Структура грунту

Механічні частки грунту перебувають в роздільному
(вільному) стані або об’єднуються в структурні агрегати різного
розміру і форми.

Здатність грунту розпадатися на агрегати називають структур-
ністю. Структура грунту— це сукупність агрегатів різної величи-
ни, форми, пористості, механічної міцності і водоміцності, які ха-
рактерні для кожного грунту і кожного горизонту.

Для морфології грунтів велике значення має класифікація
структурних агрегатів. Над цим питанням працювали С. О. Заха-
ров і С. О. Монін. Класифікація структурних агрегатів в сучасно-
му вигляді представлена в табл. 6, а їх зовнішній вигляд на рис. 14.

Форма і розмір структурних агрегатів є діагностичною озна-
кою того чи іншого грунту або окремого горизонту.

Структурні агрегати грунту формуються під впливом ряду фак-
торів: періодичного намокання і висихання, замерзання і відтаю-
вання грунтової маси, коагуляції, надходження гумусу тощо. Ос-
новною умовою цього процесу є наявність тонкодисперсних час-
ток і двовалентних катіонів як коагуляторів. Коагуляція грунтових
колоїдів зумовлює укрупнення часток грунту, формування струк-
турних агрегатів. Третьою важливою умовою структуроутворення

Рис. 14. Найголовніші види структури грунту (за С. О. Захаровим):

І тип: 1 — крупногрудкувата; 2 — середньогрудкувата: 3 — дрібногрудкувата;
4 — крупногоріхувата; 5 — горіхувата; 6 — дрібногоріхувата; 7 — крупнозер-
ниста; 8 — зерниста; II тип: 9 — стовпчата; 10 — призматична: III тип: 11 — сланцювата; 12 — пластинчата; 13 — листувата.

Таблиця 6. Класифікація структурних агрегатів (за С. О. Захаровим, 1931)