мічний, технологічний, зовнішньоекономічний, галузевий та інші її макро-структурні типи.

На рівні функціональних зв'язків між економічними суб'єктами пріо­ритет надається структуризації за видами економічної діяльності та за галузями економіки, які відображають наявну систему поділу праці, проце­сів кооперування й комбінування суспільного виробництва.

Дійсно, саме від того, на яких видах економічної діяльності й галузях економіки (традиційних чи постіндустріальних; експортноорієнтованих чи імпортозаміщуючих; капітале-, трудо- чи наукоємних тощо) відбувається поточна концентрація ресурсів, залежать:

• траєкторія соціально-економічного розвитку країни та варіант її вклю­чення в систему світогосподарських зв'язків (технологічне лідерство, виробничо-коопераційне партнерство, сировинна периферія тощо);

• переважаючий у майбутньому продуктивно-технологічний рівень виробничих потужностей і відповідний йому характер використання суспільних ресурсів (інтенсивний чи екстенсивний);

• масштаби економічного зростання, що визначаються паралельно-послідовним розвитком технологічно пов'язаних галузей;

• раціональність використання внутрішніх ресурсів як наслідок міжга­лузевої пропорційності та збалансованості;

• частка галузей проміжного продукту й відповідний витратний тиск на галузі з виробництва кінцевої продукції;

• рівень та структура зайнятості економічно активного населення;

• обсяг сукупного доходу (сукупного попиту), що формується з урахуванням об'єктивної диференціації середньої заробітної плати робітників та серед­нього підприємницького прибутку за видами економічної діяльності тощо.

Глава 10. СТРУКТУРНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНО-ШНОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Інтегральним показником якості наявної структури економіки є ство­рений на її основі ВВП, який в своєму натурально-речовому та вартісному вимірах формує ресурсне забезпечення нового відтворювального циклу і визначає розширений, простий чи звужений характер суспільного відтво­рення. При цьому середньострокова та довгострокова динаміка абсолют­них та відносних макроекономічних показників, розрахованих на основі ВВП, служить індикатором для оцінки відповідності наявної діяльнісно-видової та галузевої структур: а) вимогам об'єктивних процесів (проявам дії закону підвищення потреб, закономірностям розвитку суспільного по­ділу праці, поглибленню спеціалізації та кооперації виробництва, НТП); б) цілям національної економіки; в) зовнішнім викликам та «шокам». У разі неадекватності та наявності певних протиріч, що стають загрозою збере­ження цілісності макроекономічної системи, формуються передумови для структурної трансформації та структурних зрушень.

Структурні зрушення — сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в мезо- й макропропорціях економічної системи, та обумов­люють її перехід в інший якісний стан. Це складне економічне явище, яке має свої чинники, рушійну силу, наслідки, глибину та термін здійснення.

Серед домінуючих зрушень структури глобальної економіки основними є:

- тісна кореляція глобальних тенденцій розвитку зі структурною ди­намікою країн розвинутого центра, на які припадає близько 68% ва­лового глобального продукту;

- прискорені темпи розвитку нових прогресивних наукоємних та висо-котехнологічних галузей промисловості³⁵ порівняно із традиційними;

- наближення темпів зростання першого і другого підрозділів суспіль-

Мається на увазі, в першу чергу, реальний ВВП на душу населення та реальні доходи на душу населення, що відображають динаміку добробуту громадян країни й підвищення якості життя.

³⁵ До останніх, згідно з рекомендаціями ОЕСР, входять чотири галузі: аерокосміч­на, виробництво комп'ютерів і конторського обладнання, виробництво електронних за­собів комунікації та фармацевтична промисловість. У сфері послуг наукоємними вважа­ються: сучасні види зв'язку, фінансові послуги, освіта, охорона здоров'я та так звані біз-нес-послуги (розробка програмного забезпечення, консалтинг, маркетинг, контрактні на­укові дослідження тощо). Серед найбільш перспективних претендентів на поповнення цього списку — виробництво нових конструкційних матеріалів із заданими властивостя­ми, генетикомодифікована біопродукція, високоточне озброєння. Проблема за малим — виділенням для них окремої рубрики в стандартних статистичних класифікаторах.

