Роль макрорельєфу

Макрорельєф — крупні форми рельєфу, які визна-
чають загальний вигляд великої території земної поверхні: гірські
хребти, плоскогір’я, долини, рівнини тощо. Виникнення форм мак-
рорельєфу пов’язане головним чином з тектонічними явищами в
земній корі.

Форми макрорельєфу впливають насамперед на перерозподіл
атмосферних опадів на великих територіях і зумовлюють горизон-
тальну і вертикальну зональності грунтів.

На великих рівнинах в певному напрямку відбувається змен-
шення або збільшення кількості атмосферних опадів. Це зумовлює
зміну біокліматичних зон, для яких характерні певний тип рослин-
ності, тип водного і температурного режимів. Таким чином, певне
поєднання факторів грунтоутворення набуває зонального харак-
теру. В результаті формуються грунтові зони і підзони, що є про-
явом закону горизонтальної зональності. На материках Земної кулі
можна виділити кілька прикладів горизонтальної зональності грун-
тового покриву на великих рівнинних територіях. Закономірні змі-
ни грунтових зон мають місце на території Східно-Європейської
рівнини, на рівнинній частині Африки, Північної Америки та інших
континентів.

Вплив форм макрорельєфу на зміну градієнта тепла і вологи
залежно від висоти місцевих форм виявив І. В. Тюрін (1949), ви-
вчаючи грунти Правобережної України. Він показав, що масив сі-
рих лісових грунтів приурочений до підвищеної і розчленованої
частини Волино-Подільського плато. По периферії цього підвищен-
ня на пониженій території з півдня, сходу і півночі поширені чор-

ноземи. Це явище І. В. Тюрін пояснює тим, що підвищені райони
Лісостепу більше зволожені, ніж понижені. Процеси вилуговування
і опідзолення на підвищених і розчленованих ділянках відбувають-
ся швидше. На понижених ділянках ці процеси виражені слабко
тому, що грунтові води залягають ближче до поверхні і тим самим
уповільнюють промивання грунту. Сірі лісові грунти в цьому райо-
ні мають промивний режим. Аналогічні явища є на території Русь-
кої і Приволзької височинах.

Гірські системи також здійснюють перерозподіл атмосферних
опадів, що зумовлює зміну рослинних і грунтових зон. Високі гори
є бар’єром на шляху теплих вологих повітряних мас. Тому на на-
вітрені схили випадає велика кількість опадів, а на схилах проти-
лежної експозиції формується посушливий клімат. Зрозуміло, що
грунтовий покрив вологих і сухих схилів неоднаковий. Такі конт-
расти мають місце між західними і східними схилами Кавказу, між
східними і західними схилами Великого Водороздільного хребта в
Австралії, між схилами Кіліманджаро в Африці та в багатьох ін-
ших районах світу.

Крім перерозподілу сонячного тепла і атмосферних опадів в
гірських районах на грунтоутворення впливає абсолютна висота
місцевості. Зі зміною висоти місцевості змінюються всі кліматичні
фактори: температура, вологість повітря, кількість опадів, тиск,
інсоляція тощо. З підняттям у гори розріджується атмосфера, у
повітрі зменшується вміст водяних парів і пилуватих часток, збіль-
шується сонячна радіація, надходження ультрафіолетових променів
і одночасно випромінення тепла.

Такі зміни кліматичних умов зумовлюють диференціацію рос-
линності і грунтів, тобто виникнення природної зональності. Грун-
тові зони. які закономірно змінюють одна одну, утворюють верти-
кальні грунтові структури.