Геохімія грунтоутворення

Геохімія грунтоутворення вивчає міграцію і транс-
формацію хімічних сполук як по вертикалі в межах грунтового
профілю, так і по горизонталі в межах грунтового покриву даної
місцевості. Рушійною силою геохімічних процесів є взаємодія ма-
лого біологічного і великого геологічного кругообігу речовин. Фак-
торами міграції хімічних сполук грунту є: життєдіяльність орга-
нізмів, рух водних розчинів і повітряних мас. Хімічні сполуки
грунтів і грунтоутворюючих порід мають різну міграційну здат-
ність. Це зумовлює різну швидкість їх переміщення і, як наслідок,
поступову диференціацію, перерозподіл їх у просторі.

Міграційна здатність хімічних сполук і хімічних елементів за-
лежить від ступеня дисперсності і розчинності даного мінералу.
Серед різних фракцій механічних елементів глинисті частки най-
швидше переміщуються водними потоками на велику відстань і
беруть участь у формуванні глинистих алювіальних і делювіальних
відкладів. Міграційна здатність розчинених у воді речовин набага-
то більша міграційної здатності глинистих суспензій.

Крім того, на швидкість міграції хімічних елементів впливає
реакція середовища. В кислому середовищі (рН-6 і менше) зро-
стає міграційна здатність багатьох хімічних елементів (Fe, Мn,
Аl, Са та ін.). Лише деякі сполуки краще розчиняються в лужно-
му середовищі (сполуки кремнезему).

Отже, рухомість різних елементів неоднакова. Хімічні елемен-
ти грунтів і грунтоутворюючих порід за їх геохімічною рухомістю
(міграційною здатністю) Б. Б. Полинов (1947) поділив на п’ять
груп:

—енергійно виносяться: Сl, Br, J, S, 10n
—легко виносяться: Са, Na, К, Mg 1n
—рухомі: Р, Мn 0, 1n
—малорухомі: Fe, Аl, Ті 0, 01n

—інертні: SiO₂ (кварц) 0

Користуючись даними рядами рухомості хімічних елементів,
можна передбачити, що сполуки елементів І і II груп легко вино-
сяться з грунту і накопичуються в ілювіальному горизонті. Отже,
процентний вміст їх в різних горизонтах грунтового профілю не-
однаковий.

Щоб оцінити вплив великого геологічного кругообігу речовин
в перерозподілі хімічних елементів по профілю грунту, О. І. Пе-
рельман (1955) ввів поняття коефіцієнта водної міграції (коефі-
цієнт міграційної здатності) — відношення середнього вмісту цьо-
го елемента в річковій воді до середнього його вмісту в літосфері.
Групи елементів за коефіцієнтом міграційної здатності подібні до

рядів Б. Б. Полинова. Чим менша ця величина, тим менше вино-
ситься хімічного елемента і тим більше його залишається у грунті.

Процес перерозподілу хімічних елементів по профілю грунту
здійснюють також вищі рослини. Вони засвоюють хімічні елемен-
ти з нижніх горизонтів грунту і грунтоутворюючої породи і транс-
портують їх в надземні органи. Після відмирання рослин і розкла-
дання органічних решток винесені з глибини хімічні елементи аку-
мулюються у верхньому горизонті грунту. Щоб оцінити вплив
біологічного кругообігу на перерозподіл хімічних елементів, кори-
стуються коефіцієнтом концентрації хімічних елементів наземною
рослинністю. Дана величина виражається відношенням вмісту хі-
мічного елемента в сухій масі рослин до вмісту даного елемента в
літосфері. Чим більша дана величина, тим більше вищі рослини
акумулюють даний елемент в гумусовому горизонті грунту. До та-
ких елементів належать вуглець, азот, фосфор, сірка, хлор, бром,
йод.

Таким чином, хімічний склад грунту відрізняється від хіміч-
ного складу літосфери. В грунті міститься більше елементів, які
інтенсивно накопичуються рослинністю і які мають низьку мігра-
ційну здатність. Ряд хімічних елементів міститься в грунті в мен-
шій кількості, ніж в літосфері, в зв’язку з їх високою міграційною
здатністю.