Грунти Гірського Криму і Карпат

Гірський Крим займає.невелику територію, але
різноманітність клімату зумовлює різноманітність його грунто-
вого покриву.

В передгірських районах та на схилах гірських пасом до висоти
400—450 м над рівнем моря поширені дерново-карбонатні гірсько-
лісо-степові грунти. У комплексі з ними поширені сірі гірсько-лі-
состепові грунти, які сформувались під чагарниковою і трав’янис-
тою рослинністю на схилах південної і південно-західної експо-
зиції.

Основним типом грунтів Гірського Криму слід вважати бурі
гірсько-лісові грунти. Вони сформувались на делювії і елювії вап-
няків. глинистих сланців, пісковиків та інших порід і займають
пояс букових, дубових і мішаних лісів від 400 до 800—850 м над
рівнем моря.

На узбережжі Чорного моря (ПБК) на схилах до висоти 300—
350 м над рівнем моря та на заході в районі Севастополя в умо- вах субропічного клімату сформувались коричневі грунти, які ма-
ють великий запас поживних речовин і сприятливі фізичні власти-
вості. Їх використовують для вирощування субтропічних культур,
винограду, тютюну, ефіроолійних та інших культур.

На плоскогір’ях (яйлах) Головного пасма Кримських гір під
лучною рослинністю сформувались гірсько-лучні чорноземовидні
грунти, які використовують для випасання худоби.

Карпатська буроземно-лісова провінція має вертикальну тер-
мічну поясність, що зумовлює вертикальну зональність рослинного
і грунтового покриву.

Найбільшу площу в провінції займають буроземи кислі, для
яких характерні низький вміст увібраних основ (4—8 мг-екв на
100 г грунту) і висока кислотність (рН = 4, 6—4, 8). У цих грунтах
не відбуваються процеси нітрифікації і тому вони бідні на азот.
У міру збільшення абсолютної висоти від теплого (підніжжя гір)
до холодного альпійського поясу (до 1800 м над рівнем моря)
вміст гумусу зростає від 2 до 9%.

Основними заходами підвищення родючості буроземних грунтів
є вапнування, внесення мінеральних добрив, вирощування кормо-
вих бобових культур, система протиерозійних заходів

Серед буроземів кислих поширені дерново-буроземні грунти,
які відрізняються від перших наявністю дернового горизонту і
більшим вмістом гумусу.

На ділянках горбистого Передкарпаття (Чернівецька, Івано-
Франківська, Львівська області) в умовах помірно теплого поясу
сформувались буро-підзолисті грунти. В профілі цього грунту чіт-
ко виділяється білястий елювіальний горизонт.

Всі грунти Передкарпаття кислі (рН = 4, 4—5, 4), мають нега-
тивні водні, фізичні, теплові і агрохімічні властивості. З метою
підвищення їх родючості проводять дренажні роботи, вапнування,
удобрення органічними і мінеральними добривами, запроваджу-
ють сівозміни з бобовими травами.

У Закарпатті та інших районах Карпат (на висоті до 450—
500 м) поширені підзолисто-буроземні кислі поверхнево оглеєні
грунти. Вони також мають високу кислотність (рН = 4, 2—4, 8), низь-
ку насиченість основами (30—60%), низький вміст гумусу (2—
3%) і поживних елементів (див. картосхеми на ст. 238-240).

Розділ 21
ГРУНТИ ГІРСЬКИХ ОБЛАСТЕЙ

Гірські ландшафти є на всіх континентах земної
кулі. За даними Б. Г. Розанова (1977), гірські території займають
30, 65 млн км² або 21% суші. Найбільше їх в Азії (47%) і Пів- нічній Америці (45%). Значно менше в Африці (24%), Півден-
ній Америці (23%) і Європі (20%). В Австралії і на островах
Океанії гори займають лише 9% території.

Формування і поширення грунтів в гірських районах підпоряд-
ковано закону вертикальної зональності — грунтові зони розташо-
вані у вигляді поясів.