Механічні тканини

Механічна тканина надає твердості та міцності рослині, забез­печує їй пружність та гнучкість. Міцність на розрив у механічних тканин перевищує міцність заліза, а за гнучкістю ці тканини пере­вершують більшість металів.

До механічних тканин належать коленхіма і склеренхіма.

Коленхіма — це жива тканина з целюлозними, нерівномірно потовщеними оболонками. Форма її клітин змінюється від паренхімної до прозенхімної, кінці клітин скошені або загострені. Часто в клітинах знаходяться хлоропласти, рідше — таніни. Залежно від характеру потовщення клітинних оболонок і розміщення клітин розрізняють кутову, пластинчасту і пухку коленхіми. Для кутової коленхіми характерне потовщення оболонок лише по кутах клітини, а для пластинчастої — тих, що розміщені паралель­но до поверхні органа, в якому вони знаходяться. Клітини пухкої коленхіми розташовані так, що між ними знаходяться міжклітин­ники. У одного й того ж виду можуть бути всі три види коленхіми.

Склеренхіма — це мертва з потовщеними, здерев’янілими оболонками і нечисленними щілиновидними, косими, іноді галузистими порами. За походженням склеренхіма може бут первинною і вторинною. Первинна утворюється із прокамбію і перициклу, вторинна — із камбію, а також із основної тканини первинної кори і провідних пучків, що набувають меристематичної активності. Звичайно склеренхіму поділяють на склереїди, або кам'янисті клітини, і волокна.

Склереїди — відносно короткі, часто паренхімні клітини, але вони можуть бути і витягненими — прозенхімними, їх особливість полягає в наявності великої кількості щілиновидних або галузистих пор в оболонці. Зустрічаються склереїди в різних органах рослин: у стеблах (береза), кореневищах, листках (каме­лія), коренях (монстера), плодах (горіх, вишня, слива, абрикос, персик). Форма склереїд може бути паличковидною, у вигляді трубчастої кістки, зірчастою, нитковидною, розгалуженою. Скле­реїди надають міцності тим органам, в яких знаходяться.

Волокна — це прозенхімна тканина, що може бути первинною і вторинною. В рослинах вона знаходиться у вигляді тяжів, цилінд­рів, обкладок або окремих груп у корі, флоемі та ксилемі. Залежно від походження і розміщення в органі рослини розрізняють такі види волокон: ксилемні, або деревинні; флоемні, або луб'яні; корові; периваскулярні; волокна, що утворюють обкладки навколо провідних пучків.

Ксилемні, або деревинні волокна розвиваються із- тих же твірних тканин, що й інші елементи ксилеми, і знаходяться в деревині (ксилемі). їх оболонки потовщені і завжди просочені лігніном. У деяких рослин (шовковиця, вільха, в'яз, акація) потовщення оболонок лібриформу зумовлене відкладанням на їх внутрішніх стінках геміцелюлози. Деревинні волокна діляться на волокнисті трахеїди і волокна лібриформу.

Волокнисті трахеїди являють собою перехідні форми між тра­хеїдами і волокнами лібриформу. В деяких волокнах лібриформу утворюються поперечні перетинки. Такі волокна називаються перетинчастим, або перегородчастим лібриформом. Лібриформ надає деревині міцності і твердості. Деревина дерев з добре розвиненим лібриформом має більшу густину, дуже тверда і міцна (дуб, залізне дерево, каштан, граб, кизил).

Флоемні, або луб'яні волокна утворюються тими ж твірними тканинами, що і всі елементи лубу; вони є йог о складовою. Це дуже видовжені клітини з потовщеними, шарувати­ми і штрихуватими клітинними оболонками з численними косими порами. Шаруватість їх оболонок залежить від чергування шарів' з різним вмістом целюлози, геміцелюлози і пектинових речовин, а штрихуватість — від характеру розміщення фібрил. Форма луб'яного волокна специ­фічна для кожного виду рослини. Наприклад, у кропиви кінці луб'яних волокон звужуються, але залишаються тупими, у рамі " вони лопатеві, у льону — загострені, у конопель булавовидні або розгалужені, у кенафа — зубчасті, тобто форма є видовою діагно­стичною ознакою рослин.

Луб'яні волокна використовуються в текстильній промисло­вості. Такі рослини, як льон, коноплі, рамі, кенаф, культивують як прядильні культури. Рослині луб'яні волокна надають пружності й еластичності.

Корові волокна можуть бути первинного і вторинного похо­дження. Вони утворюються в коровій частині рослини звичайно у вигляді циліндрів і розміщуються безпосередньо під епідермою або на невеликій відстані від неї.

Периваскулярні волокна мають первинне походження, утво­рюються перициклом і становлять периферійну частину централь­ного циліндра.

Волокна, що утворюють обкладки навколо провідних пучків, можуть бути первинного (у. односім'ядольних) і вторинного (у двосім'ядольних) походження. Вони утворюються прокамбієм або клітинами основної тканини, що набули меристематичної активностіі