Громадська думка та її функції. Канали висловлювання громадської думки

Лекція №8

Соціологія масових комунікацій та громадської думки

1. Громадська думка та її функції. Канали висловлювання громадської думки.

2. Поняття масової комунікації та засобів масової інформації.

3. Парадигми дослідження ефектів масмедіа. Суспільні функції ЗМІ.

4. Комунікація в традиційному, індустріальному, постіндустріальному суспільствах

5. Нація і масова комунікація

Рекомендована література:

1. Соціологія: Підручник / За ред. Городяненка В. Г. – К., 2006 – с.324–353.

2. Ґіденс Е. Соціологія. – К. Основи 1999. –С.428–465.

3. Костенко Н. Масова комунікація // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – №6. – С. 127–151.

4. Социология. Основы общей теории: учебник / Отв. Ред. Г.В. Осипов, Л.Н.Москвичев. – 2-е изд. – М.: Норма, 2008. – С.528–559.

Громадська думка та її функції. Канали висловлювання громадської думки

Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках і характеризує ставлення людей до соціально значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен громадська думка має наступні характеристики:

- не є арифметичною сумою думок індивідів з певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

- формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

- постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;

- функціонує на двох взаємопов’язаних рівнях: зовнішньому (ставлення людей до суспільно значущих проблем, яке виявляється в оцінках, судженнях, реальних діях) і внутрішньому (регулювання мислення і поведінки людей з метою узгодження їх з інтересами спільноти);

- є специфічною спонукальною силою, що регулює поведінку і практичну діяльність людей;

- часто має конфліктний характер.

Постає громадська думка у двох вимірах: 1) як оцінне судження, тобто громадська думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного життя; 2) як важливий соціальний інститут. У демократичному суспільстві вона є одним з головних елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному). Окрім того, вона регулює поведінку індивідів в суспільстві.

Виразниками громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб’єктом громадської думки може бути цілісна група людей, що може розглядатися як цілісне, відносно самостійне утворення. Тобто, ідентифікуючи суб’єкти громадської думки, необхідно насамперед звертати увагу на особливості зв’язку між індивідами. Він може бути стабільним, невипадковим, створюючи на основі спільних, глибоко усвідомлених інтересів, цінностей, соціального статусу, об’єктивних умов життя, спільної праці певну органічну цілісність (великі соціальні спільноти, класи, суспільство, міжнародна громадськість тощо), або спонтанним, випадковим і створювати механічну цілісність (натовп, публіка, аудиторія ЗМІ).

Об’єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка громадськості.

Горизонтальний вимір громадської думки, що полягає у регулюванні стосунків між індивідами в соціальних спільнотах, знаходить вияв у наступних функціях:

1) оцінна – діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві. Які відповідно впливають на її мотивацію і поведінку;

2) критична та діагностична – відображення громадською думкою найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних груп населення;

3) нормативна – громадська думка бере участь у нормотворчих процесах: виробленні, оновленні соціальних норм та демонстрації їх кожному новому поколінню.

4) виховна та функція соціального контролю – виховний вплив на людину.

Вертикальний вимір громадської думки передбачає розгляд її функцій як соціального інституту:

1) експресивна – громадська думка виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює та контролює дії влади;

2) консультативна – реалізує себе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення суспільних проблем;

3) функція тиску на владу – громадськість засобами мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень;

4) директивна – вироблення громадськістю рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний, обов’язковий характер Приклади: референдуми, вибори органів влади.

Канали висловлювання громадської думки:

1) опосередковані. Громадська думка висловлюється не прямо, а після певної обробки з використанням проміжної фігури, якою найчастіше є ЗМІ, а також сфера освіти тощо. Їм властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст громадської думки, її коригування.

2) прямі. Йдеться про висловлювання її за допомогою прямих контактів населення з управлінськими структурами (листи, звернення до органів влади, різноманітні мітинги, збори, демонстрації, страйки тощо).

3) спеціалізовані. Це дослідження громадської думки із застосуванням соціологічних методів.

2. Поняття масової комунікації та засобів масової інформації.

Комунікація пронизує майже всю людську поведінку і культуру, вона є найважливішим провідником індивідуальних і колективних уявлень про навколишній світ. Більшість існуючих її визначень можна віднести до двох головних класів: ті, що розглядають комунікацію як лінійний процес передачі повідомлень від одного або кількох відправників адресатам, та ті, що розглядають її як процес формування поглядів і обміну ними. Особливу увагу в останньому випадку приділяють тому, як інформаційні повідомлення взаємодіють з людьми і впливають на формування їхніх поглядів. Об'єднавши обидві концепції, можна визначити поняття комунікації як «процес соціальної взаємодії за допомогою інформаційних повідомлень».