14*

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ного виробництва, груп А і Б промисловості. Частка окремих галузей споживчого сектора економіки, насамперед легкої промисловості, поступово зменшується внаслідок переміщення переважної більшос­ті виробництв у країни, що розвиваються, і виграють цінову конку­ренцію за рахунок дешевих трудових ресурсів;

- інтенсивне формування нової структурної ланки, яку утворюють ви­ди діяльності з продуктом нематеріального характеру, що пронизу­ють всі стадії процесу виробництва;

- різке скорочення питомої ваги первинної сфери, досить повільне — вторинної за динамічного розширення третинної сфери. При цьому зменшення частки екологічно небезпечних видобувної та обробної промисловості в загальному обсязі промислової продукції супрово­джується суттєвим підвищенням якісних параметрів їхнього техно­логічного озброєння (продуктивності, капіталовіддачі, рентабельнос­ті). Паралельно у виробничих процесах спостерігається поступове заміщення частки використаних природних невідтворюваних ресур­сів штучними і відтворюваними;

- зростання частки соціально-сервісної індустрії, яка «поглинає» в роз­винутих країнах до 70% найманих робітників та самозайнятого еко­номічно активного населення. Частково це компенсує зменшення зайнятості у промисловості, зумовлене впровадженням високопро­дуктивної техніки та технології з низькою нормою комплементарно-сті «праця — капітал».

Зазначені структурні зрушення відображають становлення принципо­во нового технологічного способу виробництва, основною продуктивною силою якого є знання людей, втілені в інформаційно-інтелектуальних, ко­мунікаційно-комп'ютерних та автоматизованих технологіях, принципа­ми — інноваційність, ресурсозаощадливість, екологічність, інтенсифікація, інтелектуалізація, гуманізація, а фактичним каталізатором змін — різно­манітні інновації.

Іншою важливою закономірністю трансформації діяльнісно-видової та галузевої структур є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним

Глава 10. СТРУКТУРНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІИНА ПОЛІТИКА

технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих витрат. Значно перспе­ктивнішим шляхом є розвиток міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшої кількості країн, що мають чіткий профіль у міжнарод­ному економічному співробітництві та обміні.

Викладені тенденції та закономірності мають бути враховані Украї­ною, яка зараз розв'язує завдання самоідентифікації в системі світогоспо-дарських зв'язків. На тернистому шляху знаходження власної ніші в гло­бальній економіці стрижнем стратегії й тактики економічного зростання повинна стати орієнтація структурних трансформацій на розбудову ефек­тивної та конкурентоспроможної економіки постіндустріального типу з яс­краво вираженими екологічними та соціальними пріоритетами.

Слід зазначити, що у перше десятиріччя незалежності динаміка та на­прями структурних зрушень зазнали суперечливого впливу як позитивних, так і негативних факторів. Серед перших найбільш вагомими були: розши­рення сфери дії ринкових відносин, становлення конкурентного середови­ща й зменшення рівня монополізації економіки, зміцнення недержавного сектора.

До факторів другої 'групи належать:

• катастрофічне скорочення інвестицій в економіку;

• усунення держави від ролі провідного суб'єкта регулювання струк­турних зрушень;

• надмірна відкритість економіки і наявність зовнішнього боргу, об­слуговування якого потребує зростання експорту й зумовлює зовні­шню детермінацію структурних зрушень. Йдеться не тільки про зов­нішнє стимулювання розвитку видобувних галузей та галузей пер­винної переробки, а й про відоме блокування (через захоплення зна­чних ринкових сегментів) розвитку деяких галузей;

• порівняно низький рівень життя населення, що ускладнює виявлення реальної структури потреб та уподобань споживачів;

• значний тиск олігархічних структур, яким вигідна «консервація»
наявної структури економіки й не потрібний перерозподіл «сфер
впливу».

