Аналіз композиції твору

Основні завдання щодо аналізу композиції і нору полягають у тому, щоб виявити, чи відповідає логіка матеріалу композиції повідомлення і чи відповідає запропонований автором ступінь складності композиції можливостям реципієнтів її (прийняти.

Повідомлення складається з композиційних одиниць. Цим одиницям дають імена, які назива­ють рубриками. Утворену зі всього повідомлення множину рубрик, подану в порядку розташування композиційних одиниць, називають рубрикацією. Гака рубрикація є моделлю композиційної будови (структури) повідомлення.

Коли повідомлення невелике і складається, на­приклад, із 10-20 рядків тексту, то для його перевір­ки навряд чи потрібно складати композиційну мо­дель — рубрикацію. Перевірити композицію такого повідомлення можна безпосередньо за його тек­стом, виділяючи окремі слова чи словосполучення, що відтворюють суть композиційної одиниці, тобто внутрішньотекстові рубрики.

На практиці деякі повідомлення іноді або не мають рубрикації, або вона недостатньо детальна. II цьому випадку для контролю композиції редактор повинен укласти робочу рубрикацію самостійно.

Для контролю композиції редактор повинен вико­ристовувати положеннєві, шаблонні та структурні методи. Комплексне застосування цих методів гарантує і потрібну ефективність редагування повідомлення.

Залежність композиції від виду літератури. Композиція тексту залежить від його типу.

Приклад. Автор поставив перед собою пізнавальну Моту: повідомити реципієнтам методи користування текстовим процесором (програмою для набирання текстів). Якщо автор обере виробничий (технічний) вид літера­тури, то повинен буде скористатися описово-оповідним варіантом композиції. Навчальна література вимагатиме описово-наукового типу композиції (з двома варіантами залежно віл ступеня підготованості реципієнтів — аналі­тичний або синтетичний), а довідкова — архівного типу композиції.

Залежність композиції від жанру повідомлення.

Ще однією ознакою, за якою класифікують повідомлення, є їх жанри (жанр — це історично усталенийтип повідомлень, який має свою тематичну, компо­зиційну, тропову, реципієнтську та іншу специфіку).

Кожному із видів літератури притаманні свої, властиві лише йому, жанри. Так, художні пові­домлення проявляються у прозі (романи, пові­сті, оповідання), поезії (поеми, сонети та ін.) та драматургії (трагедії, драми, комедії). Наукові повідомлення — у монографіях, статтях, тезах, дисертаціях та ін. Публіцистичні повідомлення: інформаційні (замітка, звіт, інтерв'ю, репортаж, інформаційна кореспонденція), аналітичні (ана­літична кореспонденція, стаття, огляд, лист, ре­цензія) та художньо-публіцистичні (нарис, фей­летон, памфлет).

Композиція повідомлення повинна відповідати його меті, виду та жанру.

Опрацьовуючи повідомлення, редактор най­перше повинен розпочати контроль величини ком­позиційних одиниць (маємо на увазі розділи). Та чи коректно ставити питання про контроль цього параметра? Адже в композиції, особливо художніх творів, все начебто надзвичайно індивідуально.

Навіть у художній літературі (романах), розра­хованій на дорослого реципієнта, величина фраг­ментів є достатньо постійною, середнє значення якої становить 18 тис. зн., і, як правило, її межі 10, 0-30, 0 тис. зн. (винятком є твори Л. Толстого та Ч. Діккенса). Як бачимо, обсяг найдовших розділів більший від найкоротших у три рази.

Величина композиційних одиниць повинна за­лежати від жанру повідомлення, кваліфікації реци­пієнтів (чим нижча кваліфікація, тим меншим повинен бути цей обсяг) і від композиційної складності повідомлення (чим вона вища, тим коротшими по­шиті бути композиційні одиниці).

Величина композиційних одиниць повинна залежати також від мети сприймання інформації реципієнтами: для повідомлень, метою яких є задоволення емоційних та естетичних потреб, довжина композиційних одиниць в наявних межах може бути максимальною; ним повідомлень, які передбачають задоволення пізнавальних потреб, - не повинна перевищувати серед­нього значення; для повідомлень, які передбачають навчальні цілі, — повинна бути мінімальною.

Чим більше в композиційних одиницях нової реципієнтської інформації, тим більшим повинен бути їхній обсяг.

Кількість рівнів композиції залежить від обсягу повідомлення: чим більший обсяг, тим більшою може бути кількість композиційних рівнів.

Розгортання композиційних одиниць уздовж вертикалі залежить від ступеня підготованості реципієн­ті: чим він вищий, тим більше в глибину може розгортатися композиція (для дошкільнят, реципієнтів з початковою та основною освітою — однорівнева; для реципієнтів зі середньою та незавершеною вищою — дво- та трирівнева; для реципієнтів-неспеціалістів, спеціалістів та експертів — три-п'ятирівнева, причому четвертий і п'ятий рівні — внутрішньотекстові).

Для виправлення кількості рівнів композиції використовують загальноприйняті методи. Так, щоб і коротити кількість рівнів, знімають об'єднувальні рубрики; щоб збільшити кількість рівнів – уводять об’єднувальні рубрики або ділять текст підрубриками.

Перехід від однієї композиційної одиниці до ін­ші н (тому, частини, розділу, підрозділу, параграфу, надфразової єдності НФЄ та речення) повинен бути чітко виражений за допомогою спеціально призна­чених для цього засобів: сторінок, рубрик, абзаців та спеціальних знаків переліку.

Ступінь чіткості поділу певною мірою залежить і пік виду літератури (наприклад, для довідкової, офіційної, виробничої, навчальної літератури такий поділ повинен бути особливо чітким; для решти ви­нні пії! може бути й дещо завуальованим).