Під масовою комунікацією слід розуміти соціальний процес розподілу інформації в суспільстві за допомогою технічних засобів (преси, радіо, телебачення, кіно, звуко- або відеозапису). Для позначення змісту, що розподіляється та розповсюджується, доцільно вживати термін «соціальна інформація», а ті інститути, що безпосередньо займаються розповсюдженням соціальної інформації, називати «засобами масової інформації». Таким чином, масова комунікація – передача і прийом інформації, у т.ч. розважального характеру, за допомогою мас-медіа (преса, радіо, ТВ). Такій комунікації властива наявність невеликої кількості відправників і великої кількості одержувачів, які мають обмежені можливості зворотного зв'язку.

Поняття соціальної «маси» багатозначне й залежить від контексту, у якому вживається («влада і маси», «еліта і маси», «фахівець і маси» і т.д.). Часто вважається, що масове – це те, що синонімічно великій кількості. У багатьох випадках це дійсно так, коли ведуть мову про масове захоплення чим-небудь. Однак, соціологи, говорячи про масу як суб’єкта соціального життя, перш за все, звертають увагу на якісні аспекти поняття: структура, походження, формування. Розвиток технологій комунікації призводить до того, що замість натовпів, зібраних в одному замкненому просторі в один і той же час, ми частіше маємо справу з розсіяними натовпами, тобто публікою. Маса в контексті досліджень масової комунікації означає аудиторію, що складається зі споживачів продуктів масової культури. Найбільше повно аналіз маси як соціальної спільності провів радянський філософ і соціолог Б. А. Грушин. Він виділив наступні характеристики маси:

А) Розсіяна велика кількість людей;

Б) Ця кількість має стохастичний (імовірний), «пульсуючий» характер: кількість і склад тих, що зібралися в залі або біля екранів телевізорів у кожний момент часу невизначено і може бути передбачено лише на підставі попереднього досвіду (наприклад, колишніми вимірюваннями аудиторії), а кордони обмежуються тільки розмірами залу (якщо ми визнаємо масою тих, хто зібрався на кіносеанс), або територіально-технічним охопленням у випадку з радіо й телебаченням, тиражем – з газетами;

В) В цілому для маси характерна відкритість;

Г) Маса ситуаційна, тобто збирається, об’єднується на базі конкретної діяльності, «з приводу» (випуск газети або передачі, показ спектаклю);

Д) Маса складається з «дискретних» людей, що вийшли за рамки своїх ролей у групах;

Е) Ця множина гетерогенна, тобто різноманітна по своєму соціальному стану, територіальним характеристикам, умовам життя й іншим характеристикам. Якщо брати аудиторію засобів масової інформації (ЗМІ) в цілому, то вона гетерогенна, не тільки за зазначеними характеристикам, але й за соціальними інтересами, стандартами життя, положенню з огляду престижу і влади. Хоча, якщо мати на увазі сучасні тенденції в розвитку ЗМІ, то велика кількість з них розрахована на більш вузькі цільові аудиторії (процес, що Е. Тоффлер називає «демасифікацією»);

Ж) Маса анонімна для комунікатора і один для одного.

Масова інформація, за думкою Б. Грушина, на відміну від індивідуальної й спеціальної, значуща для широкого спектра суспільних груп, а відтак має – надгруповий характер. Істотною також є така її властивість як потужність каналів, що її транслюють. Звідси ЗМІ – інститути, що забезпечують обіг даного типу інформації в суспільстві.

Якщо масова комунікація являє собою процес обігу масової інформації, то засоби масової комунікації (надалі – ЗМК) – це канали, засоби, матеріальні носії, «пристосування» для фіксування, зберігання й поширення інформації для масової аудиторії. Наприклад, для телемовлення необхідні носії, на які записується інформація, технічні засоби її передачі на великі відстані в просторі й прилади для індивідуального прийому, для газет – засоби тиражування і доставки. ЗМІ – особливий вид ЗМК і відрізняються від інших інституціалізацією, тобто наявністю постійного спеціального апарату планування, відбору, підготовки для поширення інформації або її виробництва.

Соціологія масової комунікації – галузь соціології, що вивчає роль і місце комунікації в суспільстві, її вплив на свідомість і поведінку індивідів, а також процеси функціонування і розвитку засобів масової комунікації, що здійснюють і поширюють інформацію на чисельно великі й розпорошені аудиторії.