Кримському півострові

У І тис. до н. е. українські землі прийняли й розвинули античні традиції державотворення. Це сталося внаслідок великої грецької колонізації, яка розпочалася у VII ст. до н.е. Греки-переселенці облаштувались у Північному Причорномор’ї та на Кримському півострові, заснувавши там свої численні поселення. Першим грецьким поселенням в Україні стало місто Борисфеніда на острові Березань у пониззі Південного Бугу. Згодом були засновані Ольвія (Миколаївщина), Ніконій (Одещина), Офіусса, пізніше перейменована на Тіру (сучасне місто Білгород-Дністровський), Пантікапей (сучасне місто Керч), Фанагорія (Таманський півострів), Тірітака, Кіммерік (Керченський півострів), Феодосія (східний Крим), Херсонес Таврійський (поблизу міста Севастополь), Керкінітіда (сучасне місто Євпаторія) та ін. За висловом давньогрецького філософа Платона, «греки обсіли Чорне море, неначе жаби ставок».

На нові освоєні землі греки-колоністи привезли традиційну для Стародавньої Греції форму організації суспільства – поліс (місто). Поліс як модель суспільного устрою являв собою самостійну державу, до якої входило безпосередньо місто і навколишні сільськогосподарські території.

Місто мало чітко сплановану забудову, поділялося на квартали. На околиці розташовувалися ремісничі та бідняцькі квартали. У центрі поліса знаходилася агора – головна площа, що функціонувала як ринкова. Навколо агори стояли адміністративні споруди, школи, спортивні будівлі, крамниці. Грецьке місто було чистим, упорядкованим, у ньому діяли гідросистеми з керамічним водоводом. Поліс ретельно охоронявся, був оточений міцними оборонними стінами з баштами для спостережень.

Однією із найважливіших частин поліса був релігійний квартал, який називався теменос. У ньому розташовувалися храми, вівтарі, священні гаї, некрополь (цвинтар).

Античні міста-держави мали республіканську форму правління: своїх владних керманичів греки обирали. Окрім того, у греків вже існував поділ влади на три гілки (законодавчу, виконавчу та судову). Законодавча влада в античних містах-державах була представлена народними зборами або демократичними радами, а виконавча – магістратами. До складу магістрату входила колегія архонтів на чолі з першим архонтом. Ці посадовці обиралися строком на 1 рік.

Усі вільні громадяни міст-держав, як і на своїй батьківщині – Стародавній Греції, користувалися широкими особистими і політичними правами. Діти вільних громадян отримували громадянство за урочистих обставин: вони мали прилюдно скласти присягу на вірність колонії і бути готовими захистити її від ворога зі зброєю в руках. Натомість, будь-яких прав позбавлялися раби, жінки та іноземці. Тобто, грецька демократія відстоювала рабовласницькі цінності і мала виразні ознаки суспільної дискримінації за статтю і походженням.

Серед рабовласницьких республік, що їх утворили греки-колоністи на південних землях України, були аристократичні (наприклад, Ольвія) і демократичні (наприклад, Херсонес) держави. Аристократична форма правління являла собою владу «найкращих» членів суспільства, тобто виборні посади займали лише представники найдавніших родів. Демократична форма правління формувалася шляхом загальних виборів і у «виборчі бюлетені» міг потрапити будь-який вільний громадянин поліса. Однак, на практиці різниця між цими формами правління була номінальною. Адже претенденти на виборні посади мали сплачувати чималий податок – а це було по кишені лише грошовитим громадянам.

Окрім республіканської форми правління, греки мали досвід і монархічної моделі держави. Саме така, монархічна форма правління, була реалізована на Керченському та Таманському півостровах, коли у 480 р. до н.е. там виникає Боспорське царство. У складі цього царства правляча династія Археанактидів об’єднала міста Пантікапей, Фанагорію та ін.

Розвиток античних міст-держав у давніх грецьких традиціях тривав до середини І ст. до н.е., допоки у регіон не втрутився «римський» фактор. Військові перемоги Рима викликали відверту геополітичну переорієнтацію античних міст-держав Північного Причорномор’я, внаслідок чого деякі з них увійшли до складу Римської імперії (наприклад, Тіра, Ольвія, Херсонес).

Римська присутність у Північному Причорномор’ї стала особливо відчутною з приходом до влади Нерона у 54 році н.е. Відтоді Рим активізував свою політику на Сході. Так, до складу союзників Нерона «потрапило» Боспорське царство: його царі мали затверджуватись у Римі, одержуючи титул «друга цезаря і друга римлян» та відповідну грамоту на правління – інсигнію. У 56 році Нерон дарував право на самоврядування Тірі. За його наказом у 63-64 роках римське військо надало військову допомогу Херсонесу, що потерпав від набігів варварів. Увага Нерона до даного регіону пояснювалася його політикою, спрямованою на створення дружніх і союзних держав навколо Римської імперії. Після смерті імператора римська присутність в українських землях значно послабшала.

Остаточний занепад античної державності в Україні був пов’язаний з

набігами варварів (готів у ІІІ ст. н.е. та гунів у IV ст. н.е.). У цей період припинили своє існування майже всі грецькі міста-держави, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.

З V ст. н.е. почалося візантійське проникнення на територію України. На Південному узбережжі Криму візантійці заснували кілька фортець, зокрема, Алустон (сучасна Алушта), Гурзувіти (сучасний Гурзуф), Сугдею (сучасний Судак). Однак, на державотворчі процеси в українських землях ці події не мали відчутного впливу.

Отже, найбільш вагомий внесок у розвиток державотворення на українських землях у дослов’янську добу здійснили стародавні греки, які у період великої грецької колонізації заснували у Північному Причорномор’ї чималу кількість міст-держав. Поліс, як форма суспільної організації, пристосувався до різних форм правління: аристократичної республіки, демократичної республіки, монархії. Греки були першими, хто приніс в Україну традиції демократії та поділу державної влади на три гілки.