Резерви зростання продуктивності праці

Існує два основних методи розрахунку продуктивності праці: індексний і по економії робочої сили. Використовуючи індексний метод, необхідно взяти до уваги, що різні фактори підвищення продуктивності праці, діючи одночасно, взаємно посилюють один одного, тому індекси їх підвищення потрібно перемножити. Вплив резервів зростання продуктивності праці і пов’язані з цим розрахунки базуються на порівнянні показників, взятих за різні періоди (базовий, плановий, звітний). Найбільше використовуються другий метод: прямий розрахунок (порівняння в різних умовах трудомісткості або чисельності робітників).

Наприклад, якщо відомо, яким буде скорочення чисельності (або зменшення трудомісткості), то зростання продуктивності праці визначається за формулою:

(28)

де Ч_вих – вихідна чисельність, необхідна для виконання планового обсягу виробництва за базовими умовами; Е_ч – економія (відносне вивільнення) чисельності.

Індекс продуктивності праці визначається як відношення вихідної чисельності (Ч_вих) до економії чисельності (Е_ч):

(29)

Якщо відомі:

a) розмір зростання продуктивності праці, а необхідно визначити відносне вивільнення чисельності, використовується формула:

(30)

b) загальний розмір зниження трудомісткості продукції, а необхідно визначити зростання продуктивності праці при відомій базовій трудомісткості, то застосовується формула:

(31)

де – сумарне зниження трудомісткості, нормо-годин; – трудомісткість базова виробленої продукції, нормо-годин.

Тема 11. " Тарифна система оплати праці та її складові"

Тарифна система (ТС) використовується для диференціації розмірів заробітної плати працівників залежно від їхньої кваліфікації, від­повідальності, умов праці (тобто її шкідливості, складності, інте­нсивності, привабливості тощо), її кількості та результатів. Вона відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями і кваліфікацією. Професія – трудову діяльність і зайнятість праців­ника відповідно до одержаної ним підготовки, придбаних теоре­тичних знань і практичних навичок. Спеціальність – внутрішньо професійний поділ пра­ці, що потребує глибоких знань і надання практичних навичок з вужчого кола робіт. Кваліфікація – сукупність виробничих знань, умінь, певних практичних навичок, що виражає ступінь підготовленості пра­цівника до виконання професійних функцій обумовленої складності (з її допомогою визначається необхідна кількість працівни­ків відповідної кваліфікації чи спеціальності, а також співвід­ношення ЗП різних категорій працівників).

Основними елементами тарифної системи є довідник кваліфі­каційних характеристик професій працівників, тарифні сітки та ставки, схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка. Формування заробітків на основі тарифної системи передба­чає використання всіх її елементів.

Довідник КХПП (кваліфікаційних характеристик професій працівни­ків) – це систематизований за видами економічної діяльності збір­ник описів професій, які наведені у Класифікаторі професій (КП).

КП являє собою складову державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної ін­формації, розроблений відповідно до постанови КМУ від 4.05.1993 р. «Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».

Довідник є нормативним документом, обов'язковим у питан­нях управління персоналом в організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. Довідник складається із випусків і розділів випусків, які згру­повані за основними видами економічної діяльності, виробництва та робіт. Класифікатор професій та випуски Довідника підготовлені Цент­ром продуктивності – філією Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Мінпраці та соціальної політики Ук­раїни і НАУ за участі фахівців Мінпраці.

Співвідношення тарифних коефіцієнтів крайніх розрядів є ді­апазоном тарифної сітки. Визначені галузевою тарифною угодою тарифні сітки пови­нні мати для підприємств різних форм власності і господарю­вання не обов'язковий, а рекомендаційний характер.

У сучасних умовах на більшості підприємств застосовують шести- та восьмирозрядні тарифні сітки. Тарифні коефіцієнти та їх співвідношення можуть установлюватися галузевими угодами.