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Статистичні дані переконують, що трансформація діяльнісно-видової та галузевої структур в Україні в 90-х роках відбувалася переважно поза прогресивною тенденцією. Зокрема, суттєво послаблено позиції інвести­ційно орієнтованих видів діяльності. Поглибилась технологічна прірва між Україною та розвинутими країнами.

Найвагомішим компенсатором від'ємної динаміки високотехноло-гічних галузей стає зростання частки найбільш енергоємних та еколо­гічно шкідливих паливно-енергетичного та металургійного комплек­сів. Негативною тенденцією також є стрімке скорочення частки легкої промисловості — галузі, яка безпосередньо орієнтована на задоволен­ня споживчих потреб населення і разом із харчовою промисловістю приймає на себе соціальне навантаження наявної діяльнісно-видової та галузевої структур національної економіки. Наслідком цих процесів стало подальше поглиблення диспропорцій у структурі суспільного виробництва та технологічної примітивізації його матеріально-технологічної бази.

Ці обставини суттєво відрізняють економіку України від економіки ринкового типу, в якій під час класичної циклічної депресії чи структурної кризи відбувається " творче" руйнування наявної технологічної структури та будується фундамент для подальшого економічного зростання.

Починаючи з 1999 p., ситуація дещо покращується. Цьому значною мі­рою сприяє прискорення темпів зростання експорту, стабілізація інфляцій­них процесів, підвищення реальних доходів населення, вдосконалення пода­тково-правового поля та переорієнтація економічної політики у напрямку посилення уваги до фундаментальних відтворювальних процесів. Однак ос­новним джерелом економічного зростання (1999-2002 pp.) були вільні ви­робничі потужності та види діяльності зі швидким оборотом капіталу за од­ночасного поступового формування технологічної залежності від імпорту техніки і технологій, що не входять до числа високих, яка формує майбутнє відставання за рахунок підтримання низької конкурентоспроможності. Стратегічний ресурс розвитку — інновації — так і не був задіяний.

Див.: Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. HAH України В. М. Гейця.: К.: Ін-т екон. прогнозування: Фенікс, 2003. — С 363.

Глава 10. СТРУКТУРНА ТА ШВЕСГИЦШНШННОВАЦГИНА ПОЛІТИКА

Вирішення цих проблем неможливе без активної економічно обгрун­тованої державної структурної політики, оскільки новостворені ринкові форми в умовах НТП самотужки не спроможні адекватно реагувати на стратегічні суспільні потреби та забезпечувати швидкі цілеспрямовані зрушення в економічній структурі.

Структурна політика — це сукупність державних заходів, орієнто­ваних на керування рухом економічних ресурсів і встановлення структур­них параметрів національної економіки, необхідних для підтримання ди­намічної макроекономічної рівноваги і сталого економічного зростання.

У конкретних історичних умовах України її основними завданнями є:

• зміцнення технологічних порівняльних переваг вітчизняних товаро­виробників відносно зарубіжних конкурентів;

• зменшення залежності національної економіки від імпорту товарів і ресурсів;

• збільшення питомої ваги ресурсозаощадливих виробництв та галузей " високих технологій";

• підвищення рівня внутрішньої збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на найбільді повне задоволення потреб міжгалузевої кооперації;

• створення розвиненого споживчого сектора економіки та сфери по­слуг.

Існуюча в економічній системі будь-якого рівня (мікро-, мезо-, макро-, мега-) суперечність між необмеженими зростаючими потребами та обме­женими ресурсами породжує необхідність концентрації останніх на пріо­ритетних напрямах соціально-економічного розвитку й визначає стрижень структурної політики — селективний підхід (таргетуванпя).