Оплата праці керівників, фахівців і технічних службовців здійснюється за допомогою посадових окладів, основою яких є мінімальна тарифна ставка. ПО установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника, а за резуль­татами атестації має право їх змінювати.

Годинна тарифна ставка (С_год.і) - це розмір оплати праці за роботу певного кваліфікаційного рівня в умовах певних виробничих факторів окремого підприємства. Залежить від розміру оплати за ставкою першого розряду (С_год.1 ) та тарифного коефіцієнта (К_тар.і).

С_год.і = С_год.1 х К_{.тар. і}; (1)

С_{год. 1} = (ЗП_min / Ф_{д. с.м.}) х К_у.п.) х К_кат._під., (2)

де ЗП_min – мінімальна заробітна плата, що законодавчо затверджена, грн.; Ф_{д. с.м.} – середньомісячний фонд робочого часу на 1 працюючого, год.; К_у.п. – коефіцієнт умов праці (залежить від галузевої належності підприємства та має величину 1–5 (наприклад: машинобудування – К_у.п.=1, 5); К_{кат.під.} – коефіцієнт категорії підприємства (залежить від рівня підпорядкованості та має величини 1–2 (кат. 1 – 2, 0; кат. 2 – 1, 5; кат. 3 – 1, 0).

Порозрядні тарифні коефіцієнти показують у скільки разів ставка відповідного і- того розряду більша ставки першого розряду (К_тар2 = 1, 08; К_тар3 = 1, 15; К_тар4 = 1, 23; К_тар5 = 1, 35; К_тар6 = 1, 43 (значення є базовими для проведення практичних робіт з дисципліни, а реальності – встановлюються галузевою угодою)).

Діапазон тарифної сітки з кожної категорії робітників визначається при порівнянні крайніх коефіцієнтів тарифних розрядів.

Середній тарифний розряд (R_с) групи робітників розраховується на основі середніх тарифних коефіцієнтів, які зважені за числом робітників кожного розряду.

Середній тарифний розряд можна визначити ще за такими формулами:

;	(3)

де R_і − відповідні розряди, роботи і робітників; Т_рі − трудомісткість, виконуваних робіт, нормо-год.; Ч_рі − чисельність робітників, відповідних розрядів, чол.; R_м і R_б − відповідно норми розряду з меншим і більшим цілим числом, ніж середній тарифний коефіцієнт; К_тар.с, К_тар.м, К_тар.б − відповідно тарифний коефіцієнт середній, найближчий менший і більший.

Середній тарифний коефіцієнт (К_тар.с) визначається:

	(4)
Ктар.с = Ктар.м + (Ктар.б − Ктар.м) · (Rс − Rм) = = Ктар.б – (Ктар.б – Ктар.м) · (Rс − Rм)

де С_год.с − середня годинна тарифна ставка, грн.; С_год.1 − годинна тарифна ставка першого розряду, грн.

Середня годинна тарифна ставка (С_год.с) визначається за формулою:

де R_і − номер розряду менший (цілий) від середнього розряду; С_год.і і С_год.і+1 − годинна тарифна ставка меншого і більшого розряду від середнього розряду.

Оплата праці залежить від часу, який витрачається на виконання роботи, і від годинної тарифної ставки. Вартість одиниці роботи називається розцінкою (Р_відр):

де t_{шт (шт-к)} − норма часу, на виготовлення деталі або виконання робіт, год.; С_год.і − годинна тарифна ставка виконуваної роботи, грн.

Якщо відбулися зміни складових (формули 4), то розмір переглянутої розцінки (Р_{відр.пер}) визначається:

Рвідр.пер = Сгод.і · (1 Кзм.ст) · t шт · (1 Кзм.tшт)

(7)

де К_зм.ст − коефіцієнт змін тарифної ставки; К_зм.tшт − коефіцієнт змін норми часу.

Розрахувати годинні тарифні ставки за ф. 2, а їх значення записати до табл.:

* величини годинних тарифних ставок тільки для практичних занять.